2-579-2007
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2007 року Селидівский міський суд Донецької області в складі головуючого судді Ясинського О.В., при секретарі Пирогової Л.В., за участю позивача ОСОБА_1., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Домненко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення сум , що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за період затримки розрахунку та моральної шкоди в якому зазначив, що перебував з відповідачем у трудових правовідносинах з 1985 року. Згідно трудового контракту від 01.11.2006 року працював на посаді рятувальника третього взводу. Звільнився з роботи 31.12.2006 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору, але при цьому досяг пенсійного віку. Вважає, що він має право на отримання при звільнені з підприємства одноразової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, яку відповідач йому не виплатив. Просив суд стягнути з відповідача на його користь суму не отриманої одноразової допомоги у розмірі 6406.65 гривень, середній заробіток за весь період затримки розрахунку у сумі 5828.97 гривень та моральну шкоду у розмірі 3000 гривень та понесені судові витрати.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, доповнив, що оскільки виплата сум, що належить йому при звільненні до теперішнього часу не проведена просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримку розрахунку з 31 грудня 2006 року по день винесення рішення судом.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, так як вважає, що дотримання вимог Галузевої Угоди, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог не є обов'язковими
при укладанні колективних угод та їх реалізації залежить від фінансової можливості підприємства. Відповідач не є прибутковою організацією, фінансується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, отриманих за виконані аварійно-рятувальні роботи, технічні, виробнично-профілактичні роботи, які використовуються на покриття витрат, пов'язаних з їх організацією та проведенням. Відсутність джерела фінансування є підставою для неможливості проведення виплати одноразової допомоги при виході на пенсію виходячи з умов Галузевої Угоди. Крім того позивач звільнився у зв'язку з закінченням контракту, а не у зв'язку з виходом на пенсію. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, також вважає безпідставними, оскільки відсутня вина підприємства у порушенні строків виплати належних позивачу сум. Перше надходження бюджетних коштів на виплату заробітної плати працівникам установи у 2007 році мале місце 2 лютого 2007 року та з позивачем в цей день було проведено повний розрахунок. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів, що він переніс моральні страждання внаслідок їх неправомірних дій. Також вважає, що позивачем пропущено місячний строк для звернення до суду з позовом, що пов'язаний зі звільненням. Просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Зібраними у справі доказами встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 29.03.1985 року. Згідно контракту від 01.11.2006 року виконував обов'язки рятувальника третього взводу 10 ВГРЗ. Строк дії контракту до 01.01.2007 року. Відповідно до наказу від 29.12.2006 року № 90к трудові відносини з позивачем припинені за ст. 36п.2 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку контракту. Згідно наданої довідки від 09.02.2007 року середньомісячний розмір заробітної плати позивача, який не оспорюється сторонами складає 2132.55 гривень, середньоденний 94.80 гривень. Згідно квитанції про оплату юридичних послуг позивачка сплатила 550 гривень
Суд, заслухав пояснення сторін, вивчив матеріали справи, законодавство , що регулює спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач на момент звільнення досяг пенсійного віку, тобто суд вважає, що позивач звільнився у зв'язку з виходом на пенсію.
Відповідно до галузевої угоди між Міністерством палива та енергетики України, НАК "Вугілля України", іншими власниками, що діють у вугільної галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року п.2.2., 3.1., 3.2., 4.1. року угода поширюється на працівників, що працюють на умовах найму на підприємствах, організаціях та установах вугільної промисловості, Державній воєнізованій гірничорятувальній службі та інші підприємства, що належать до сфери управління Мінпаливенерго
2
України. Положення угоди є обов'язковими до застосування при укладанні угод, колективних договорів і індивідуальних трудових договорів для всіх підприємств, що перебувають у сфері дії сторін, незалежно від форм власності та господарювання, а також під час розгляду трудових спорів. У разі реорганізації сторін та підприємств, що знаходяться у сфері їх управління, включаючи зміну форми власності або власника, виконання обов'язків переходить до правонаступника. Кожна із Сторін, що уклали Угоду не може протягом терміну її дії, в односторонньому порядку призупинити виконання взятих на себе зобов'язань. Угода є юридичним документом що містить взаємні зобов'язання сторін, учасників Угоди, спрямованих на забезпечення ефективної діяльності галузі та задоволення економічних і соціальних інтересів і потреб трудящих. Пункт 4.5., 4.6. Угоди передбачає, що угодою встановлюються додаткові мінімальні гарантії з урахуванням норм і рекомендацій Міжнародної організації праці та Всесвітньої організації охорони здоров'я, ратифікованих Україною, понад гарантії встановлені чинним законодавством України. Чинні та прийняти нові нормативні акти, що забезпечують вищі гарантії, ніж передбачені угодою, мають пріоритет перед відповідними положеннями угоди.
Згідно пункту 12.5 Галузевої угоди працівнику, який має право на пенсію за віком виплачується одноразова допомога при стажі роботи від 17.5 до 20 років у розмірі трьох середньомісячних заробітків.
Згідно ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" положення генеральної, галузевої, регіональних угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Відповідно до ст. 43 Гірничого Закону України форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, розміри надбавок, доплат премій та інших гарантійних виплат працівникам гірничих підприємств встановлюються в колективному договорі з дотриманням умов, розмірів і норм, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.
Як вбачається з колективної угоди між командування 10 ВГРЗ та особовим складом 10 ВГРЗ на 2004 рік з доповненнями дію якої подовжено та яка є чинною на теперішній час, п.2.9 передбачає, що при звільненні працівника в зв'язку з виходом на пенсію виплачується матеріальна допомога у розмірі при стажі більше 20 років у розмірі 100% посадового окладу, що суперечить умовам Галузевої Угоди.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не виконуються зобов'язання взяті на себе відповідно до умов Галузевої Угоди щодо дотримання мінімальних соціальних гарантій , належних працівникові при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, чим були порушені права позивача.
З
Враховуючи , що середньомісячний заробіток позивача , що не оспорюється сторонами складав 2132.55 гривень, то сума одноразової допомоги , яка належить позивачу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію складає 6397.65 гривень.
Суд знаходить неспроможними доводи представника відповідача, що норми Галузевої Угоди не поширюються на працівників воєнізованого гірничорятувального загону, оскільки вони суперечать зібраним по справі доказами. Як вбачається зі змісту Галузевої угоди вона є обов'язковою для відповідача, який є безпосередньо стороною угоди, повинен виконувати взяті на себе зобов'язання та дотримуватися умов угоди при укладанні колективних угод. Відсутність коштів у підприємства не є підставою для звільнення від взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, проводиться в день звільнення. Судом встановлено, що відповідач порушив право позивача на отримання всіх сум, які належать йому при звільненні, передбачене ст. 116 КЗпТ України , не провів в день звільнення повного розрахунку з позивачем.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд виходить з того, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Відповідно до роз'яснень, даних у Постанові Пленуму Верховного Суду № 13 від 24.12.1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку , якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Враховуючи, що повний розрахунок сум, що належить працівникові при звільненні було проведено відповідачем 02.02.2007 року та період затримки розрахунку з 31.12.2006 року по 02.02.2007 року складає 34 дні, що виходячи з середньоденної заробітної плати позивача 94.80 гривень дорівнює 2227.35 гривень, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку у розмірі 2227.35 гривень. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку з дня звільнення до дня винесення судового рішення у сумі 5828.97 гривень задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на законі. Допомога , що виплачується працівникові при звільненні у зв'язку з виходом не пенсію носить разових характер, не входить до складу заробітної плати та на неї не поширюються вимоги ст. 117 Кодексу Законів про працю України.
4
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести в суді ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
В судовому засіданні відповідачем суду не надано доказів, що несвоєчасний розрахунок по заробітній платі з позивачем не проведено внаслідок поважних причин, що виключають вину відповідача. Як вбачається з матеріалів справи позивач був звільнений 31.12.2006 року у зв'язку з виходом на пенсію, а строк дії його контракту з відповідачем спливає 01.01.2007 року . Пункт 25 контракту від 01.11.2006 року укладеного між сторонами передбачає неможливість подальшого продовження трудових відносин з позивачем. Таким чином, відповідачу було відома дата закінчення терміну дії контракту та необхідність проведення повного розрахунку з позивачем у зазначений у контракті граничний термін та не прийняв заходів щодо своєчасного проведення розрахунку у передбачені законом строки. Тому суд знаходить доводи представника відповідача про відсутність вини у несвоєчасному проведенні розрахунку з позивачем неспроможними.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 3000 гривень за несвоєчасну виплату заробітної плати, суд виходить з того, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі , якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У судовому засіданні позивачем не надано доказів, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, тому у задоволенні позову у цієї частині слід відмовити.
Суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача в тієї частині, що позивачем пропущено строк давності для звернення до суду з позовом про порушення своїх прав, оскільки вони не ґрунтуються на законі. Відповідно до ст. 233 Кодексу Законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Позовні вимоги позивача не пов'язані зі звільненням, позивач звернувся до суду 05.03.2007 року, тому, строк позовної давності пропущено не було.
Відповідно до ст. ст. 84, 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені нею документально підтверджені судові витрати. У разі часткового задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають задоволенню пропорційно задоволених вимог. Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 275 гривень на відшкодування витрат,
5
пов'язаних з наданням правової допомоги, судових збір у розмірі 43, 31 грн. на користь держави та 15 грн. на відшкодування витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст. 116, 117, 233 237-1 КЗпП України, Законом України "Про колективні договори і угоди від 17.12.1996 року, Гірничим Законом України, Галузевою Угодою між Міністерством палива та енергетики України, іншими власниками , що діють у вугільної галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року, ст. ст. 60, 73, 88, 215-218 ЦПК України суд , -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Десятого воєнізованого гірничорятувального загону на користь ОСОБА_1 суму не отриманої одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 6397.65 гривень, середній заробіток за період затримки розрахунку у сумі 2227.35 гривень та 275 гривень витрат пов'язаних з наданням правової допомоги.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 та 10ВГРЗ судовий збір на користь держави по 43.16 гривень з кожного та по 15 гривень з кожної сторони на р/р 31216259700004 в ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 34686537, отримувач - УДК в Донецькій області у рахунок відшкодування судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи .
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до Апеляційного суду Донецької області може бути подано через Селидівський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.