ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "21" червня 2011 р.                                                                                    Справа № 22/56  

   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіКоваленко С.С. (доповідач),

суддівЖукової Л.В., Воліка І.М.

розглянувши касаційну скаргу Коломийської міської ради Івано-Франківської області

напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.10р.

у справі№ 22/56 господарського суду Івано-Франківської області

за позовомприватного підприємця ОСОБА_1

доКоломийської міської ради Івано-Франківської області

провизнання права власності на самочинне будівництво

За участю представників сторін

від позивача      не з'явилися,

від відповідача  не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

     Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2010 року у справі № 22/56 (суддя Малєєва О.В.) задоволено позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту–Позивач) до Коломийської міської ради Івано-Франківської області (далі по тексту–Відповідач) та визнано за Підприємцем ОСОБА_1 право власності на двоповерховий цегляний будинок з мансардним поверхом з самочинно влаштованими на першому поверсі нежитловими приміщеннями автомобільного гаражу та на другому поверсі нежитловими приміщеннями магазину, загальною площею 172,94 кв. м. за адресою АДРЕСА_1.

      Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року у справі № 22/56 (судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2010 року у залишено без змін.

       Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Коломийська міська рада Івано-Франківської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

   Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального  права,  колегія  суддів  Вищого господарського  суду  України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з  наступних  підстав.

       Як встановлено судами попередніх інстанцій, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 800044 від 21.09.2006р., зареєстрованого за №010629700590 (а.с.46-47), вбачається, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1000га, на АДРЕСА_1, цільове призначення якої: для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

      Рішенням Виконавчого комітету Коломийської міської ради від 24.10.2006 р. № 333 “Про розгляд заяв громадян з питань індивідуального будівництва” Позивачу надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку згідно індивідуального проекту, отримано в інспекції державного-архітектурно будівельного контролю дозвіл №120 від 17.04.2007р. на виконання будівельних робіт

    Суди встановили, що при здійсненні будівництва Позивачем допущено відхилення від проекту, зокрема, на першому поверсі замість одного приміщення гаража влаштовано два таких приміщення, другий поверх переобладнано під магазин.

     Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

     Крім того, суди встановили, що самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці, яка була відведена для цієї мети.

     Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (надалі –ЗК України) передбачено таку категорію земель як землі житлової та громадської забудови. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (ст. 38 ЗК України).

     Згідно п.5 ст.20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

      Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що земельна ділянка Позивача за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови і зміни її цільового призначення не відбулось, а відтак не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ч. 3 ст. 376 ЦК України.

      Крім цього, проаналізувавши зміст позовної заяви, матеріалів справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будівництво Відповідача є самочинним саме з підстав проведенням його з відхиленням від проекту.

     Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до технічного заключення державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту “НДІпроектреконструкція” зазначене самочинне будівництво відповідає державним будівельним нормам і правилам.

Крім цього, суди зазначили, що технічний стан несучих конструкцій добрий, без наявних ушкоджень та тріщин; будівельно-монтажні роботи виконані з дотриманням вимог державних стандартів, будівельних норм і правил, житловий будинок розміщений на земельній ділянці з дотриманням регламентованих відстаней згідно ДБН 79-92 “Житлові будинки для індивідуальних забудівників України”; влаштування вбудованих гаражів на першому поверсі житлових будинків не суперечить ДБН В.2.2-15-2005 “Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.” (п.2.51. У підвальних, цокольних і на першому поверхах житлових будинків допускається улаштування вбудованих та вбудовано-прибудованих гаражів для одноквартирних житлових будинків); улаштування на другому поверсі магазина роздрібної торгівлі запасними частинами для легкових автомобілів не суперечить ДБН В.2.2-15-2005 “Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення.”(п.2.50. У першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускаєтьтся розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі); будинок забезпечений всіма інженерними комунікаціями, необхідними для його експлуатації.

Залишаючи поза увагою посилання Відповідача на лист Коломийської районної санітарно-епідеміологічної станції № 04-4/1941 від 09.12.09 р. в якому вказано, що реконструкція житлового будинку під станцію технічного обслуговування (надалі–СТО) суперечить санітарним правилам, пожежним та екологічним нормам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані посилання, не стосуються предмета даного позову, оскільки Позивач просить визнати право власності на самочинне будівництво з вбудованими приміщеннями автомобільного гаражу, а не СТО. При цьому, в матеріалах справи наявний акт Відповідача від 01.09.2010 р., з якого видно, що використання автомобільних гаражів під СТО Позивачем припинено.

        Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально не підтверджені, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

За таких обставин, суд попередньої інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та законність позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з’ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного.

         Відповідно до ст. 331 ЦК України  право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

           У частині 2 зазначеної статті вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

           Частиною 3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з Порядком прийняття в експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04р. № 1243, яка була чинною до 01.01.2009 року та аналогічним Порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року № 923 чинної на даний час, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, комунікацій та споруд інженерної і транспортної інфраструктури, їх інженерно-технічного оснащення та забезпечення, пускових комплексів, черг будівництва відповідно до погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації.

За приписами п. б ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»на виконавчі комітети місцевих рад було покладено прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, затвердження містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій. На даний час такий обов'язок покладено на інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про визнання права власності на нерухоме майно не залучив до участі по справі зазначені органи державної влади, місцевого самоврядування.

          Відповідно до пункту 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

          Пунктом 6.1 Тимчасового положення передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

           Вирішуючи даний спір, суд не залучив до участі у справі відповідні органи, які здійснюють оформлення права власності на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства.

           Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України порушення норм  процесуального  права  є в будь-якому випадку підставою  для  скасування   рішення   місцевого   або   постанови апеляційного господарського суду, якщо: господарський  суд  прийняв  рішення  або  постанову, що стосується прав і обов'язків осіб,  які не були залучені до участі в справі.

За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, неналежним чином застосував норми діючого законодавства та неповно дослідив обставини справи, у зв’язку з чим, прийняте у справі рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

    На підставі викладеного та керуючись  ст. ст.1115, 1117 ,  1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -   

                                    П О С Т А Н О В И В:    

1.          Касаційну скаргу Коломийської міської ради Івано-Франківської області задовольнити частково.

2.          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.10р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.10р. по справі № 22/56 скасувати.

3.          Справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.  

Головуючий, суддя                                     С.С. Коваленко                                                                                                                                                                                                                     

Суддя                              Л.В. Жукова                                                                                               

Суддя   

                          І.М. Волік