У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Гончара В.П., Леванчука А.О.,
Макарчука М.А., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на протезування, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась у березні 1987 року з вини ОСОБА_4, він отримав тяжкі тілесні ушкодження. Вина відповідача у вчиненні злочину встановлена вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 8 травня 1991 року. У зв’язку з ушкодженням здоров’я ОСОБА_3 було призначено третю групу інвалідності та рекомендовано автомобіль як засіб протезування на дві руки і одну ногу. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 жовтня 2005 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7 771 грн. 97 коп. витрат, які здійснив позивач за період липень 2003 року – жовтень 2004 року, пов’язаних з придбанням автомобіля як засобу протезування, реєстрацією та доставкою автомобіля, а також придбанням пального, проведенням технічного огляду автомобіля і його технічного обслуговування.
У результаті експлуатації автомобіля позивач несе значні витрати на купівлю пального, запчастин та ремонт автомобіля, сума яких за період листопад 2004 року – липень 2008 року становить 24 587 грн. 53 коп., що просив стягнути з відповідача, як винної особи у завданій шкоді.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 4 серпня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 24 071 грн. 95 коп. на відшкодування витрат, пов’язаних з протезуванням. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2011 року скасовано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 4 серпня 2010 року, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 24 071 грн. 95 коп., мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_4 завдав йому шкоди каліцтвом, тому відповідно до вимог ст. 1195 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язаний відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю протезування. Районний суд задовольнив позовні вимоги за період з 16 листопада 2004 року до 1 липня 2008 року з урахуванням отриманої компенсації від управління праці та соціальної політики Іллічівської міської ради Одеської області. Щодо позовних вимог про стягнення додаткових витрат на протезування за період з 16 листопада 2004 року до 6 листопада 2006 року суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки ЦК України передбачає одноразове стягнення додаткових витрат на протезування.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем отримано автомобіль у зв’язку з інвалідністю на підставі Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 8 вересня 1997 року, а даний Порядок не встановлює випадків та механізму надання автомобілів інвалідам внаслідок каліцтва від джерел підвищеної небезпеки. Крім того, апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції відносно того, що ЦК України передбачає одноразове стягнення додаткових витрат на протезування, яке вже відбулось, про що свідчить рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 жовтня 2005 року.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 10 березня 1987 року сталась дорожньо-транспортна пригода з вини ОСОБА_4, що підтверджується вироком суду в кримінальній справі, внаслідок якої ОСОБА_3 став інвалідом третьої групи з діагнозом: консолідерований перелом нижньої треті правого бедра, коксартроз правого тазобедренного суставу, укорочення правої нижньої кінцівки на 7 см., перекос таза, порушення функцій ходьби та інш.
Як засіб протезування на дві руки і одну ногу 6 березня 2003 року Головним управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_3 був наданий автомобіль марки ЗАЗ 110280.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 жовтня 2005 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на протезування, які складались із: оплати спеціального транспортного засобу на суму 4 420 грн. 30 коп.; витрат, пов’язаних з реєстрацією транспортного засобу на суму 93 грн. 71 коп.; технічного огляду автомобіля на суму 6 грн. 65 коп.; оформлення реєстраційного талону на суму 62 грн. 50 коп.; обслуговування автомобіля на суму 78 грн. 66 коп.; придбання пального для доставки автомобіля на суму 443 грн. 40 коп.; технічного обслуговування на суму 338 грн. 90 коп.; технічного огляду автомобіля на суму 22 грн. 35 коп.; придбання бензину на суму 2 298 грн., на загальну суму 7 771 грн. 97 коп. (а.с.17-20, том 1).
Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено, що захворювання ОСОБА_3 є прямим наслідком травми, отриманої позивачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10 березня 1987 року, у зв’язку з чим ОСОБА_3 було надано автомобіль як засіб протезування.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між отриманням ОСОБА_3 вказаного вище автомобілю та нанесенням йому шкоди, на вказану вище норму процесуального Закону уваги не звернув.
Згідно зі ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Зі змісту вказаної статті не вбачається, що додаткові витрати на протезування підлягають стягненню одноразово, отже висновок суду апеляційної інстанції в цій частині є помилковим.
У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції належним чином доводи позивача та матеріали справи не перевірив.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені порушення норм матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім того, при новому розгляді справи апеляційному суду необхідно звернути увагу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31 травня 2007 року, згідно якого було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на протезування за період з 16 листопада 2004 року до 6 листопада 2006 року в сумі 8 634 грн. 75 коп. (а.с.43-44, том 2).
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: В.П. Гончар
А.О. Леванчук
М.А. Макарчук
С.Ф. Хопта