СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
5 жовтня 2006 року | Справа № 2-28/1774-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Фенько Т.П.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Феодосії Автономної РеспублікиКрим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Альошина С.М.) від 28.04.2006 у справі №2-28/1774-2006
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Отдих" (пр. Леніна, 47,Феодосія,98100)
до Державної податкової інспекції у місті Феодосії Автономної Республіки Крим (вул. Кримська, 82-В,Феодосія,98100)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.04.2006 у справі №2-28/1774-2006 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю „Отдих” про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення №001482/2364/23-1/2\0 від 25.05.2005, №001430/2364/23-1/1/0 від 25.05.2005, №000584/2364/23-5/1/0 від 25.05.2005.
В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція в м. Феодосії просить постанову суду скасувати, як постановлену з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач вважає, що судом при прийнятті постанови не прийнято до уваги той факт, що об'єкт, який знаходиться у стадії будівництва, не може вважатися основним фондом, а тому позивач не має права включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з таким будівництвом. Крім того, відповідач вважає, що позивач був зобов'язаний здійснювати утримання за ставкою 15% з виплат нерезидента –фізичної особи Романкова В.І., який зареєстрований на території України, як інвестор.
Необґрунтованим, за думкою заявника, є висновок суду про можливість вибору підприємством ставки податку з доходів фізичних осіб –13% від об'єкту оподаткування або подвійний розмір ставки податку відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Розпорядженням керівництва суду змінювався склад колегії, який остаточно визначений: головуючий суддя Дугаренко О.В., судді Черткова І.В., Фенько Т.П.
У справі з 21 вересня 2006 року по 5 жовтня 2006 року оголошувалась перерва.
Сторони не скористались наданим правом на участь у судовому засіданні, про час та місце розгляду апеляційної скарги сповіщені під підпис.
У попередньому судовому засіданні представник позивача просив постанову суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтовано, представник відповідача просив постанову суду скасувати з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Матеріалами справи встановлено, що з 11.05.2005 по 23.05.2005 Феодосійською міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства товариством з обмеженою відповідальністю „Отдих” за період з 01.01.2002 по 01.01.2005.
У ході перевірки виявлені порушення пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” – яке виразилось у включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 244505,27 грн., сплачених у зв'язку з придбанням матеріалів (робот, послуг), які використовувались для будівництва, яке не завершене.
Крім того, податковим органом встановлені порушення позивачем пункту 7.3 статті 7 Закону України ”Про податок з доходів фізичних осіб”, яке виразилось у не утриманні позивачем подвійної ставки податку з доходів фізичної особи –нерезидента за договором оренди нежитлового приміщення.
Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пункту 13.2 статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” –при виплаті доходів із джерелом їх походження в Україні нерезиденту громадянину Росії Романкову В.І. з грудня 2003 по вересень 2004 в сумі 22004 грн. позивач не утримав податок по ставці 15 відсотків у розмірі 3300 грн.
За результатами перевірки складено акт №1058/23-1/31284938 від 23.05.2005, який є підставою спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення №001482/2364/23-1/2/0 від 25.05.2005 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1275 грн., у тому числі основний платіж –850 грн., штрафна санкція –425 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення №001430/2364/23-1/1/0 від 25.05.2005 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 526,5 грн., у тому числі –основний платіж –175,5 грн., штрафна санкція –351 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення №000584/2364/23-5/1/0 від 25.05.2005 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 9901,8 грн., в том числі основний платіж –3300,6 грн., штрафні санкції –6601,2 грн.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, яка діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робот, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податків оподатковувані обороти протягом звітного періоду.
Таким чином, закон передбачає окремий випадок для виникнення права на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість –сплата податку на додану вартість у зв'язку з придбанням або спорудженням основних фондів.
Пунктом 1.11 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначається, що валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значені, визначеному Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей.
З вищевикладеного випливає, що належність матеріальних активів до основних фондів залежить не від строку експлуатації цінностей, а від можливості використання у майбутній господарській діяльності матеріальних активів більш, ніж 365 календарних днів.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованого виключення відповідачем зі складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість у розмірі 244505,27 грн., та у зв'язку з чим визначення позитивного значення суми чистого зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 850 грн., а також застосування штрафної санкції у сумі 425 грн., є правомірними.
З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю перерахувало на адресу громадянина Росії Романкова В.І. через уповноваженого представника Шибаєву Л.О. грошові кошти в сумі 22004 грн. –орендну плату та суми по договору купівлі-продажу приміщення.
Відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої їм особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Згідно пункту 1.16 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” термін „нерезиденти” у цьому Законі вживається у такому значенні: юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Таким чином, доходи, отримані фізичною особою –громадянином Романковим, не можуть бути кваліфіковані, як доходи, отримані нерезидентом, у розумінні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Доводи відповідача стосовно того, що фізичну особу, яка є іноземним інвестором, слід вважати нерезидентом, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки матеріалами справи (а.с.90, а.с.106) підтверджується факт відсутності у громадянина Романкова В.І. статусу суб'єкта підприємницької діяльності без створенні юридичної особи.
З вищевикладеного випливає, що висновки суду першої інстанції щодо помилковості визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3300,6 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 6601,2 грн. є обґрунтованими.
Разом з тим судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності вибору позивачем ставки податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13 відсотків з суми отриманого доходу у вигляді орендній плати.
Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз, або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів –фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.
Таким чином, позивач був зобов'язаний утримувати з фізичної особи –нерезидента податок у розмірі 26% від об'єкта оподаткування.
Посилання позивача на податкове роз'яснення, яке надає йому право застосовувати ставку податку –13 відсотків визнається судовою колегією необґрунтованим у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту ”г” підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акту, тому при виникненні невідповідності норм, викладених у податковому роз'ясненні, нормам чинного законодавства, пріоритет мають норми законів України.
Згідно до пункту 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду –зміні.
Керуючись статтями 195, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Феодосії Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.04.2006 у справі №2-28/1774-2006 змінити, виклавши резолютивну частину постанови у наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №001482/2364/23-1/2\0 від 25.05.2005.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №000584/2364/23-5/1/0 від 25.05.2005.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.В. Дугаренко
Судді Т.П. Фенько
І.В. Черткова