07.06.2011

                                                                                                                                                                                                                                                                       Справа № 2-906/11   

    Р І Ш Е Н Н Я   

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ   

            07 червня 2011  року Червоногвардійський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:   

 головуючого судді                           Заставенко М.О. 

 при секретарі                                           Франчук С.О.

за участю позивача                            ОСОБА_1

представника відповідача                     Ленькова С.М. 

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до Державного підприємства „Макіїввугілля”  про  стягнення одноразової допомоги в зв’язку з виходом на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-   

                                                                        В С Т А Н О В И В :   

        Позивач ОСОБА_1,  звернувся до суду з зазначеним позовом до Державного підприємства „Макіїввугілля”  (далі - ДП „Макіїввугілля”),  обгрунтовуючи їх тим, що він з 1987 року по 2010 рік перебував у трудових відносинах з шахта «Чайкіно», яка не є юридичною особою і є відокремленим підрозділом ДП «Макіїввугілля». В лютому 2010 року він був звільнений за станом здоров’я в зв’язку з переходом на пенсію, згідно з наказом № 228к від 08.02.2010 року. Але, при звільнені йому було відмовлено у виплаті одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, з посиланням на те, що на підприємстві відсутні кошти на ці виплати, та з посиланням на умови колективного договору. При цьому, як роз’яснили йому юристи, колективний договір був прийнятий на загальношахтній конференції за згодою делегатів, а тому таке положення по виплаті одноразової допомоги було узгоджено з ними і тому є законним. В подальшому, він дізнався, що виплата одноразової допомоги є обов’язковою  в незалежності від фінансового положення підприємства, а зовсім не так, як це передбачено колективним договором –лише при наявності коштів. Відповідно до п.12.15 Галузевої угоди, виплата одноразової допомоги гарантована кожному робітнику, який має право на пенсію при першому звільнені з підприємства, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі, але не меньш трьох середньомісячних заробітків за 20 і більше років роботи у галузі. Тобто, шахта зобов’язана була в обов’язковому порядку виплатити йому одноразову допомогу при звільнені у розмірі 3-х середньомісячних заробітків, але цього зроблено не було. Дізнавшись про своє право на отримання одноразової допомоги, він ще раз, але вже у письмовій формі, звернувся на шахту ім. «Чайкіно» за роз’ясненнями з цього приводу та з проханням у добровільному порядку відновити його порушені права, але отримав відмову. Враховуючи, що підприємство в повному обсязі разрахувалося з ним тільки 31.03.2010 року, воно зобов’язано також виплатити середній заробіток за затримку розрахунку на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Крім того, внаслідок порушення відповідачем законодавства про оплату праці йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 2000грн. і яка полягає в порушенні життєвих зв’язків, порушенні звичайного способу життя, позбавлення можливості використовувати свій вільний час на власний розсуд, оскільки він вимушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. 

              В судовому засіданні позивач  підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити. Суду пояснив, що про порушення свого права на отримання одноразової допомоги при виході на пенсію, він дізнався безпосередньо перед зверненням до суду, десь в квітні 2011 року. Коли він звернувся до секретаря профспілки, йому роз’яснили, що у зв’язку з відсутністю коштів на ці цілі, така виплата не здійснюється, але в подальшому дізнався, що це не відповідає дійсності і робітники шахти звертаються до суду з цього питання, а тому також вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав.   

        Представник відповідача, який діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що  виплата одноразової допомоги при виході на пенсію є додатковою соціальною гарантією, яка не передбачена КЗпП України та Законом «Про оплату праці». Виплата такої допомоги предбачена Галузевою угодою, але оскільки вона є додатковою соціальною гарантією, її виплата може бути встановлена підприємством за рахунок власних коштів. Одноразова допомога при виході на пенсію у розмірі 3-х місячних заробітних плат ОСОБА_1, не нараховувалось та не виплачувалась, оскільки умовами колективного договору передбачена можливість її виплати лише при наявності власних коштів у підприємства. Оскільки на період звільнення позивача у підприємства не було в наявності власних коштів на ці виплати, одноразова допомога при звільненні ОСОБА_1 не виплачувалася. Вважає, що оскільки жодних порушень з оплати праці у відношенні ОСОБА_1 підприємством не було припущено, ніякої моральної шкоди йому не було заподіяно. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.   

         Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази,  вважає, що позовні вимоги  підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.   

          Як вбачається з копії трудової книжки позивача та копії наказу № 820 к від 13.11.1987 року, ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на шахті «Чайкіно»з 13.11.1987 року малярем 5 розряду, 26.06.1989 року був переведений гірничоробочим з повним робочим днем в шахті, 23.03.1994 року переведений машиністом бурстанку з повним робочим днем в шахті та був звільнений 08.02.2010 року за станом здоров’я на підставі ст.40 п.2 КЗпП України, що також підтверджується копією наказу № 228к від 08.02.2010 року (а.с.6-8,13-14). Отже, позивач ОСОБА_1 на підприємствах вугільної промисловості у підземних умовах відпрацював з 26.06.1989 року по 08.02.2010 року, тобто більш ніж 22 роки.   

Згідно п. 12.15 Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об’єднанням власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві праці та соціальної політики України № 71 від 07.08.2001 року з наступними змінами та доповненнями, працівнику, що має право на пенсію за віком при першому звільнені з підприємства, незалежно від причин звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки, виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі і середнього заробітку, але не менше трьох середньомісячних заробітків для чоловіків при стажі роботи в галузі понад 20 років. Ця допомога виплачується незалежно і без урахування вихідної допомоги, або інших компенсаційних виплат, на які має право робітник на підставі діючого законодавства. Згідно п. 4.15 Галузевої угоди, джерелами фінансування положень цієї Угоди є кошти підприємств, отримані в результаті їхньої фінансово-господарської діяльності, а також кошти державної підтримки, що виділяються з державного бюджету, і позабюджетних джерел на ці цілі. Віднесення витрат з реалізації положень цієї Угоди на собівартість продукції(робіт, послуг) або на прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, здійснюється відповідно до чинного законодавства.     

            Відповідно до п. 14.1.4 колективного договору на 2004 2005 рік, укладеному на конференції трудового колективу 30.03.2004 року, передбачена виплата одноразової допомоги в зв’язку з звільненням робітника на пенсію з шахти в залежності від стажу у вугільній галузі  трьохмісячного заробітку при стажі роботи 20 і більше років. (а.с.15).             

В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що на час звільнення позивача з шахти виплата одноразової допомоги не була йому здійснена, оскільки на підприємстві не було власних коштів. Але, це ствердження представника відповідача ніякими об’єктивними даними в судовому засіданні не було підтверджено. Крім того, суд не може взяти до уваги таке обґрунтування заперечень відповідача, оскільки згідно зі ст. ст. 10, 16 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.             Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наданими письмовими доказами, позивач відпрацював на підприємстві вугільної галузі більш ніж 20 років і був звільнений на підставі ст. 40 п.2 КЗпП України, за станом здоров’я і таким чином, він, як особа, що має право на пенсію за віком при першому звільнені з підприємства, набув право на соціальну гарантію у виді виплати одноразової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків.   

            На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що умови колективного договору, які передбачали виплату одноразової допомоги при першому звільнені працівника, який має право на пенсію за віком, були порушені відповідачем при звільнені позивача ОСОБА_1, оскільки з урахуванням чинної Галузевої угоди, виплата одноразової допомоги при звільнені є обов’язковою соціальною гарантією. При цьому суд не може взяти до уваги посилання у колективному договорі на ту обставину, що така виплата можлива при наявності коштів, так як така умова погіршує порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівника.   

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що  позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача одноразової допомоги при звільнені у розмірі трьох середньомісячних заробітків є обґрунтованими і підлягають задоволенню.   

