КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-203/11                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Коцюрба М.П.

Суддя-доповідач:  Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"21" червня 2011 р.                                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:                      

головуючого –судді                    Мацедонської В.Е.,  

суддів                                        Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»,-

                                                                  встановив:

10 січня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про зобов`язання здійснити перерахунок  державної соціальної допомоги ,як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2011  року позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області задоволено частково, а саме: визнано відмову Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 10 липня 2010 року неправомірною; зобов’язано Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 10 липня 2010 року з урахуванням раніше здійснених виплат. В решті позову  відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області також просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Оцінюючи обставини справи, що перешкоджали здійсненню процесуального права на апеляційне оскарження колегія суддів приходить до висновку, що заявник за таких обставин не мав реальної можливості своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до  ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За  ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни  постанови  суду  першої інстанції є правильне  по  суті  вирішення  справи чи питання,  але із помилковим  застосуванням  норм  матеріального  чи  процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01 січня 2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії, яка  у 2010 році становила: з 01 січня 2010 року –695,00 грн., з 01 квітня 2010 року –706,00 грн., з 01 липня 2010 року –709,00 грн., з 01 жовтня 2010 року –723,00 грн., з 01 грудня 2010 року –734 грн.   

На момент звернення позивача до суду, нарахування підвищення до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Судом першої інстанції враховано, що позивачем позов подано 10 січня 2011 року, що підтверджується матеріалами справи, а саме відтиском штампу вхідної кореспонденції.

Колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги за період з 01 січня 2006 року по 09 липня  2010 року включно, залишити без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 99 та ч. 1 ст. 100 КАС України, так як пропуск строку звернення до суду є підставою для залишення позовних вимог без розгляду, а не для відмови в позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що помилкове застосування норм процесуального права призвели до неправильного вирішення питання, тому постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2011 року підлягає зміні в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області –задовольнити частково.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області за період з 01 січня 2006 року по 09 липня 2010 року включно– скасувати та постановити в цій частині нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»за період з 01 січня 2006 року по 09 липня 2010 року включно –залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть      участь у справі та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 21 червня  2011 року.

Головуючий суддя                                                                                В.Е.Мацедонська

Судді                                                                                                    Т.М. Грищенко

                                                                                                    І.О.Лічевецький