ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2011 р. Справа № 45593/09

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                          Онишкевича Т.В.,

суддів                                                             Сапіги В.П., Попка Я.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області на постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,                    

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області (далі – УПФ України в Галицькому районі) щодо ненарахування та невиплати позивачці передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги, стягнути з відповідача на її користь спірну допомогу у розмірі 3902,91 грн. за період з 01 січня 2006 року до 01 січня 2009 року та зобов’язати його у подальшому підвищувати виплачувану їй пенсію на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними дії УПФ України в Галицькому районі щодо невиплати позивачці щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і зобов’язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 такого підвищення за 2007-2008 рр. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Галицькому районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з’ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України в Галицькому районі у проведенні нарахування і виплати позивачці щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за 2007-2008 рр. є протиправною. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни і згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мала право на підвищення виплачуваної їй пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.  

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 лише за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення вимог позивачки щодо перерахунку їй спірної доплати за період з 01 січня до 09 липня 2007 року та з 01 січня до 22 травня 2008 року, на думку колегії суддів, є помилковим і не відповідає ст. 152 Конституції України, за правилами якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Галицькому районі Івано-Франківської області, обов’язок щодо нарахування та виплати їй доплати до пенсії, як дитині війни, судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).  

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги колегією суддів не приймаються.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачки судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується колегією суддів виходячи з положень ст. 94 КАС України, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України і Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2009 року у справі № 2а-657/09 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивачки задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області здійснити нарахування та виплату позивачці ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь позивачки ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.

У іншій частині постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

Головуючий суддя                                                                                           Т.В.Онишкевич

Судді                                                                                                                      В.П.Сапіга

                                                                                                                      Я.С.Попко