КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2011                                                                                           № 10/11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Агрикової О.В.

суддів:             

при секретарі судового засідання Москаленко М.М.,

від позивача: ОСОБА_1, дов. №82 від 22.04.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, дов. №174/10 від 23.12.2010 року,

розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Екостандарт»

на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року

у справі №10/11 (суддя Котков О.В.)

за позовом закритого акціонерного товариства «Екостандарт», м. Київ,

до дочірньої компанії «Газ України»

Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

про визнання недійсним п. 7.2. договору №06/08-2450-ТЕ-41 від 31.12.2008 року, -

встановив:

10.01.2011 року ЗАТ «Екостандарт»(позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(відповідач) про визнання недійсним п. 7.2. договору №06/08-2450-ТЕ-41 від 31.12.2008 року (а.с. 4-5).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (а.с. 100-103). При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, встановивши відсутність підстав, з яким закон пов’язує недійсність правочину, керуючись ст. ст. 202, 203, 207, 215, 525, 526, 626, 627, 712 Цивільного кодексу України, відмовив в задоволенні позову повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ЗАТ «Екостандарт»звернулося до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що п. 7.2 договору №06/08-2450-ТЕ-41 від 31.12.2008 року суперечить ст. 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та Постанові Кабінету Міністрів України №193 від 05.03.2009 року, відповідно до яких був передбачений порядок перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. На переконання скаржника, заборгованість, що виникла по договору, є наслідком різниці тарифів щодо вартості спожитого позивачем газу, а кошти на погашення різниці від місцевих бюджетів позивач вчасно не отримав.

Відповідач у своєму відзиві, наданому в судовому засіданні 10.05.2011 року, заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та зазначає, що позивачем не наведено підстав невідповідності спірного пункту договору законодавству України, а ненадання позивачеві субвенцій з бюджету не є підставою визнання вказаного пункту договору недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року у справі №10/11 апеляційну скаргу ЗАТ «Екостандарт»на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 10.05.2011 року.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року у справі №10/11 до складу судової колегії замість судді Сухового В.Г. введено суддю Жук Г.А.

В судовому засіданні 10.05.2011 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 31.12.2008 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(постачальник) та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль»(покупець, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи з 01.07.2010 року іменується як ЗАТ «Екостандарт») було укладено договір №06/08-2450ТЕ-41 (а.с. 6-12), за яким постачальник зобов’язувався передати у власність покупця природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов’язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п. 2 даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає покупцю в період з 01.01.2009 року по 30.04.2009 року газ в обсязі до 110 500 тис. куб.м.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину, у тому числі договору, не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в момент укладення договору тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 7.2 договору сторонами передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також, ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, а відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши юридичний аналіз змісту спірного пункту договору, в підтвердження висновків суду першої інстанції, вважає, що п. 7.2. договору №06/08-2450ТЕ-41 від 31.12.2008 року відповідає вимогам законодавства України, а саме ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано положення ст. 627 Цивільного кодексу України, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вірно зазначив суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність п. 7.2. договору №06/08-2450ТЕ-41 від 31.12.2008 року.

Отже, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України та не підтверджуються належними доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо обставин виникнення заборгованості перед відповідачем, порядку відшкодування різниці в тарифах на природний газ та субвенцій з бюджету на погашення різниці в тарифах не свідчать про наявність підстав та умов для визнання п. 7.2. договору №06/08-2450ТЕ-41 від 31.12.2008 року недійсним, оскільки факт надання чи ненадання позивачеві субвенцій з бюджету не є умовою виконання чи невиконання позивачем своїх зобов’язань за укладеним договором перед відповідачем.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 99, 101, 103, 104 та 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1.          Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Екостандарт»на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2011 року у справі №10/11 залишити без змін.

3. Справу №10/11 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді