ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2006 р. Справа № 46/279-06
вх. № 8142/4-46
Суддя господарського суду Ільїн О.В.
при секретарі судового засідання Колошко С.Є.
за участю представників сторін:
прокурора - не з"явився позивача - Кулінічевої Н.О., дов. № 1841/08-11 від 13.09.2006 року відповідача - Чокот М.І., дов. № 29 від 28.09.2006 року
розглянувши справу за позовом Прокурор м. Харкова в особі Харківська міська рада, м. Х-в
до ТОВ "Відпочинок", м. Харків
про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 108080,79 грн.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор міста Харкова звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 108080,79 грн. заподіяної шкоди завданої останньому в результаті зайняття земельної ділянки площею 0,1741 га у м. Харкові по вул. Сумська, 81 без наявності на то правових підстав, встановлених законом або договором та повернення її Харківській міській раді.
Прокурор та позивач в обґрунтування позовних вимог посилаються на ст. ст. 12, 123, 125, 126 Земельного кодексу України вказуючи, що відповідач безпідставно, в порушення земельного законодавства приступив до користування земельною та фактично взяв на себе обов’язки орендаря, в зв’язку з чим відповідач за період з 01.01.2002 року по 07.10.2005 року завдано шкода в сумі 108080,79 грн..
Представник відповідача проти позову заперечує з мотивів, вказаних у відзиві на позов. Зокрема відповідач зазначає, що після набуття права власності на цілісний майновий комплекс згідно договору купівлі-продажу державного майна від 21.07.1995 року № 297-В, акту прийому-передачі майна державного підприємства від 27.09.1995 року № 297-В, що знаходиться на земельній ділянці в установленому порядку звернувся до позивача для оформлення права землекористування. Проте позивач тривалий час не розглядав надані документи, що стало причиною у відсутності на даний момент договору оренди. Також відповідач посилається на те, що в установленому законом порядку сплачує земельний податок та будь-яких вимог податкові органи до відповідача не мають.
В судовому засіданні розпочатому 25.09.2006 року оголошувалася перерва до 29.09.2006 року для виготовлення повного тексту рішення по справі.
Заслухавши пояснення представника прокуратури та сторін, дослідивши докази по справі, суд встановив наступне.
Згідно договору купівлі-продажу державного майна від 21.07.1995 року № 297-В та акту прийому-передачі майна державного підприємства від 27.09.1995 року № 297-В28 грудня 2002 року відповідач придбав об"єкт громадського харчування - кафе та адміністративна будівля, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, після чого ним було оформлено свідоцтво про право власності і зареєстровано в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналіз наведеної норми дає підстави суду дійти висновку, що стаття 377 Цивільного кодексу України передбачає постійний правовий зв’язок власника будівлі із земельною ділянкою, на якій будівля знаходиться. При цьому, в залежності від правового режиму земельної ділянки, нові власники будівлі або отримують земельну ділянку у власність або у користування в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідач як власник вказаним об"єктів нерухомості, з метою отримання земельної ділянки, на якій вони розташовані, у користування, ще у 1996 році звернувся до Головного управління земельних ресурсів з листом, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки. На неодноразові звернення відповідача Управлінням земельних відносин було направлено відповідь лише 12.12.2005 року.
Як вище встановлено судом, відповідач є власником зазначених об"єктів нерухомості. Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію та природні якості землі.
При таких обставинах, суд вважає, що законодавство, яке регулює відносини власності на нерухоме майно та використання земельної ділянки, що знаходиться під об’єктами нерухомості, не забороняє власнику користуватися своєю власністю до оформлення в установленому законом порядку права на земельну ділянку, що знаходиться під нерухомим майном. Право по володінню, користуванню та розпорядженню виникає з моменту виникнення права власності, а не з моменту оформлення права користування на земельну ділянку. Власник нерухомого майна використовує саме це нерухоме майно (будівлю, будівлі) для задоволення своїх потреб, а не безпосередньо земельну ділянку, на якій знаходиться будівля. Ставши власником кафе та адміністративної будівлі відповідач своєчасно та відповідно до вимог земельного законодавства звернувся до позивача для оформлення права землекористування в установленому законом порядку. Проте позивач в період більш ніж три роки не вирішив питання про передачу відповідачу в оренду земельної ділянки.
Наведені факти та приписи нормативно-правових актів, дають підстави стверджувати, що висновок позивача про те, що відповідач безпідставно в порушення вимог земельного законодавства приступив до користування земельною ділянкою, є помилковим.
Є необґрунтованим також висновок прокурора та позивача, що у разі укладення договору оренди, відповідач сплатив би за період з 01.01.2002 року до 07.10.2005 року, а позивач отримав би 108080,79 грн. орендної плати, з таких підстав.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10% від нормативної грошової оцінки.
Таким чином, розмір орендної плати встановлюється виключно в договорі оренди за домовленістю між сторонами договору. Законодавством не встановлений конкретний розмір орендної плати, а тільки мінімальний та максимальний розмір орендної плати. При цьому, жодні із норм, що регулюють відносини сплати орендної плати не передбачають, що її розмір встановлюється органами місцевого самоврядування відповідними рішеннями та такі рішення є обов’язковими для сторін договору при його укладенні та визначенні розміру орендної плати.
В зв’язку з чим, суд вважає, що до укладення договору оренди та визначення в ньому конкретної суми орендної плати за користування земельною ділянкою, будь –яке твердження про можливу суму неотриманої орендної плати чи завдання цим шкоди, є передчасним та необґрунтованим.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 6 розделу Х Земельного кодексу України для постійних користувачив земельними ділянками строк оформлення права власності або права оренди встановлено до 1 січня 2008 року.
При таких обставинах, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог на підставі ст.ст. 125, 126, 212 Земельного кодексу України, так само як і підстав для стягнення з відповідача шкоди у сумі позову, оскільки ні прокурор, ні позивач не довели суду, що в діях відповідача є склад цивільно-правової відповідальності у вигляді завдання шкоди: протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою.
В зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
В задоволені позову відмовити.
Суддя Ільїн О.В.
справа 46/279-06