ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"03" жовтня 2006 р. | Справа № 29/116-06-3055 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Друзенко К.В.
за участю представників сторін:
від позивача Зінченко В.М. за довіреністю від 15.09.2005р. №431
від відповідача Дергачова А.В. за довіреністю від 14.08.2006р. б/н
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства „Дирекція Єдиного Замовника „Південно-Західне”
на рішення господарського суду Одеської області від 17 травня 2006 року
у справі №29/116-06-3055
за позовом Одеської залізниці
до Комунального підприємства „Дирекція Єдиного Замовника „Південно-Західне”
про стягнення 45774,78 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Одеська залізниця звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з КП „ДЄЗ „Південно-Західне” 45774,78 грн., з яких 43797,46 грн. - заборгованість за поставлену теплову енергію, що виникла в період з листопада 2005 року по лютий 2006р. включно, 155,12 грн. - пеня, що нарахована на підставі п.5.2. укладеного між сторонами договору на поставку теплової енергії від 17.10.2005р. №11/СМЄУ-1, 92,70 грн. –3% річних та 1729,2 грн. –інфляційні, що нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17 травня 2006 року у справі №29/116-06-3055(суддя Аленін О.Ю.) позов Одеської залізниці задоволений в повному обсязі, з огляду на те, що позовні вимоги обґрунтовані і підтверджені матеріалами справи.
Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу. Також відповідач просить надати йому відстрочку сплати боргу до 12 місяців.
При цьому відповідач вважає, що справа розглянута однобічно, без урахування майнового стану відповідача, що в свою чергу є порушенням норм матеріального і процесуального права.
За доводами відповідача, КП „ДЄЗ „Південно-Західне” не заперечує про наявність боргу в сумі 43797,46 грн., але суд першої інстанції мав можливість з урахуванням інтересів КП „ДЄЗ „Південно-Західне” зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, застосувавши при цьому ст.233 ГК України.
КП „ДЄЗ „Південно-Західне” створено на базі комунальної власності територіальної громади м. Одеси відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Засновником КП „ДЄЗ „Південно-Західне” є Одеська міська рада. КП „ДЄЗ „Південно-Західне” має борги по заробітній платі, по електроенергії, по опалюванню.
У зв’язку з тим, що КП „ДЄЗ „Південно-Західне” має юридичний адрес: м. Одеса, Овідіопольска дорога,6, а фактично знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Балківська,126 „а”, то невідомо на яку адресу надсилалися ухвали про слухання справи, а тому відповідач не мав можливості надати до суду свої зауваження і відповідні доводи, а також надати клопотання про відстрочку сплати боргу або укласти з позивачем відповідну угоду по існуючої заборгованості.
Представник позивача з апеляційною скаргою відповідача не згодний, у судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з посиланням при цьому на те, що у позовній заяві зазначена фактична адреса відповідача; що нарахування пені передбачено умовами договору, а право вимоги 3% річних та інфляційних передбачено положеннями ст.625 ЦК України; що судом першої інстанції не розглядалися вимоги відповідача про надання відстрочки сплати боргу. Окрім того, у судовому засіданні представник позивача в категоричній формі відмовився самостійно зменшити відповідачу пеню, 3% річних та інфляційних.
На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 03.10.2006р.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке:
Як правильно встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 17.10.2005р. між позивачем і відповідачем укладений договір на поставку теплової енергії №11/СМЄУ-1 (реєстраційний ОД/БМЕС-06-680д-НЮ від 10.11.2005р.), за умовами якого позивач зобов’язався поставляти теплову енергію (теплоносій –гаряча вода у вигляді опалення) в обсягах обумовлених договором, а відповідач –здійснювати оплату за використану теплову енергію.
Відповідно до розділу 3 цього договору, яким встановлений порядок розрахунків за теплову енергію, розрахунки за теплову енергію проводяться щомісячно і виключно у грошовій формі, виходячи із розрахунку собівартості 1 Гкал теплової енергії в опалювальному періоді для населення (п.3.1. договору); відповідач щомісячно не пізніше 5-ти днів після закінчення розрахункового місяця разом із представником позивача складають акт звірки, який являється підставою для оплати за споживану теплову енергію і в строк до 25-го числа поточного місяця здійснює її оплату.
При цьому, відповідно до умов п.2.2.5. договору, позивач зобов’язаний своєчасно не пізніше 10-го числа поточного місяця виписувати рахунки за споживану теплову енергію в минулому місці.
Разом з тим, умовами п.5.2. цього договору передбачено, що у разі прострочення платежу, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з простроченої суми за кожний день прострочення.
09.12.2005р. сторонами укладено Додаткову угоду до договору, якою договір доповнений п.3.3. щодо відшкодування різниці у тарифах.
Отже, із умов укладеного між сторонами договору, можливо дійти висновку, що доказом виконання позивачем своїх договірних зобов’язань являється підписаний сторонами акт про споживану теплову енергію, який разом із рахунками про оплату є підставою для розрахунків відповідача з позивачем.
Наявні у матеріалах справи акти, що підписані, як позивачем так і відповідачем, а також відповідні рахунки на оплату, свідчать, що за листопад 2005р. –лютий 2006р. позивач виробив і поставив відповідачу теплоенергії на загальну суму 53797,20 грн. (а.с.15-29). Доказів направлення відповідачу відповідних рахунків позивач до суду не надав, але представник відповідача у судовому засіданні не заперечував отримання відповідачем цих рахунків на оплату.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконані свої договірні зобов’язання щодо поставки теплоенергії у період з листопада 2005р. по лютий 2006р. включно. В свою чергу відповідач за поставлену у вказаний період теплоенергію розрахувався частково в сумі 10000 грн., що підтверджується наданими на вимогу апеляційного господарського суду витягами з банківського рахунку позивача. Залишок боргу в сумі 43797,20 грн. відповідачем не сплачений, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань, а отже і порушення ним вимог ст.ст.525,526 ЦК України, ч.ч.1,2 ст.193 ГК України.
За прострочення платежів, позивач нарахував відповідачу пеню, яка передбачена умовами п.5.2. укладеного між сторонами договору, 3% річних та інфляційні, що передбачено положеннями ст.625 ЦК України. Згідно з обґрунтованим розрахунком, що наданий позивачем на вимогу апеляційного господарського суду, розмір пені становить 155,12 грн., 3% річних становить 92,70 грн., інфляційні –1729,2 грн.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні вимоги містяться і у ч.1 ст. 230 ГК України, згідно з якою, учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Разом з тим, вимогами ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано і правомірно прийняв рішення про задоволення позовних вимог Одеської залізниці.
Про наявність заборгованості не заперечує і сам відповідач в апеляційній скарзі, але просить прийняти рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, застосувавши при цьому положення ст.233 ГК України.
Так, вимогами ч.1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Між тим, як встановлено матеріалами справи, предметом позовних вимог Одеської залізниці є стягнення з відповідача основного боргу в сумі 43797,46 грн., пені в сумі 155,12 грн., 3% річних в сумі 92,70 грн. та індексу інфляції в сумі 1729,2 грн.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, а вимогами ч.2 ст.224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Разом з тим, виходячи із положень ст.625 ЦК України, індекс інфляції є одним із видів збитків, які виникли у кредитора за час прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, а 3% річних –різновидом санкцій і мірою цивільно-правової відповідальності боржника.
Таким чином, штрафні санкції, які є предметом позовних вимог Одеської залізниці становлять 247,82 грн. (сума пені +сума 3% річних), а збитки, які також є предметом позовних вимог Одеської залізниці становлять 1729,2 грн., тобто штрафні санкції не перевищують заявлених до стягнення збитків, а тому неможливо застосувати в даному випадку положення ч.1 ст.233 ГК України, оскільки однією із умов застосування її положень являється надмірно великі порівняно із збитками кредитора штрафні санкції.
На підставі ч.3 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не приймає і не розглядає вимоги відповідача щодо надання відстрочки сплати боргу до 12 місяців, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Посилання скаржника на неможливість приймати участь у засіданнях суду першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштового відправлення, які свідчать про надсилання відповідачу відповідних ухвал про слухання справи на його фактичну адресу і отримання відповідачем цих судових ухвал. До того ж, сам відповідач в апеляційній скарзі підтверджує його місцезнаходження саме за фактичною адресою.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 17 травня 2006 року у справі №29/116-06-3055 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства „Дирекція Єдиного Замовника „Південно-Західне” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |