№2-a-98/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

07 червня    2007 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді         Дьомич Л.М.

при секретарі                  Вовкуненко І.В., Коннова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом, яким просить поновити його роботі слідчого прокуратури Ленінського району м. Кіровограда та стягнути з прокуратури Кіровоградської області заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування вимог вказав, що 10.04.1996 року він був прийнятий на роботу в органи прокуратури на посаду помічника прокурора міста Кіровограда. Взагалі працював на посадах: старшого слідчого прокуратури м. Кіровограда, старшого слідчого прокуратури Ленінського району м .Кіровограда, слідчого прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, слідчого прокуратури Бобринецького району, слідчого прокуратури Ленінського району м. Кіровограда. Останню посаду обіймав з 06.02.2006року по 06.06.2006 роки, коли наказом прокурора області від 06.06.2006 року був звільнений із органів прокуратури нібито за власним бажанням. З даним наказом він не погоджується, вважає, що він винесений з порушенням його трудових прав. Зазначає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.  Під час складання рапорту про звільнення за власним бажанням, 05.06.2006 року, на нього відбувався тиск з боку прокурора Ленінського району м. Кіровограда Підгайного О.С, в його кабінеті, і його ручкою, яку він сам йому запропонував, ним не була вказана дата звільнення, але Підгайний О.С., прочитавши його рапорт, зобов'язав його вказати дату звільнення. Перебуваючи в емоційно - збудженому стані, він дописав у рапорті дату звільнення - 06.06.2006 рік,  не наводячи поважних причин, які він повинен був навести, аргументуючи свій рапорт відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України, тому що звільнятися не бажав. Дане рішення він приймав не обдумавши, в емоційно-збудженому стані, викликаному відношенням до нього прокурора Ленінського району м. Кіровограда ОСОБА_5 та в його кабінеті, не маючи часу на роздуми. Обміркувавши своє рішення протягом дня, порадившись із дружиною, те що інших доходів крім заробітної плати у нього не має, він вирішив відізвати свій рапорт про звільнення з органів прокуратури. Але прокурор району зразу після складання рапорту відвіз його до прокуратури Кіровоградської області. Наступного дня 06.06.2006року він об 09.30 год. зателефонував до начальника відділу кадрів прокуратури області ОСОБА_2  і повідомив про свої наміри продовжувати працювати на вказаній посаді, але він сказав, що наказ про звільнення підписаний прокурором області і йому необхідно з ним ознайомитись. Коли ОСОБА_1. прибув до прокуратури області і ознайомився з наказом про його звільнення, посвідчення працівника прокуратури в його вилучено не було і трудова книжка в порушення ст. 47 КЗпП України ОСОБА_1на руки не видана до теперішнього часу. Враховуючи свої наміри

2

продовжувати працювати, він виходив на роботу кожного дня, з 06.06.2006р. по 16.06.2006р., оформляв та передавав кримінальні справи.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали і вказали, що ОСОБА_1. маючи відповідну освіту І розуміючи наслідки подачі рапорту про звільнення, сам визначив дату звільнення з якою повністю погодився роботодавець і з визначеної дати його було звільнено. Були всі об'єктивні підстави для вирішення позивачу звільнитися, він не виконував відведене навантаження, порушував строки розслідування справ, з цього приводу було розпочате певне службове розслідування, тому щоб уникнути не першої дисциплінарної відповідальності він і вирішив звільнитися. Щодо видачі трудової книжки, то така позовна вимога не заявлялась, але ж ОСОБА_1. свідомо не бажає її отримувати.

З'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 5 червня 2006 року подав рапорт на ім'я прокурора області про звільнення за власним бажанням, що відповідає підставам визначеним ч. 1 ст. 38 КЗпП України,  в якому самостійно зазначив дату звільнення - 6 червня 2006 року. Таким чином,  працівник самостійно визначив дату свого звільнення, що не суперечить вимогам законодавства і не передбачає, визначення в рапорті про причини звільнення і роботодавець в свою чергу не зобов'язаний з'ясовувати підстави звільнення. Такі обумовленості законодавством передбачені, коли роботодавець не може погодитись з визначеною датою звільнення працівником. Прокурором району рапорт у день його подачі, був доставлений до прокуратури області, де виданий 5 червня 2006 року наказ про його звільнення з 6 червня 2006 року, підписаний прокурором області на підставі рапорту.

Заява позивача про відзив свого рапорту про звільнення, яку він склав 5 червня, відправив 16 червня, відповідач отримав 20 червня, прокуратурою області не була задоволена, оскільки вже був виданий наказ про його звільнення, підстав для його скасування не було.

