ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/1170/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: Жмеринського транспортного прокурора Вінницької області в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку України і йому підпорядковується –Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі його структурного підрозділу - територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про: стягнення штрафної санкції
ВСТАНОВИВ :
28 березня 2011 року Козятинський транспортний прокурор Вінницької області в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку України і йому підпорядковується – Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі його структурного підрозділу - територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (ТУ ГДІАТ у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення штрафної санкції в розмірі 1700 грн.
Зазначив, що під час проведення перевірки державними інспекторами ТУ ГДІАТ у Вінницькій області дотримання перевізниками вимог Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ “Про автомобільний транспорт”(Закон №2344) встановлено порушення відповідачем статті 39 цього Закону, а саме, надання послуг з перевезення пасажирів на таксі без оформлення ліцензійної картки.
В результаті виявлення даного правопорушення складено акт від 24 вересня 2010 року, а в подальшому, на підставі статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” начальником ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесено постанову від 08 листопада 2010 року №115779 про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансової санкції в розмірі 1700 грн.
Посилаючись на те, що постанова відповідачем в установленому законом порядку не оскаржена, сума фінансової санкції в добровільному порядку не сплачена, іншого порядку примусового стягнення немає, - прокурор просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ГДІАТ в дохід Державного бюджету України штрафну санкцію у розмірі 1700 грн. в судовому порядку.
Враховуючи, що заявлена прокурором сума позову ґрунтується на рішенні суб’єкта владних повноважень, щодо якого завершився встановлений строк оскарження, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2011 року в порядку статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) відкрито скорочене провадження і повідомлено відповідачу, що він має право в 10-денний строк з дня одержання даної ухвали надати заперечення проти позову з необхідними документами або заяву про визнання позову.
Зважаючи на встановлену судом неможливість прийняти законне та обґрунтоване рішення у порядку скороченого провадження, так як за відсутності в матеріалах будь-яких документів у підтвердження місця реєстрації фізичної особи – підприємця та враховуючи, що за місцем проживання відповідача рекомендоване поштове відправлення на адресу суду повернулося без вручення, ухвалою суду від 12 квітня 2011 року у даній адміністративній справі призначено судовий розгляд.
Проте, в судові засідання 26 квітня 2011 року, 09 червня 2011 року відповідач ФОП ОСОБА_1 не з’являвся, повноважного представника не направляв, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
При цьому, слід зазначити, що судові повістки ФОП ОСОБА_1 направлялися за адресою, вказаною прокурором у позовній заяві, у довідці адресного бюро Вінницької області від 10 березня 2011 року №2-3/970 та довідці Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 06 травня 2011 року №10002/10/29-012 щодо реєстрації громадян на податковому обліку.
Відповідно до частини четвертої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси, судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Таким чином, суд вважає, що вжив всіх передбачених чинним законодавством заходів для повідомлення підприємця належним чином й надав можливість реалізувати право на судовий захист, але відповідач даним правом не скористався. Розгляд справи судом з метою вжиття додаткових заходів для повідомлення відповідача неодноразово переносився.
Представник позивача та прокурора в судове засідання не з’явилися, натомість надали заяви про розгляд справи за їх відсутності та про підтримання позову в повному обсязі.
Враховуючи неявку сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, відсутність потреби у виклику свідків чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. При цьому, відповідно до положень статті 41 КАС України технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Дослідивши надані позивачем матеріали, а також оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
24 вересня 2010 року на підставі завдання на перевірку від 20 вересня 2010 року №062978, державними інспекторами ГДІАТ Л.В.Андрощуком та С.В.Балховським проводилась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Під час перевірки виявлено, що водієм ОСОБА_1 на автомобілі марки «ВАЗ 210093», державний номерний знак НОМЕР_1, надавались послуги з перевезення пасажирів на автомобілі облаштованому як “таксі” без ліцензійної картки, чим порушено вимоги статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
У зв’язку з виявленими порушеннями, інспекторами на місці складено акт.
З даним актом водій ознайомлений, проте від надання пояснень та підписання акту відмовився.
Розгляд справи щодо порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт проведено комісією ТУ ГДІАТ у Вінницькій області 25 жовтня 2010 року.
За результатами розгляду справи начальником ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесена постанова від 08 листопада 2010 року №115779 про застосування фінансових санкцій в розмірі 1700 грн.
Постанова направлена відповідачу відповідно до супровідного листа від 09 листопада 2010 року №02-3/6167, яким останньому роз’яснено, що фінансова санкція повинна бути перерахована на вказаний в постанові рахунок не пізніше, ніж протягом п’ятнадцяти днів після отримання копії постанови. Квитанцію (платіжне доручення) про сплату штрафу необхідно надати до управління інспекції.
Постанова начальника ТУ ГДІАТ у Вінницькій області відповідачем не виконана та у встановленому законом порядку не оскаржена. Вся направлена позивачем поштова кореспонденція повертається на їх адресу у зв’язку з відсутністю адресата.
Оскільки штрафна санкція підприємцем так і не сплачена, то це стало підставою звернення прокурора з позовом до суду про примусове стягнення.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Частинами першою, третьою статті 5 Закону України “Про автомобільний транспорт”, визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.
