КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2011 року 1778/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя: Головенко О.Д.,
при секретарі судового засідання Вишневському Ю.А.,
за участю:
представника позивача: не з’явився;
представника відповідача: Степанова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю, -
в с т а н о в и в:
Білоцерківського міськрайонний центр зайнятості (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі – відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 9 790,77 грн.
В обґрунтування вказує, що позивачем у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» ОСОБА_2 було надано статус безробітної з 04.09.2008 по 09.09.2009.
Водночас проведеною перевіркою додержання вимог чинного законодавства України, Законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що відповідачка на час надання статусу безробітної була зареєстрована, як фізична особа - підприємець.
Отже, в період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідачка відносилась до зайнятого населення, а тому на думку позивача відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» не мала права перебувати на обліку як безробітна та отримувати допомогу по безробіттю.
За період з 04.09.2008 по 09.09.2009 відповідачці було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 9 790,77 грн.
В судове засідання представник позивача не з’явився. Просив справу розглядати у його відсутності.
Представник відповідача проти позову заперечив. Вказав, що відповідачка 18.10.2007 подала заяву про припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (номер запису 2 353 005 0002 005906).
Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, перевіривши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника відповідача, суд вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачем на підставі заяви ОСОБА_2 та у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» відповідачці було надано статус безробітної з 04.09.2008 по 09.09.2009.
Під час проведення перевірки додержання вимог чинного законодавства України, Законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що відповідачка на час надання статусу безробітної була зареєстрована як фізична особа – підприємець.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни, працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законом доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи.
Підпунктом б п. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що до зайнятого населення належать зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців відповідачкою було подано заяву на припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис державним реєстратором про рішення фізичної особи – підприємця про припинення підприємницької діяльності (запис від 18.10.2007 № 2 353 005 0002 005906).
Відповідно до ст. 46. Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням визначений у ст. 47 вищевказаного закону. Згідно ст. 47 даного Закону дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
Частиною 7 ст. 47 Закону державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та в той же день передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
Також ч. 8 вищевказаної норми передбачно, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем забороняється проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, щодо якої прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.
Тобто на день подачі документів про надання статусу безробітної до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців вже було внесено запис про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності.
Щодо зазначеного запису, то відповідач не може відповідати за дії державного реєстратора.
Отже ОСОБА_2 не було подано недостовірних данних під час одержання допомоги по безробіттю.
Крім того, Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним (надалі - Порядок), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 № 357, що діяв на момент знаходження відповідачки у статусі безробітної, було визначено механізм проведення у 2006 році розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття». Пунктами 2-3 вищевказаного Порядку передбачено, що розслідування повинно здійснюватись шляхом проведення перевірок достовірності даних, які були підставою для надання особі статуту безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Перевірка повинна була проводитися центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, у разі, зокрема, коли, подані застрахованою особою документи давали їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Таким чином, розслідування обґрунтованості надання статусу безробітної мало здійснюватись позивачем безпосередньо перед наданням такого статусу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи вищевикладене суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Головенко О.Д.
Постанова у повному обсязі виготовлена 21 червня 2011 року.