ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

15.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/11                               

           Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб України”, м. Свердловськ, Луганська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім” Донзернопром”, м. Донецьк

про: стягнення 39’269грн. 94коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 (за довірен. № б/н від 11.05.2011р.)-представник

                                                                                           в судовому засіданні 14.06.2011р. оголошено перерву до 15.06.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хліб України”, м. Свердловськ, Луганська область (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім” Донзернопром”, м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення боргу в сумі 39’269грн. 94коп., яка складається з суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 9134грн.38коп., неустойки в сумі 25’845грн.78коп., пені в розмірі 3’676грн.38коп., 3% річних у розмірі  613грн.40коп.

Ухвалою від 15.04.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 05.05.2011р., зобов’язано сторін надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором купівлі-продажу № 62-2010 від 14.05.2010р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість та підстави для нарахування інфляційних, 3% річних та штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав засвідчені копії договору купівлі – продажу  № 62-2010 від 14.05.2010р., протоколу розбіжностей до договору, акту приймання – передачі до договору № 62 від 14.05.2010р., рахунку № 28 від 19.05.2010р., банківських виписок Луганської філії АТ „Брокбізнесбанк” у підтвердження часткової оплати поставленого товару, двосторонній акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.04.2011р. з підписами та відбитком печатки обох сторін.

Відповідачем під час судових засідань факт наявності заборгованості у заявленому розмірі не спростований. Одночасно проти позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві, мотивуючи свою позицію ненастанням строку оплати поставленого позивачем товару, оскільки п. 4.1 договору не передбачений кінцевий строк оплати товару, вимога про оплату вартості поставленої продукції в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України Позивачем не виставлялась. Вважає, що рахунок № 28 від 19.05.2010р. не є належним доказом того, що поставка продукції за цим рахунком проводилась за договором № 62-2010 від 14.05.2010р.

Крім того, відповідач зазначив, що всупереч умовам договору позивач поставив товар – пшеницю 6 класу у кількості 289,360т, тобто у меншому обсязі ніж передбачено п. 2.2 договору (1500т), внаслідок чого позивачу була направлена вимога здійснити поставку товару в повному обсязі та сплатити 10% неустойки від недопоставленого товару. Відносно протоколу розбіжностей до договору № 62-2010 від 14.05.2010р., наданого до матеріалів справи, відповідач вважає, що договір був підписаний без складання останнього, оскільки протокол розбіжностей був отриманий товариством тільки 15.10.2010р., тобто вже після спливу встановленого ст. 181 Господарського процесуального кодексу України строку. На підставі викладеного відповідач вважає, що оскільки позивачем в односторонньому порядку були змінені умови договору щодо кількості поставляємого товару заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Відповідачем на підтвердження позиції надані засвідчені копії вимоги – претензії № 39/1 від 22.06.2010р. до позивача про оплату неустойки за недопоставлений товар у розмірі 129054грн.22коп., у підтвердження направлення позивачу договору без протоколу розбіжностей факсовий екземпляр договору з реєстром відправлених документів, банківської виписки на підтвердження часткової оплати поставленого товару, лист № 119 від 15.10.2010р., за змістом якого позивач просив відповідача підписати та скріпити печаткою протокол розбіжностей до договору № 62 -2010 від 14.05.2010р. та лист – відповідь відповідача № 61 від 05.11.2010р.

14.06.2011р. позивач надав через канцелярію суду письмові пояснення, якими наполягав, що відповідач порушив вимоги договору по оплаті товару, оскільки відповідно до п. 4.2 договору розрахунки проводяться покупцем виходячи із фактично прийнятого товару, який був прийнятий відповідачем в повному обсязі, про що свідчить акт приймання – передачі до договору від 14.05.2010р., у зв’язку з чим позивач вважає що строк оплати за товар настав з моменту його отримання.

Уточненнями б/н від 14.06.2011р. до позовної заяви позивач остаточно просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу з врахуванням індексу інфляції у розмірі 8’770грн.69коп., суму неустойки в сумі 25’845грн.78коп., пені в сумі 3’156грн.38коп., 3% річних у сумі 512грн.50коп. Зменшення позовних вимог були обумовлені зміною періоду нарахування 3% річних, інфляційних та пені.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи право позивача на вчинення такої процесуальної дії, у суду відсутні підстави для відмови в прийнятті зазначеної заяви, у зв’язку з чим суд розглядає вимоги позивача в остаточній редакції уточнень до позовної заяви б/н від 14.06.2010р.

Під час розгляду справи позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, стверджував, що рахунок № 28 від 19.05.2010р. був вручений відповідачу разом з актом приймання – передачі товару від 19.05.2010р., відповідач в свою чергу надав усні пояснення суду, якими повідомив, що дізнався про наявність виставленого рахунку в телефонному режимі.

        В судовому засіданні 15.06.2011р. представник Відповідача підтримав свою позицію зі спору, вказавши на достатність наявних документів для вирішення спору по суті.  

В судове засідання 15.06.2011р. представник Позивача не з’явився.

Суд вважає що наявних в справі матеріалів достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши в попередньому судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

14.05.2010р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі – продажу № 62-2010, за яким продавець зобов’язується прийняти та оплатити зерно пшениці  фуражної, в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили кількість, ціну та суму товару, а саме пшениця 6 класу у кількості 1500 тонн (+/- 10%) за ціною 1066грн. за одну тону, загальною вартістю 1’599’000грн.00коп.

Згідно п. 3.2 договору поставка всієї визначеної цим договором кількості товару здійснюється продавцем в строки, додатково узгоджені сторонами протягом виконання даного договору, але не пізніше 15.06.2010р.

Відповідно п. 4.1 договору оплата за поставлений за договором товар здійснюється покупцем на підставі виставлених продавцем рахунків шляхом перерахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок, рівними частками, починаючи з 17.05.2010р.

Згідно п. 4.2 договору розрахунки проводяться покупцям, виходячи із фактично прийнятого товару.

У матеріалах справи міститься завірена належним чином копія протоколу розбіжностей до договору купівлі – продажу № 62-2010 від 14.05.2010р. в редакції продавця, який підписаний та скріплений печатками ТОВ „Хліб України” та ТОВ „Торгівельний дім” Донзернопром”, за змістом якого п. 2.1 договору сторони виклали в наступній редакції: кількість, ціна та сума товару складає: пшениця 6 клас 290 тонн +,- 5%. Загальна вартість товару складає 309140грн.00коп. Підписавши зазначений протокол сторони дійшли добровільної згоди щодо зміни умов п. 2.1 договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору                   № 62-2010 від 14.05.2010р. здійснив поставку товару в кількості та асортименті, визначених протоколом розбіжностей до договору. Факт отримання відповідачем пшениці підтверджується актом приймання – передачі від 19.05.2010р. з підписом директора та відбитком печатки товариства, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за обумовленою ціною.

        Як вбачається із матеріалів справи, позивач в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання за договором № 62-2010 від 14.05.2010р., оскільки ним у відповідності до п. 3.2 договору була здійснена поставка до 15.06.2010р., товар був поставлений відповідачу в кількості та по ціні, визначених погодженим між сторонами протоколом розбіжностей до договору.

На виконання умов договору, відповідачем була здійснена часткова оплата товару наступним чином: 20.05.2010року згідно платіжного доручення № 473 на суму 50000грн.00коп., 21.05.2010р. згідно платіжного доручення № 476 на суму 58000грн.00коп., 25.05.2010р. згідно платіжного доручення № 478 на суму 56000грн.00коп., 26.05.2010р. згідно платіжного доручення № 479 на суму 50000грн.00коп., 28.05.2010р. згідно платіжного доручення № 481 на суму 56000грн.00коп., 11.06.2010р. згідно платіжного доручення № 489 на суму 10000грн.00коп., 18.06.2010р. згідно платіжного доручення № 503 на суму 5000грн.00коп., 05.07.2010р. згідно платіжного доручення № 511 на суму 5000грн.00коп., 04.08.2010р. згідно платіжного доручення № 26 на суму 10000грн.00коп. Всього сплачено – 300000грн.00коп.

Однак, за розрахунком позивача станом на день подачі позову до суду неоплаченим залишився товар на суму 8’457грн.76коп.

Заборгованість у зазначеному розмірі підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків станом на 21.04.2011р. з підписами та відбитком печатки обох сторін, не спростована Відповідачем.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими,  що підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8’457грн.76коп. за поставлену продукцію (пшениця), яка виникла у зв’язку з не належним виконанням умов договору купівлі – продажу № 62-2010 від 14.05.2010р. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу  України. До вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу  України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу  України).   

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, у позивача виникає обов’язок оплатити товар, а у відповідача – передати товар.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

Зазначена норма кореспондується з п. 4.2 укладеного між сторонами договору № 62-2010, згідно яким розрахунки проводяться покупцем, виходячи із фактично прийнятого товару.

Оскільки факт прийняття товару підтверджується скріпленим печатками обох сторін актом приймання-передачі до договору від 19.05.2010р., підтверджений відповідачем, то у відповідача виник обов’язок оплатити весь фактично поставлений товар, а саме в кількості 289,360 тонн, загальною вартістю 308’457,76грн.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, порядок розрахунків за поставлений товар врегульований умовами п. 4.1 договору, а саме, оплата за поставляємий по даному договору товар здійснюється покупцем на підставі виставлених продавцем рахунків шляхом перерахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок, рівними частками, починаючи з 17.05.2010р.

Оскільки умовами договору визначений тільки час початку здійснення розрахунків, але не передбачений граничний строк здійснення таких дій, не визначено якими саме частками та протягом якого часу необхідно здійснювати оплату поставленого товару, суд дійшов висновку що фактично строк остаточного розрахунку сторонами визначений та погоджений не був.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

На підставі вищевикладеного господарський суд застосовує до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

        Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред’явлена вимога. Слід зазначити, що за змістом позову Позивач посилається на проігноровану з боку Відповідача претензію від 15.12.2010р., однак на вимоги суду претензія як і докази іі направлення представлені не були.

В матеріалах справи міститься рахунок № 28 від 19.05.2010р. на оплату поставленого товару – пшениці 6 класу в кількості 289,36 тонн, загальною вартістю 308457грн.76коп., який розглядається судом як виставлення вимоги у розумінні ст. 530 ЦК України.

Висновок стосовно того, що рахунок № 28 від 19.05.2010р. має відношення саме до договору № 62-2010 від 14.05.2010р. суд робить виходячи з того, що товар, вказаний в рахунку, повністю відповідає характеристикам товару, що погоджений сторонами в договорі, протоколі розбіжностей до договору та фактично поставленому за актом приймання – передачі від 19.05.2011р. Крім того, підставою поставки у акті приймання-передачі від 19.05.2010р. вказаний саме договір № 62 від 14.05.2010р., товар за актом поставлений у кількості 289,36тон, саме за таку кількість товару і був виставлений рахунок.

Отже, судом не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що оскільки у рахунку № 28 від 19.05.2010р. відсутнє посилання на договір він не є доказом постачання продукції саме за договором № 62 від 14.05.2010р.

Враховуючи висновки суду рахунок № 28 від 19.05.2010р. розглядається у якості підтвердження правової підстави виникнення зобов’язань.

Твердження Відповідача відносно того, що рахунок про сплату продукції позивачем не виставлявся спростовуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками, які підтверджують здійснення Відповідачем часткової оплати поставленого товару саме на підставі рахунку № 28 від 19.05.2010р., тим самим визнав його наявність.

Оскільки часткова оплата вартості отриманого товару у сумі 50000грн.00коп. відбулася 20.05.2010р. з посиланням на зазначений рахунок, то можна дійти висновку, що станом на час здійснення оплати рахунок № 28 від 19.05.2010р. вже був виставлений, що підтверджується самими діями платника. Так, момент пред’явлення вимоги вже наступив 20.05.2011р., так як з цієї дати Відповідачем почалися здійснюватися платежі.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи з викладеного, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 21.05.2010р. по 27.05.2010р.  включно, а вже з 28.05.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Станом на  час розгляду справи докази погашення заявленої суми заборгованість суду не представлені, її наявність у заявленому розмірі не спростована відповідачем. На підставі вищевикладеного, з урахуванням часткової сплати товару у сумі 300’000грн., позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 8’457грн.76коп. суд вважає доведеними та обґрунтованими, тому їх задовольняє.

Слід зазначити, що предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8’457грн.76коп. за поставлений за актом приймання-передачі від 19.05.2010р. товар у кількості 289,36тон. Посилання відповідача на самовільну зміну умов договору з боку позивача щодо поставки продукції у меншої кількості ніж передбачено п. 2.2 договору, у зв’язку з чим товар був фактично недопоставлений на 1210,64тонн, що є на думку сторони підставою покладення відповідальності на позивача за неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань, до уваги судом не приймаються, оскільки за своєю суттю є зустрічними вимогами до позивача, які не входять до предмету розгляду даного спору. Слід зауважити, що факт отримання відповідачем товару підтверджується актом приймання – передачі від 19.05.2010р. з підписом директора та відбитком печатки ТОВ „Торгівельний дім” Донзернопром”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною. В матеріалах справи наявний протокол розбіжностей до договору № 62-2010 від 14.05.2010р., який підписаний та скріплений печаткою відповідача як юридичної особи, що свідчить про прийняття останнім змінених протоколом умов договору. Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки або штампів; рішення відповідних органів згідно ст. 97 КПК України за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання Відповідачем щодо оплати поставленої продукції Позивач на підставі п. 6.2 договору просить суд в редакції уточнень позовної заяви б/н від 14.06.2010р. стягнути з Відповідача пеню у сумі 3156грн.38коп., остаточний розрахунок міститься в матеріалах справи, яка нарахована за період з 20.05.2010р. по 02.02.2011р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (розрахунок доданий до позову).

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

        Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

        Відповідно до п.6 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

        Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 3.1 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 ч. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов’язання за договором.

        Враховуючи, що вимога повинна була бути отримана відповідачем не пізніше 20.05.2010р., семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 21.05.2010р. по 27.05.2010р.  включно, а вже з 28.05.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання, пеня може бути нарахована відповідачеві лише за період шести місяців з 28.05.2010р. по 28.11.2010р. За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, розмір пені за період з 28.05.2010р. по 28.11.2010р. з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат складає:

   З 28.05.2010р. по 10.06.2010р. на суму боргу 38457,76грн. – 297грн.65коп.

   З 11.06.2010р. по 17.06.2010р. на суму боргу 28457грн.76коп. - 103грн.69коп.

   З 18.06.2010р. по 04.07.2010р. на суму боргу 23457,76грн.- 207грн.58коп.

   З 05.07.2010р. по 04.08.2010р. на суму боргу 18457,76грн. – 269грн.53коп.

   З 05.08.2010р. по 28.11.2010р. на суму боргу 8457грн.76коп. – 418грн.36коп.

   Всього: 1296грн.81коп.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення пені частково, у розмірі 1296грн.81коп. Позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1859грн.57коп. суд відмовляє за безпідставністю.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України остаточно просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 512грн.60коп. за період з 20.05.2010р. по 03.02.2011р. та суму інфляційних витрат – 312грн.93коп. за період з 20.05.2010р. по 28.11.2010р.(розрахунки знаходяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача відносно стягнення інфляційних витрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню у зв’язку з тим, що позивачем, як було зазначено був невірно визначений момент виникнення права вимоги виконання зобов’язання.

За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, з 28.05.2010р. по 28.11.2010р. включно, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 312грн.93 коп., не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже,  підлягає стягненню з відповідача у заявленому розмірі. Позовні вимоги  в цій частині підлягають задоволенню.

За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво” 3% річних за період з 28.05.2010р. по 03.02.2011р. включно складає 267грн.62коп.:

   З 28.05.2010р. по 10.06.2010р. на суму боргу 38457,76грн. – 44грн.25коп.

   З 11.06.2010р. по 17.06.2010р. на суму боргу 28457грн.76коп. -16грн.37коп.

   З 18.06.2010р. по 04.07.2010р. на суму боргу 23457,76грн.- 32грн.77коп.

   З 05.07.2010р. по 04.08.2010р. на суму боргу 18457,76грн. – 47грн.02коп.

   З 05.08.2010р. по 03.02.2011р. на суму боргу 8457грн.76коп. – 127грн.21коп.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення 3% річних частково - у розмірі 267грн.62коп. та відмовляє в задоволенні вимог в сумі 244грн.98коп.

Крім того, керуючись п. 6.1 договору позивачем у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором купівлі – продажу № 62-2010 від 14.05.2010р. нарахована неустойка в сумі 10% від неоплаченого товару в розмірі 258457грн.76коп., яка виникла станом на 20.05.2010р., у зв’язку з чим просить суд стягнути з відповідача суму 25845грн.78коп.

Відповідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 25845грн.78коп. за своєю правовою природою є штрафом.

Оскільки момент прострочення виконання зобов’язання щодо оплати отриманого товару наступив 28.05.2010р., то неустойка може бути нарахована лише на суму заборгованості, яка утворилася не раніше 28.05.2010р., отже станом на 20.05.2010р. у позивача не було підстав для нарахування штрафу. Суд при винесенні рішення згідно ч. 1 ст. 83 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило. Враховуючи викладене в цій частині вимоги не підлягають задоволенню.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 8457грн.76коп. – суми основного боргу, 312грн.93коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 267грн.62коп., 1296грн.81коп. – суми пені.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб України”, м. Свердловськ, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім” Донзернопром”, м. Донецьк про стягнення суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції у розмірі 8’770грн.69коп., суму неустойки в сумі 25’845грн.78коп., пені в сумі 3’156грн.38коп., 3% річних у сумі 512грн.60коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім” Донзернопром” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб України”суму основного боргу в розмірі 8457грн.76коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 312грн.93коп., 3% річних в розмірі 267грн.62коп., пені в сумі 1296грн.81коп., витрати на оплату державного мита в сумі 106грн.00коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 63грн. 70коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 244грн.98коп. та штрафу у розмірі 25’845грн. 78коп. – відмовити.

У судовому засіданні 15.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.