На вимогу роботодавця, звільнений працівник не з'явився до відділу роботи з кадрами, трудову книжку не отримав. Прокуратурою області ОСОБА_1двічі в письмовій формі запропоновано з'явитися для отримання трудової книжку, на що він не прореагував.

На предмет пояснень позивача у суді перевірялись його доводи щодо тиску на нього з боку керівника, який був спрямований на його звільнення.

З цього приводу заслухані свідчення свідків, працівників прокуратури Ленінського району ОСОБА_3, бувшого прокурора району ОСОБА_5, завідуючої канцелярії ОСОБА_4

ОСОБА_4 пояснила, що в день написання рапорту, вона була на роботі, її службове приміщення поряд з кабінетом прокурору району, ніяких погроз вимог чи розмов на підвищених тонах не було, їй випадково стало відомо про звільнення ОСОБА_1 коли постало питання про передачу справ з його провадження.

ОСОБА_3 зазначила, що на час спірних правовідносин вона працювала заступником прокурора району, а в період відпустки прокурора виконувала його повноваження. У ОСОБА_1 була справа по якій поставлена вимога про закінчення досудового слідства, вимоги позивачем були проігноровані, а при формуванні довідки про закінчення роботу у травні 2006 року, він сфальсифікував дані про свою роботу, вказав цю справу, як така що направлена прокурору в порядку ст. 225 КПК, в той час, коли особі що скоїла злочин не було пред'явлено обвинувачення. Також були виявлені і інші порушення, що стало підставою складання доповідної в.о. прокурора, а в подальшому і проведення службового розслідування. Щодо посилань ОСОБА_1 що він працював включно до 16 червня, тобто протягом терміну після звільнення, то до цього часу передавались його справи, та не могли його змусити здати ключі від кабінету.

ОСОБА_5 також засвідчив щодо якості роботи ОСОБА_1, його трудової дисципліни та відношення до своїх повноважень. А про події 05.06.2006 року зазначив, що коли він як керівник поставив перед позивачем питання щодо його роботи, в

3

присутності заступника, заслухавши його пояснення відносно обставин доповідної, позивач виказав бажання звільнитися, при цьому спонукань таким діям не було, попрохав аркуш, йому була подана ручка, був складений рапорт, який  спрямований до прокуратури області. Щодо відзиву рапорту, вказав, що він не здійснює прийом та звільнення, це не його компетенція, ОСОБА_1. мав сам своєчасно про це повідомити керівництво прокуратури.

Свідок ОСОБА_2 керівник відділу кадрів прокуратури області вказав, що стосовно ОСОБА_1 неодноразово проводились службові розслідування, застосовувались дисциплінарні стягнення, раніше подавалась і заява про звільнення, а потім відзивалась, тому він має досвід і обізнаність, процедури і час відкликання рапорту на звільнення.

В засіданні суду оглянута особова справа працівника прокуратури ОСОБА_1, вищевказані свідчення знайшли своє відображення.

Свідки з боку позивача ОСОБА_6, ОСОБА_7, його сестра та дружина, вказували, що ОСОБА_1. повідомив дружині по телефону про звільнення, а в обідній час вони його умовили відізвати рапорт, при цьому він хвилювався, був в збудженому стані, виказував наміри продовжувати роботу, про що надав заяву про відкликання рапорту, але направив його з запізненням, коли вже був виданий оспорюваний наказ.

Відповідно до вищевикладеного, суд при вирішення спору з'ясовував чи було добровільне волевиявлення працівника на звільнення, що передбачає ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 зі змінами внесеними постановою Пленуму від 1 квітня 1994 року № 4 пункт 12 «Про практику розгляду судами трудових спорів», по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України, суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

В даному спорі, суд впевнено дійшов висновку, що мались об'єктивні підстави яки стали підставою бажання ОСОБА_1 звільнитися, жодний примус, або створення неможливих умов праці, залякування з боку роботодавця, про що ОСОБА_1. виказував як можливість порушення стосовно нього кримінальної справи чи іншого провадження, не було. Слід також відмітити, що позивач має юридичний фах, тривалий час працював по спеціальності, обізнаний в нормах права і розуміє наслідки вчинених дій. Посилань на те, що за станом здоров'я, він в той час не міг адекватно оцінити свої дії, внаслідок захворювання чи пережитого стресу, не надавались.

Тому, позовні вимоги визнаються необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС  України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня подачі заяви на апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів. Матеріали апеляційного оскарження подаються до суду першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно направляється особою, яка її подає до апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.