ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2011 р.                                                            Справа № 5023/3465/11

вх. № 3465/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Болтенко А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився,  відповідача - ОСОБА_1., за дорученням,

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Фасад-сервіс", м. Харків  

до  Приватного підприємства"Євробуд Грант", м. Харків  

про відшкодування шкоди та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Євробуд Грант", м. Харків

до Приватного підприємства "Фасад-сервіс", м. Харків

про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач –Приватне підприємство “Фасад-Сервіс” звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому відповідачем –Приватним підприємством “Євробуд Грант”. Позов обґрунтований ст.ст. 203, 215, 216, 638, 837 ЦК України.

17 травня 2011 року позивач надав до канцелярії суду уточнення до позовної заяви, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору №19-С від 10.01.2011 р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у зв’язку з тим, що він суперечить закону, порушує господарський правопорядок та суперечить моральним засадам суспільства. Окрім того, позивач посилався на зміст висновків, наведених у акті перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 06.04.2011 року №1243/23-3/14070180. Крім того, просить суд зобов’язати відповідача відшкодувати шкоду, заподіяну відповідачем у розмірі 10700,00 грн.

Надані уточнення прийняті судом та розгляд справи продовжений з їх урахуванням.

17 травня 2011 року до господарського суду від ПП “Євробуд Грант” надійшла зустрічна позовна вимога, в якій він просить суд визнати дійсним договір №19-С від 10.01.2011 р., укладений між сторонами.

Зустрічний позов прийнятий судом до розгляду разом з первісним позовом.

17.05.2011 року до господарського суду від позивач по первісному позову надійшло клопотання, в якому він підтримує первісний позов у повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі його представника у судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, а не обов’язком, знаходить правові підстави для задоволення клопотання позивача за первісним позовом як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

До початку судового засідання відповідач за первісним позовом звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує зустрічні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійсненні всі необхідні щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача по первісному позову, суд встановив наступне.

10.01.2011 р. між позивачем за первісним позовом (замовник) та відповідачем за первісним позовом (підрядник) був укладений договір №19-С, який був доповнений додатковою угодою до нього від 11.01.2011 р.

За умовами вказаного договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов’язання виконати для замовника відповідно до умов цього договору роботи з капітального ремонту адміністративно-побутового корпусу ТЕЦ№5.

Відповідно п.2.1 договору вартість робіт за цим договором визначається договірною ціною, складеною на підставі кошторису, які є невід’ємними частинами даного договору і становить 513 000,00 грн.

Згідно п.2.4 договору розрахунки за виконані роботи провадяться протягом 5 банківських днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін. Акти приймання виконаних робіт готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника після їх виконання. Уповноважений представник замовника робіт на протязі 3 робочих днів перевіряє правильність акту і підписує його.

Сторонами були підписані договірні ціни, локальні кошториси та відомості ресурсів на реконструкцію адміністративної будівлі з будівництвом надбудови та прибудови для розміщення торгово-офісного центру з підприємствами загального харчування по пр. Правди, 10.

На виконання договору №19-С від 10.01.2011 р. сторонами були підписані первинні облікові документи (акти виконаних робіт за формою № КБ-2в, відомості ресурсів та розрахунок №1-2 загальновиробничих витрат у складі договірної ціни) про виконані роботи за січень 2011 року по реконструкції адміністративного будівлі з будівництвом над будівлі та при будівлі для розміщення торгово-офісного центру з підприємствами загального харчування по пр. Правди, 10, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Згідно з актами приймання виконаних робіт вартість виконаних робіт складає 513 000,00 грн.

В матеріалах справи наявна податкова накладна №310116 від 31.01.2011 р., яка була надана відповідачем за первісним позовом на суму вказану в актах приймання виконаних робіт.

Позивач за первісним позовом вважає, що спірний договір суперечить закону, порушує господарський правопорядок, суперечить моральним засадам суспільства, а отже є нікчемним, посилаючись при цьому на акт перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 06.04.2011 року №1243/23-3/14070180, у зв’язку з чим просить суд застосувати до правовідносин, які виникли за згаданим договором наслідків недійсності нікчемних правочинів на підставі ч.5 ст.216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 10700,00 грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон пов’язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку –спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір №19-С від 10.01.2011 р., укладений між ПП “Фасад-Сервіс” та ПП “Євробуд Грант”, не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Посилання позивача за первісним позовом на висновки акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 06.04.2011 року №1243/23-3/14070180 суд вважає безпідставними, оскільки виходячи з принципу свободи договору, передбаченого статтями 3 та 627 ЦК України, лише сторони вправі визначати умови договору та порядок їх виконання. Суд в силу частини 2 статті 4 ГПК України не повинен брати до уваги положення зазначеного акту, оскільки зазначений документ не може встановлювати обов’язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Окрім того, норми Цивільного та Господарського кодексів України відносять питання стосовно визнання правочинів недійсними до виключної компетенції суду, а органи державної податкової інспекції згідно статті 20 Податкового кодексу України не наділені таким правом.

Таким чином, суд поза всяким розумним сумнівом вважає, що не зважаючи на висновки та судження, висловлені у акті перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 06.04.2011 року №1243/23-3/14070180 –договір №19-С від 10.01.2011 р., укладений між позивачем та відповідачем є правомірним в силу презумпції, передбаченої статтею 204 ЦК України, до моменту визнання його недійсним у встановленому судовому порядку.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні для договорів підряду. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору №19-С від 10.01.2011 р. були направленні на набуття тих прав та обов’язків, які випливають саме з цього договору. Таким чином, правочин у вигляді договору №19-С від 10.01.2011 р., укладений між ПП “Фасад-Сервіс” та ПП “Євробуд Грант”, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Пунктом 7.6. договору №19-С від 10.01.2011 року сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересів у такий спосіб як визнання укладеного договору дійсним.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору №19-С від 10.01.2011 р., укладеного між ПП “Фасад-Сервіс” та ПП “Євробуд Грант”, дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір №19-С від 10.01.2011 р., укладений між ПП “Фасад-Сервіс” та ПП “Євробуд Грант”, таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у зв’язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові –на позивача; при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі слід покласти на позивача по первісному позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір на виконання субпідрядних робіт від 03.01.2011 р., укладений між Приватним підприємством «Фасад-Сервіс» (61141, м. Харків, вул. Клочківська, буд.197-в, кв. 146, код ЄДРПОУ 32438415) та Приватним підприємством «Євробуд Грант» (м. Харків, вул. Артема, 18, кв.9, код ЄДРПОУ 14070180).

Стягнути з Приватного підприємства «Фасад-Сервіс» (61141, м. Харків, вул. Клочківська, буд.197-в, кв. 146, код ЄДРПОУ 32438415, п/р 26002162609 в ВАТ "Райфайзен банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) на користь Приватного підприємства "Євробуд Грант" (м. Харків, вул. Артема, 18, кв. 9, код ЄДРПОУ 14070180, п/р 26004010043337 в АТ "Банк Золоті ворота" в м. Харкові, МФО 351931) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 травня 2011 року