            Згідно довідки наданої відповідачем, останні три місяці до звільнення знаходився на лікарняному, часова тарифна ставка ОСОБА_1 на час звільнення складав  18,18 грн., що не оспорювалось сторонами в судовому засіданні, отже розмір одноразової допомоги при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 складе 7035,66 грн., виходячи з такого розрахунку: (18,18 грн. часова тарифна ставка х 6 годин) х21,5  х 3 місяці = 7035,66 грн..   

            о  стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.     

У відповідності до вимог ст.116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація  повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до вимог ч. 2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним  орган повинен сплатити зазначене у цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки розрахунку визначає орган, який виносить рішення по суті спору.   

            Оскільки суд прийшов до висновку про можливість  задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення одноразової допомоги при звільненні в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, це право не визнавалось на час звільнення і не визнається до теперішнього часу відповідачем. Таким чином між сторонами по справі має місце спір  з цього приводу.   

            Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” з наступними змінами та доповненнями  суд, встановивши при  розгляді справи, що  робітнику не були виплачені при звільненні всі належні йому суми, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.   

           Згідно з відомостями розрахунок при звільненні з позивачем був проведений 31.03.2010 року, що  не оспорювалось сторонами в судовому засіданні. Таким чином час затримки розрахунку складає 51 день. Часова тарифна ставка, визначений в довідці за розрахунком відповідача на день звільнення складав 18,18 грн. Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку складе  2345,22 грн., виходячи з такого розрахунку: 18,18 грн. х 6 годин х 21,5 дні = 2345,22 грн., яку суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача.     

            Відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно роз’яснень, які містяться у п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/ шкоди”  від 31.03.1995 року № 4, з наступними змінами та доповненнями, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати  належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодувати моральну шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає відповідно до характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тривалості  терміну відчування моральних страждань.   

           При вирішенні спору по суті, судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на отримання одноразової допомоги в зв’язку із звільненням у розмірі 3-х місячного середнього заробітку, а тому внаслідок порушення його прав він випробовував моральні страждання, оскільки він був позбавлений додаткового прибутку для себе та членів його родини, відчував матеріальний тягар та вимушений був вживати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки змушений витрачати свій особистий час для звернення до суду. Враховуючи, що моральні страждання в зв’язку з невиплатою одноразової допомоги тривають до теперішнього часу і полягають в тому, що  порушені права позивача, які випливають з трудових відносин, що він змушений був звернутися за захистом свого права до суду, а відповідач до теперішнього часу не виплатив належну при звільненні суму одноразової допомоги, суд виходячи з засад  розумності, виваженості та справедливості, вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн., так як вважає вказану суму розумною, справедливою та достатньою для відшкодування моральної шкоди заподіяної у даному конкретному випадку.   

      Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд вважає за необхідне   стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі  90  грн. по позовних вимогах про стягнення одноразової допомоги при звільненні на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку,  та 8,50 грн. по позовних вимогах про відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 98,50 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн..     

            Керуючись ст.ст.94,96,116,117,231,233, 237-1 КЗпП України, п. 12.15 Галузевої Угоди між Міністерства палива та енергетики України і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України, з доповненням та змінами, ст.ст. 10,11, 60, 61,88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд , -     

                                                             В И Р І Ш И В :   

            Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити частково.   

                   Стягнути  з  ДП  «Макііввугілля» на користь ОСОБА_1  одноразову допомогу  при звільненні у розмірі трьохмісячного середнього заробітку –7035,66грн.,  середній заробіток за час затримки розрахунку -  2345,22 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди –500 грн., а всього стягнути 9880,88 грн..   

                  Стягнути з ДП «Макіїввугілля»на користь держави судовий збір у розмірі 98,50 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00грн..     

           В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1  відмовити.   

           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя                                                                           Заставенко М.О,