УХВАЛА

30 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 758/10814/20

провадження № 61-13294 ск 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни, третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення у придатний для користування стан,

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду із вказаним позовом у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Баранець А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 січня 2017 року № 33468656 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1149748880000 за ОСОБА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 23,3 кв. у м Києві на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

2. Подільський районний суд м. Києва рішення від 27 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

3. Київський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнив частково. Скасував рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 січня 2017 № 33468656 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1149748880000 за ОСОБА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 23,3 кв. у м Києві на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан. Вирішив питання судових витрат.

4. У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року.

5. Обґрунтовуючи касаційну скаргу заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та вказує на те, що, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, від 15 лютого 2018 року у справі № 910/5702/17, від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19, від 19 січня 2022 року у справі № 201/5625/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 431/7386/19, від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 26 червня 2024 року у справі № 758/27/21.

6. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

7. Частинами першою та другою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки №20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890.

9. За результатами зазначеного обстеження земельної ділянки 31 січня 2020 року було встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом «Вікторія», за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність), інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня, зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно - розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

10. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності жодних рішень щодо передачі вищезазначеної земельної ділянки під будівництво у власність чи у користування не приймала. На думку позивача, відповідач ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , та має намір у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.

11. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (станом на 21 вересня 2020 року) вбачається, що на підставі рішення приватного нотаріуса Баранець А. М. від 18 січня 2017 року, індексний номер: 33468656, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 23,3 АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстроване на підставі довідки гаражного автокооперативу від 28 квітня 2016 року № 76.

12. Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 27 січня 2020 року № 057/934 встановлено, що Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_1 .

13. З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на 14 березня 2021 року) вбачається, що Гаражний автокооператив «Вікторія» (м. Київ, проспект Правди, 39) був зареєстрований 04 червня 1997 року, всього - 253 члени кооперативу.

14. Згідно з витягом з технічної документації земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельних ресурсів під кадастровим номером №8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає: 14 548 кв. м.

15. Відповідно до довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 28 квітня 2016 року № 76 ОСОБА_1 є дійсно членом гаражного автокооперативу «Вікторія» та власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований господарчим способом, сума паю в розмірі 1 500,00 грн станом на 2015 рік сплачена ОСОБА_1 у повному обсязі.

16. Розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 03 серпня 2001 року «Про погодження місць розташування об`єктів» гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на проспекті Правди, 39 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га.

17. Згідно з рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом-схемою.

18. Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

19. Статтею 140 Конституції України передбачено, шо місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

20. Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

21. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

22. Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

23. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

24. Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

25. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

26. Державна реєстрація права власності та інших речових прав відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на момент державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10)ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11)заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12)рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13)рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14)інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

28. Інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.

29. Так, відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

30. Відповідно до пункту 40 порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), в редакції чинній на момент державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірний об`єкт нерухомого майна, за ОСОБА_1 , державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

31. Згідно з пунктом 81 Порядку для державної реєстрації права власності на окремо розташоване індивідуально визначене нерухоме майно (дача, гараж тощо), будівництво яких здійснювалося у результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу, крім документів, передбачених пунктами 41 і 42 цього Порядку, також подається довідка відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.

32. Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

33. Згідно з положеннями пункту 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

34. Отже, для державної реєстрації права власності на гаражі, які були збудовані до 05 серпня 1992 року і після цього проміжку часу, з урахуванням положень пунктів 41, 42, 81 Порядку, крім довідки відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, потрібний в тому числі технічний паспорт, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, тобто необхідно присвоїти такому об`єкту нерухомого майна як гараж адресу для державної реєстрації права власності на нього, однак матеріали реєстраційної справи, на підставі яких приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не містять таких обов`язкових документів.

35. Процедура присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна також, визначається відповідно до порядку, який затверджений рішенням Київської міської ради «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» від 22 травня 2013 № 337/9394.

36. Відповідно до пунктів 4.3, 4.4. даного рішення поштові адреси присвоюються об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Поштові адреси не присвоюються спорудам, які встановлені тимчасово без улаштування фундаменту, в тому числі пересувним та тимчасовим спорудам торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малим архітектурним формам, а також об`єктам незавершеного капітального будівництва (крім присвоєння будівельної адреси об`єктам нового будівництва в установленому порядку) та приміщенням службового, допоміжного і технічного призначення, розташованим у житлових та нежитлових будинках, інженерним мережам.

37. Отже, поштова адреса, також, має бути присвоєна такому об`єкту нерухомого майна як гараж.

38. До того ж, згідно з пунктом п. 4.19 вказаного рішення до заяви про присвоєння поштової адреси додаються, зокрема, такий документ, як завірена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право користування земельною ділянкою (за необхідності).

39. Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

40. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

41. Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

42. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю.

43. Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

44. Положеннями статті першої Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

45. Згідно змісту статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

46. Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 301/1460/18-ц (провадження № 61-4891св19) та від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17 (провадження № 61-2875св18) у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

47. За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

48. Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

49. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

50. За змістом вищенаведеної частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

51. Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

52. Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

53. Оскільки в результаті дій ОСОБА_1 за ним зареєстровано право власності на гараж на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, то такі його дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва, що по суті своїй є правочином, який порушує публічний порядок.

54. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

55. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності міста і виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.

56. Отже, в діях ОСОБА_1 цілком наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

57. Статтею 152 ЗК України, передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

58. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

59. Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

60. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

61. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

62. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

63. Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

64. Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, дійшов правильних висновків про те, що спірна земельна ділянка, на якій був збудований гараж, не була відведена ОСОБА_1 відповідно до порядку, встановленого законом для будівництва таких об'єктів нерухомого майна, а тому він не може на законних підставах набути право власності на відповідний об`єкт будівництва (гараж), а також зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню ОСОБА_1 , а земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан та повернута позивачу.

65. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень були застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/5702/17, від 24 липня 2019 року у справі № 910/10932/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19, від 19 січня 2022 року у справі № 201/5625/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 431/7386/19, від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 26 червня 2024 року у справі № 758/27/21 Верховний Суд зазначає таке.

66. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

67. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

68. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

69. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

70. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

71. Проаналізувавши наведені скаржником у касаційній скарзі постанови, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки висновки у вказаних справах та у справі № 758/10814/20 зроблені за різних фактичних обставин справ.

72. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення і виповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни, третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення у придатний для користування стан.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Пророк

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров