ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 р.                                                                                  Справа № 59268/09/9104

           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                                        Пліша М.А.,

суддів                                                             Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області на постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 15 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 13.01.2009 року звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську у Волинській області про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську нарахувати і виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006-2007 роки та за 9 місяців 2008 року.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 15.07.2009 року позовні вимоги задоволено частково, визнано відмову відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни неправомірною, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачену Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30.09.2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську у Волинській області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України.

Також не внесені зміни в Закони України «Про Держаний бюджет України на 2007-2008 роки» в частині збільшення видатків для забезпечення державних соціальних гарантій, які були предметом розгляду в рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року.

Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

          Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Щодо вимог позивача за 2006 рік, то суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено обмеження щодо подібної допомоги, яке на предмет конституційності не розглядалось та неконституційним визнано не було.

Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, встановлюється на рівні: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня — 406 гривень, з 1 жовтня — 411 гривень. Разом з тим, дія норм п. 12 ст. 71 і ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які передбачали вищевказані виплати, була призупинена.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача за 2007 рік, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 має перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача невиплачене підвищення до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, і на період до 09 липня 2007 року не поширюються.

Що стосується вимог позивача за 2008 рік, то суд першої інстанції вірно виходив з того, що рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, у відповідності до якого положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що обмежувало дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційним, відтак починаючи лише з 22.05.2008 року і до 30.09.2008 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.  

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України м. Нововолинську у Волинській області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.  

Колегія суддів також звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

З врахуванням вище наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись  ст. 160, ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205,  ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську у Волинській області – залишити без задоволення, а постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 15 липня 2009 року  у справі № 2а-1173/09 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя                                                                       М.А. Пліш

Судді                                                                                           Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк