ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"26" вересня 2006 р. Справа № 14/280-ПД-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Гридасова Ю.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом суб`єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Херсон,
до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Лан", м. Херсон,
до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-стоп-2", м. Херсон,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -багатогалузевого приватного підприємства "Авто-стоп", м. Херсон,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -Херсонського державного бюро технічної інвентаризації, м. Херсон,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.09.05 р.,
за участю представників
позивача: ОСОБА_2, дор.НОМЕР_1,
відповідача-1: Головатенко К.К., ю/к, дор. від 14.06.06 р.,
відповідача-2: Бузін О.В., ю/к, дор. № 75/09-06 від 22.09.06 р.
третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_3, керівник,
третьої особи на стороні відповідачів: на засідання суду не прибув.
Позивач у позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.05 р., укладений між ТОВ "Авто-Стоп-2" та ТОВ "Енерго-Лан" в частині продажу майданчика для продажу автомобілів, автомийки та цеху антикорозійної обробки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Позивач є приватним підприємцем і здійснює підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2, що видане Виконавчим комітетом Херсонської міської ради 18.10.2002 року.
На підставі договорів купівлі-продажу від 25.10.2002 року та від 21.11.2002 року, позивачем було придбано у БПП "Авто-стоп" наступне майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: площадка по продажу автомобілів, (яка складається з вахти позначеною в плані БТІ під літерою "X", вагончика - літ. "М", навісів літери "Т-4", "Т-5", гаражів - літери "Н", "Н-1", "Н-2", "Н-3", "Н-4", "У-1", "У-2", воріт № 9, хвіртки № 8), авто мийку та цех антикорозійної обробки, що позначені під літерою "Ф".
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11.07.2003 року залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11.09.2003 року, було задоволено позов ТОВ "Авто-Стоп-2" та визнано недійсними договори між позивачем та БПП "Авто-Стоп" відповідно до яких позивач придбав зазначене вище майно у БПП "Авто-Стоп".
Постановою Верховного Суду України від 10.08.2005 року, скасовано рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11.07.2003 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 11.09.2003 року і закрито провадження у справі.
Таким чином, право власності позивача на придбане майно, на думку останнього, відновилось, оскільки рішення яким визнано недійсним правочин по його придбанню скасоване.
У відповідності до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності надувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Але в подальшому, як зазначає позивач, він протиправно був позбавлений права власності на майданчик для продажу автомобілів, автомийку, цех антикорозійної обробки.
Позивач дізнався про те, що 29.09.2005 року укладено договір між ТОВ "Авто-стоп-2" та ТОВ "Енерго-Лан" відповідно до якого ТОВ "Енерго-Лан" придбало майно розташоване за адресою АДРЕСА_1, в тому числі й належне позивачу майно, що було придбано за договором купівлі-продажу від 21.11.2002 року.
Позивачу незрозуміло, яке право мало ТОВ "Авто-Стоп-2" продавати майно, що належало позивачу, тим більше вже після скасування рішення суду про визнання недійсним правочину по придбанню спірного майна позивачем.
У відповідності до ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Оскільки власником товару (придбаних раніше позивачем об'єктів за адресою АДРЕСА_1) був, як тверджує позивач, він, а не ТОВ "Авто-Стоп-2", то останнє, на думку позивача, не мало права продавати зазначені об'єкти.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, на думку позивача, правочин - договір купівлі-продажу від 29.09.2005 року майна відповідно до якого майно продала особа, яка не мала право його продавати, не відповідає вимогам закону, отже є недійсним.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про власність", власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.
Позивач вважає, що його право власності порушено, отже він має право просити господарський суд захистити його право власності на придбане майно.
Представник позивача на засіданні суду підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача-1 в ході судового засідання заперечував проти позовних вимог, відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на наступні обставини.
Договір купівлі-продажу від 29.09.05 р. укладено між ТОВ «Авто-Стоп-2»в
особі ліквідатора ОСОБА_4, що, на думку відповідача-1, свідчить, про те, що продаж нерухомого майна здійснювався в ході ліквідаційної процедури, та виключно в межах вимог, які передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Форма договору виконана згідно з вимогами чинного законодавства, договір нотаріально посвідчено, що, на думку відповідача-1, свідчить про його відповідність вимогам Закону.
Договір виконано сторонами, тобто продавцем передано майно, покупцем
прийняте та сплачено його вартість.
Посилання Позивача на те, що ТОВ «Авто-Стоп-2»не було на момент продажу
власником спірного майна, як єдиний аргумент недійсності угоди, на думку відповідача-1, безпідставне, оскільки при нотаріальному посвідченні договору були витребувані нотаріусом відповідні витяги з державного реєстру реєстрації прав власності. При
наявності реєстрації права власності на спірне майно за ПП ОСОБА_1, як вважає відповідач-1, нотаріус не здійснював би нотаріальне посвідчення правочину.
ТОВ «Енерго-Лан»за оспорюваним правочином, на думку представника останнього, є добросовісним набувачем і, якщо допустити, що ТОВ «Авто-Стоп-2»не мало право продавати майно, то згідно статті 388 ЦК України, позивач мав би право тільки витребувати майно, а не визнавати правочин недійсним.
Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, Верховного
суду України, права особи, яка вважає себе власником майна, в нашому
випадку ПП ОСОБА_1, не підлягають захисту шляхом задоволення
позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто,
застосуванням правового механізму, встановленого статтею 203 ЦК України,
незалежно від того, чи відповідає спірна угоди вимогам Закону.
Також, ТОВ «Енерого-Лан»повідомляє суд, що спірне майно продане 18.10.05 р.
громадянину ОСОБА_5, державна реєстрація договору купівлі-
продажу здійснена 21.10.05 р. Таким чином, як вважає відповідач-1, позовні вимоги ПП ОСОБА_1 напряму зачіпають права та охоронювані інтереси вищезгаданого громадянина, а тому, у відповідності зі ст. 47 ГПК України, необхідно залучити до участі у справі вищевказану фізичну особу - громадянина ОСОБА_5.
Більш того, за наданими ТОВ «Енерго-Лан»громадянином ОСОБА_5 документами, спірне майно передано в іпотеку ВАТ «Банк Хрещатик»в якості забезпечення зобов'язань гр. ОСОБА_5 за кредитним договором, таким чином ТОВ «Енерго-Лан»вважає за необхідним залучення до справи, на випадок її подальшого розгляду і вищезгаданого банку, знову ж таки, з метою виконання вимог статті 47 ГПК України.
Зазначені клопотання відповідача-1 залишені господарським судом без задоволення, оскільки вказані у ньому фізична та юридична особи не є учасниками спірного договору, а обраний позивачем спосіб захисту права власності не пов`язаний з вилученням майна на користь позивача.
Представник відповідача-2 в ході судового засідання заперечував проти позовних вимог, відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на наступні обставини.
1. Єдиним аргументом для визнання угоди недійсною, з точки зору позивача є його припущення того, що ТОВ «Авто-Стоп-2»не є власником проданого за угодою майна.
Це припущення, на думку відповідача-2, спростовується юридичним фактом, який встановлено постановами Запорізького апеляційного господарського суду по справі № 15/30 та 15/32 від 28.03.03 р., за якими ТОВ «Авто-Стоп-2»визнано власником
автостоянки, з території якої була утворена площадка по продажу автомобілів
та власником 1-ої черги СТО та кафе-бару на 16 посадочних місць, до складу
якого входить будівля авто мийки та будівля цеху антикорозійної обробки.
Цими рішеннями БПП «Авто-Стоп»відмовлено в задоволенні позову про визнання права власності на ці об'єкти, крім того як стверджує відповідач-2, доказом права власності ТОВ «Авто-Стоп-2»на спірне майно було ніким не скасоване реєстраційне посвідчення встановленої форми від 31.12.98 р., видане та зареєстроване ХДБТІ. Згідно статті 658 ЦК України тільки власнику надане право продавати майно. З огляду на вищевказані рішення суду апеляційної інстанції, як вважає відповідач-2, БПП «Авто-Стоп»втратило статус власника на момент розгляду позову ПП ОСОБА_1, а тому безпідставні посилання позивача на угоду, укладену між БПП «Авто-Стоп»та Позивачем 21.11.02 р. та 25.10.02 р.
Стосовно угоди від 25.10.02 р. то вона, на думку відповідача-2, є нікчемною, оскільки не відповідає вимогам чинного на той час законодавства стосовно того, що договора купівлі-продажу нерухомості повинні нотаріально посвідчуватись та повинна здійснюватися ії реєстрація в органах БТІ.
2. Також ТОВ «Авто-Стоп-2»звертає увагу суду на той факт, що договір купівлі-
продажу від 29.09.05 р. укладено в межах ліквідаційної процедури стосовно
ТОВ «Авто-Стоп-2», яке визнано банкрутом.
Третьою особою по справі № 14/280-ПД-06 є БПП «Авто-Стоп», яке, в свою чергу, є кредитором по справі № 5/30-Б (банкрутство ТОВ «Авто-Стоп-2»), яке в межах справи № 5/30-Б подавало скаргу на дії ліквідатора ОСОБА_4, в якій посилалося на порушення закону при здійсненні продажу ним майна банкрута, в тому числі і на його припущення що частина майна належить ПП ОСОБА_1 Ця скарга залишена без задоволення судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Тобто, обставини належності майна, що було включено в ліквідаційну масу ПП ОСОБА_1, досліджено судом по справі № 5/30-Б.
3. Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, Верховного
суду України, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, застосуванням правового механізму, встановленого статтею 203 ЦК України,
незалежно від того, чи відповідає спірна угоди вимогам Закону.
Представник третьої особи на стороні позивача в ході судового засідання підтримав позовні вимоги, згідно відзиву на позовну заяву. посилаючись на наступні обставини.
18 вересня 2002 року на підставі рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 279 багатогалузевому приватному підприємству "Авто-стоп" було видане свідоцтво про право власності на майно на підставі якого по договорам купівлі-продажу від 25.10.2002 р. і 21.11.2002 р. зазначене майно було продане ПП ОСОБА_1 Відповідач у 2003 році ініціював до Суворовського районного суду м. Херсону позовні заяви про визнання вказаних рішення, свідоцтва і договорів недійсними, однак, згідно з Ухвалою Верховного суду України від 10.08.2005 р. провадження по відповідним справам було закрито.
Крім того, у 2004 р. Господарський суд Херсонської області розглядалася справа № 13/310-о за позовом відповідача про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 279 від 18.09.2002 р. Однак, у зв'язку з відмовою Відповідача 27.05.2004 р. провадження по вказаній справі було припинено.
На теперішній час, як стверджує представник багатогалузевого приватного підприємства "Авто-стоп", власником спірного майна є позивач і ні ким це право у встановленому законом порядку не оскаржується.
Таким чином, посилання відповідача, як на доказ свого права власності, на Свідоцтво, яке було йому видане у 1998 р., на думку представника багатогалузевого приватного підприємства "Авто-стоп", є незаконним.
Більш того, слід зазначити, що ще 01.11.1996 року спірне майно було передано багатогалузевим приватним підприємством "Авто-стоп" в користування відповідачу без права його розпорядження, що підтверджується актами Херсонської ДПА від 26.11. і 03.12.1997 р.
Представник третьої особи на стороні відповідачів, повідомленої про час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, на засідання суду не з'явився, не скориставшись своїм правом на участь у судовому процесі, надіславши відзив на позовну заяву у якому просить розглянути справу без участі її представника.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, господарський суд
в с т а н о в и в :
Позивач вважає себе власником наступного майна: майданчика для продажу автомобілів, автомийки та цеху антикорозійної обробки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, яке, серед іншого майна, 29.09.2005 року за спірним договором купівлі-продажу, укладеним між ТОВ "Авто-стоп-2" та ТОВ "Енерго-Лан" придбане останнім.
Звертаючись з позовом на захист своїх майнових прав позивач просить визнати недійсним правочин в якому він не брав участі, посилаючись на положення ч. 2 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до вимог ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірний правочин закону, оскільки зазначені у ст. 216 вказаного Кодексу наслідки недійсності правочину стосуються сторін за правочином і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником майна, що є предметом спірного договору.
Захист прав позивача можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України.
Вказана позиція співпадає з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.09.05 р. по справі № 13/529-ПД (05/474).
За вказаних обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
в и р і ш и в :
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).
Суддя Ю.В. Гридасов.
Дата оформлення та підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України 03.10.2006р.