Державний контроль, відповідно до статей 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (Порядок), здійснюється Головавтотрансінспекцією, її територіальними управліннями в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі шляхом проведення посадовими особами планових, позапланових та рейдових перевірок.
Що стосується внутрішніх перевезень пасажирів, то загальні положення про ці перевезення визначаються розділом ІІ Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Зокрема, відповідно до статті 35 цього Закону послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяються на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Послуги з перевезення на таксі надаються громадянам у порядку черги на стоянках таксі та на шляху прямування, а також на замовлення (звичайне, термінове, нічне) усне, письмове чи за телефоном.
Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно із статтею 39 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Такими документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі, зокрема, є:
для автомобільного перевізника – ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна карка, інші документи, передбаченні законодавством України.
Під час проведення рейдової перевірки транспортних засобів, яка проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контроль-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону - перевіряються, зокрема, наявність визначених статтею 39 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом, та інше (ст. 14, п. 1, 3 ст.15 Порядку).
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 9 Закону №2344 ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі.
Ліцензійна карта транспортного засобу, відповідно до статті 1 Закону №2344, - це документ, який містить реєстраційні дані ліцензії та транспортного засобу.
Ліцензійна картка на таксі надається за умови підтвердження в установленому порядку відповідності його облаштування вимогам визначення “таксі”(таксі – це легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку).
Таким чином, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема відсутність ліцензійної картки, посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 Порядку (ст. 21 Порядку).
Відповідно до статей 25, 26 Порядку, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб’єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб’єкта господарювання) у присутності уповноваженої особи суб’єкта господарювання не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Про час і місце розгляду справи уповноважена особа суб’єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з пунктом 3 частини першої статі 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки застосовується штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У таких випадках, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5 Порядку (ч. 2 ст. 27 Порядку).
Відповідно до статей 28, 29 Порядку фінансова санкція повинна бути перерахована суб’єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п’ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Копія постанови видається на пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб’єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.
Порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України (ст.ст. 32-35 Порядку).
Зокрема, скарга на постанову про застосування фінансових санкцій може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.
Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення. Подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.
Крім того, відповідно до пункту 40 Порядку, уповноважена особа суб’єкта господарювання, водій мають право: ознайомитися з актом, підписати або відмовитися від його підписання; надати свої пояснення та зауваження щодо змісту акта.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач з актом ознайомився, але його підписувати чи надавати пояснення відмовився. На засідання комісії з розгляду справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт не з’явився. Постанову суб’єкта владних повноважень в установлений законом строк не виконав і в установленому законом порядку не оскаржив. Повернута на адресу ГДІАТ у Вінницькій області поштова кореспонденція фактично свідчить про неможливість її вручення через незалежні від позивача обставини.
За таких обставин, та враховуючи, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого рішення, що свідчило б про вихід за межі позовних вимог, а обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, вона підлягає задоволенню.
При цьому слід зазначити, що оскільки чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх в добровільному порядку, зокрема, Закон України “Про автомобільний транспорт” не передбачає примусового виконання постанови про застосування фінансових санкцій органами державної виконавчої служби, то вищевказана сума, добровільно не сплачена відповідачем, підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Крім того, варто уточнити і щодо тієї обставини, що з адміністративним позовом звернувся Жмеринський транспортний прокурор Вінницької області в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку України і йому підпорядковується – ГДІАТ в особі структурного підрозділу - ТУ ГДІАТ у Вінницькій області.
Так, оскільки згідно із пунктом 1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005 року №888, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року №1573/11853 територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі є територіальними структурними підрозділами Головавтотрансінспекції без права юридичної особи, утворюються відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року №1190, мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням малого Державного Герба України, утримуються за рахунок державного бюджету, а їх видатки та доходи є складовими кошторису доходів і видатків Головавтотрансінспекції, то за таких обставин ці суб’єкти не наділені адміністративною процесуальною правоздатністю та адміністративною процесуальною дієздатністю.
Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення ним в адміністративному суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу і при цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.
Несплата фінансових санкцій тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету та ставить під загрозу своєчасне виконання державною економічних, соціальних, політичних та інших функцій та суттєво порушує інтереси держави, що покладає на прокуратуру обов’язок представництва, як це передбачено статтею 121 Конституції України.
Згідно із статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до статті 60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.
Оскільки відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року №1190 інспекція діє у складі Міністерства транспорту України і йому підпорядковується, утримується за рахунок Держбюджету, та в кошторисі витрат на утримання установи не передбачено витрат по сплаті держмита при зверненні за захистом інтересів до суду, то звернення позивача до Жмеринської транспортної прокуратури Вінницької області з проханням про стягнення накладеної фінансової санкції із ОСОБА_1 в судовому порядку спрямоване на захист інтересів держави і відповідає чинному законодавству.
Таким чином, за обставин, коли вимоги прокурора та позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача – суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1) на користь Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в дохід Державного бюджету України (р/р 31111106700002, код ЄДРПОУ 34701167, Держбюджет м. Вінниця 21081100 ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця МФО 802015) 1700 грн (одна тисяча сімсот) фінансової санкції.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя (підпис) Чудак Олеся Миколаївна
з оригіналом згідно
Суддя
Секретар