ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "22" червня 2011 р.                                                                                    Справа № 53/23  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.

суддів :Владимиренко С.В.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ "Фірма "Лейпціг"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р.

та рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.01.2011 р.

у справі№ 53/23

за позовомФОП ОСОБА_4

(надалі - Підприємець)

доЗАТ "Фірма "Лейпціг"

(надалі –Фірма)

пророзірвання договору та стягнення

коштів

за участю представників:

від позивача- не з'явились

від відповідача- Стамбула В.М.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2008 року Підприємець звернувся до господарського суду з позовом до Фірми про розірвання Договору комісії № 101 від 10.09.2007 р., укладеного між ними, зобов'язання Фірми повернути належну Підприємцю продукцію, передану Фірмі відповідно до накладних від 12.09.2007 р. та від 20.10.2007 р. та стягнення з Фірми 232 161,05 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2011 р. (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. (судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Фірма звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 10.09.2007 р. між Фірмою (Комісіонер) та Підприємцем (Комітент) укладено Договір комісії № 101 (надалі –Договір), згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за комісійну плату укласти за рахунок Комітента, але від свого імені, договір щодо продажу меблів (надалі іменується "продукція"). Конкретні умови щодо кількості, якості та ціни продажу продукції, а також інші умови та вказівки Комітента наводяться у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.5 Договору Комісіонер зобов'язується з моменту отримання продукції від Комітента 1 раз в місяць інформувати останнього про хід виконання доручення протягом всього строку дії Договору. Протягом 3-х робочих днів після укладення договору купівлі-продажу із третьою особою щодо продукції Комітента повідомити останнього про таке укладення.

Згідно п. п. 5.1., 5.1.2 Договору передання продукції Комітентом Комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом здавання-приймання. Строк передання –протягом 10 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Пунктом 7.1 передбачено, що Комісіонер зобов'язаний виконати доручення щодо продажу продукції протягом року з дня набрання чинності цим Договором.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини, які, в силу ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору Підприємець передав Фірмі продукцію на загальну суму 232 161,05 грн., що підтверджується накладними від 12.09.2007 р. та від 20.10.2007 р.

Проте, в порушення умов п. 2.1.5 Договору Фірма жодного разу не повідомляла Підприємця про хід виконання Договору та договорів купівлі-продажу продукції з третіми особами не укладала.

Судами встановлено, що 02.07.2008 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення продукції, однак звернення було залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Також, 28.07.2009 р. позивач направив відповідачеві лист з пропозицією розірвати Договір у зв'язку з закінченням строку виконання доручення щодо продажу продукції та додав додаткову угоду № 1 від 28.07.2009 р. до Договору. Відповідач на даний лист позивача також не відповів, додаткову угоду № 1 від 28.07.2009 р. не підписав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що невиконання відповідачем вказаних вище зобов'язань за Договором свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору та є істотним порушенням його умов.

З огляду на це, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно п. 3 ч. 3 даної статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Врахувавши положення даної норми чинного законодавства суди правомірно задовольнили вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути передану за Договором продукцію.

Пунктом 2.1.7 Договору передбачено, що Комісіонер зобов'язаний повернути продукцію на вимогу Комітента протягом 10-ти календарних днів з дня отримання такої вимоги.

Суди встановили, що вимога позивача про розірвання Договору та повернення одержаної продукції була отримана відповідачем 10.07.2008 р., проте продукція повернута не була.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у разі порушення строку, передбаченого п. 2.1.7. Договору, Комісіонер сплачує штраф у розмірі повної вартості продукції, яка підлягає поверненню Комітенту.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 232 161,05 грн. штрафу.

В касаційній скарзі відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України та на підставі неналежних доказів дійшли висновків про отримання ним продукції від позивача.

Відповідач стверджує, що на накладних, на підставі яких суди дійшли даних висновків, міститься не його печатка, а також вказує на відсутність в матеріалах справи актів здавання-приймання даної продукції, за якими, згідно п. 5.1 Договору, здійснюється передання продукції.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірними висновками судів попередніх інстанцій, що обставини отримання відповідачем продукції можуть бути підтвердженні не лише актами здавання-приймання даної продукції, а також відповідними накладними.

Щодо тверджень відповідача про те, що відтиск печатки, який міститься на накладних, йому не належить, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, суд першої інстанції неодноразову призначав судово-технічну експертизу для встановлення даних обставин, проте, саме з вини відповідача вони належним чином проведені не були.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119,11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ "Фірма "Лейпціг" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 р. у справі № 53/23 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                    Н. Дунаєвська

Судді                                                                                                 С. Владимиренко

                                                                                                      О. Подоляк