Справа №33ц-99/07                                                            Головуючий у 1 інстанції- Ваврів І.З

Категорія - 13                                                                        Доповідач - Русинчук М.М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

8 червня 2007 року колегія суддів з розгляду цивільних справ в касаційному порядку

апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Лончука В.Г.

суддів - Мудренко Л.І., Расевича С.І., Русинчука М.М., Подолюка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання ордеру недійсним, визнання права власності на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення за касаційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 вересня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 грудня 2004 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування квартироюАДРЕСА_1 з підстав відсутності відповідача у вказаному жилому приміщенні понад встановлені законом строки.

1 грудня того ж року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1. про вселення у вказану квартиру, посилаючись на те, що остання поміняла замок і не пускає його в квартиру.

29 грудня 2003 року ОСОБА_1. подала позовну заяву до ОСОБА_2, виконкому Тернопільської міської ради про визнання незаконним рішення названого органу місцевого самоврядування про оформлення на ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру та визнання виданого йому ордеру на це жиле приміщення недійсним.

У серпні 2004 року вона доповнила свій позов про визнання права власності на Vi частину згаданої квартири

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 вересня 2004 року позов ОСОБА_1. задоволено частково.

Постановлено визнати за ОСОБА_1. право власності на !/2 частину квартириАДРЕСА_1. ..

У задоволенні решти вимог первісного позову і в зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 грудня 2004 року вказане рішення суду залишене без змін

В касаційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить змінити вказані судові рішення і вселити його в спірну квартиру, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові ОСОБА_2 про вселення у належну йому і його колишній дружині ОСОБА_1. на праві спільної часткової власності квартиру, і апеляційний суд, залишаючи це рішення без змін, виходили з того, що спільне користування сторін спірною однокімнатною квартирою за тих умов, що її неможливо поділити між співвласниками в натурі або ж встановити між ними порядок користування нею, а ОСОБА_2 створив нову сім'ю і проживає у квартирі дружини, є неможливим.

Такі висновки судів зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання ч.1енів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Правомочність власника щодо користування своїм майном в тому числі і нерухомим, до якого відноситься в розглядуваному випадку частина спірної квартири, визначена статтею 2 і частиною 1 статті 4 Закону України «Про власність» та захищається статтею 48 цього Закону, яка передбачає його право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Суди першої і апеляційної інстанцій не застосували до спірних, правовідносин наведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суди всупереч вимогам ст.ст. 202-1, 203 ЦПК України 1963 року не встановили і не зазначили в своїх рішеннях чи мало місце в розглядуваному випадку порушення прав позивача і не навели норм матеріального права, які за вказаних в оскаржуваних судових рішеннях обставин передбачають можливість відмови співвласнику квартири у вселенні в неї, що є одним із способів захисту його права на користування належним йому на праві приватної власності житлом.

З огляду на зазначені порушення вимог матеріального і процесуального права судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки в частині вирішення первісного позову судові рішення не були оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають залишенню без змін, виходячи із встановлених статтею 335 ЦПК України 2004 року меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 вересня 2004 року в даній справі про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про вселення та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 грудня 2004 року про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалені в даній справі судові рішення -залишити без змін.