Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 червня 2011 року Справа № 2а-4648/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Моркунцової І.І.
та
представників сторін:
від позивача – головний спеціаліст-юрисконсульт
ОСОБА_1 (довіреність від 11.01.2011 № 12/4-136)
від відповідача – не прибув
від третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
Свердловського міськрайцентру зайнятості
до відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державне підприємство «Свердловантрацит»
про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 20 травня 2011 року ВП № 26463572 про зупинення виконавчого провадження,
ВСТАНОВИВ:
03 червня 2011 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Свердловського міськрайцентру зайнятості до відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 20 травня 2011 року ВП № 26463572 про зупинення виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою від 13 травня 2011 року старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження ВП № 26463572 з виконання виконавчого листа у адміністративній справі № 2а-22/11/1270, виданого Луганським окружним адміністративним судом 04 квітня 2011 року на підставі постанови суду від 10 лютого 2011 року у справі № 2а-22/11/1270 про стягнення з державного підприємства „Свердловантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Енергоуправління” на користь Свердловського міськрайцентру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 33728,94 грн.
Постановою від 20 травня 2011 року вказане виконавче провадження зупинено на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», у зв’язку з тим, що державне підприємство «Свердловантрацит» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
На думку позивача, дії відповідача щодо зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» є незаконними з таких підстав. По-перше, частиною 2 статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (надалі – Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV) передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед яким є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії. Статтею 1 вказаного Закону визначені учасники розрахунків та зазначений вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього закону, на які поширюються положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов`язкового зупинення виконавчого провадження. Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб`єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. В свою чергу, позивач не відноситься до учасників розрахунків, борг відповідача, стягнутий за постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податковим боргом, спірний борг виник унаслідок обов’язкових страхових внесків, на які не поширюються норми податкового законодавства і Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV. По-друге, відповідно до частини 6 статті 17 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на порядок сплати цих внесків не поширюється податкове законодавство. Тобто, виключно цим законом визначається порядок нарахування, обчислення, сплати страхових внесків і стягнення за ними заборгованості. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених указаним законом, або в частині, що йому не суперечить. По-третє, вищевказана позиція зазначена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2009 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 6069763) та Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 01.06.2010 № 781/11/13-10.
Ухвалою від 06 червня 2011 року про відкриття провадження в адміністративній справі до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено державне підприємство «Свердловантрацит».
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державного підприємства «Свердловантрацит» у судове засідання не прибули, про дату, місце та час слухання справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, заперечень проти позову не надали. Частиною 3 статті 35 КАС України передбачено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду. Згідно з частиною 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців. Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - державне підприємство «Свердловантрацит» у даній справі повідомлялися судом про призначення справи до розгляду у строки, достатні для прибуття до суду та для надання заперечень проти позову (арк. справи 13, 14). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористалися.
Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи вимоги частини 4 статті 128 КАС України, згідно якої у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
У відповідності із статтею 17 України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») постановою відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції від 20 травня 2011 року ВП № 26463572 зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі № 2а-22/11/1270 про стягнення з державного підприємства «Свердловантрацит» в особі відокремленого підрозділу «Енергоуправління» на користь Свердловського міськрайцентру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 33728,94 грн. (арк. справи 9).
Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).
Абзацом 6 пункту 3.7 статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів.
Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення абзацу 6 пункту 3.7 статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов’язкового зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб’єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.
Як вбачається з матеріалів справи, Свердловський міськрайцентр зайнятості не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», заборгованість державного підприємства «Свердловантрацит» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, спірна заборгованість виникла через несплату відокремленим підрозділом «Енергоуправління» державного підприємства „Свердловантрацит” обов’язкових страхових внесків, визначених Законом України від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення державного підприємства «Свердловантрацит» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірного виконавчого провадження, у зв’язку з чим позовні вимоги про скасування постанови від 20 травня 2011 року ВП № 26463572 про зупинення виконавчого провадження визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача залишаються судом без задоволення з таких підстав.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова про зупинення виконавчого провадження. Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 15 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 20 червня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції Луганської області від 20 травня 2011 року ВП № 26463572 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22/11/1270, виданого Луганським окружним адміністративним судом 04 квітня 2011 року про стягнення з державного підприємства „Свердловантрацит” в особі відокремленого підрозділу „Енергоуправління” на користь Свердловського міськрайцентру зайнятості заборгованості зі сплати страхових внесків у розмірі 33728,94 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 20 червня 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська