ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

14.06.11 р.                                                                                 Справа № 11/15                               

за позовом      Товариства з обмеженою відповідальністю „Склопластик”, ЄДРПОУ 23855885, м.Бердянськ

до відповідача  Державного підприємства „Торезантрацит”, ЄДРПОУ 32366906, м.Торез

            про стягнення 14 055 грн. 76 коп.

Суддя  Соболєва С.М.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 – за довіреністю № 1–04/01–812 від 26.04.2011 р.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Склопластик”, м.Бердянськ, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Державне підприємство „Торезантрацит”, м.Торез, про стягнення інфляції в сумі 10 573,71 грн.та трьох процентів річних в сумі 3 482,05 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення господарського суду Донецької області від 14.09.2009р. по справі №28/207, розрахунок суми позову.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив, відповідно до якого проти позовних вимог заперечує, посилаючись на неналежне виконання державною виконавчою службою своїх обов’язків щодо стягнення суми заборгованості  за рішенням суду та неправомірне нарахування позивачем штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

   14.09.2009р. рішенням господарського суду Донецької області по справі №28/207, яке відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, було частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Склопластик”, м.Бердянськ до Державного підприємства „Торезантрацит”, м.Торез та стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 70024 грн. 60 коп., пеню в розмірі 4107 грн. 46 коп., інфляційні витрати в сумі 10923 грн. 84 коп., 3% річних в сумі 2006 грн. 43 коп.,  а також витрати по сплаті державного мита в сумі 870 грн. 62 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117 грн. 99 коп.

  В іншій частині позовних вимог суд  відмовив.

            Відповідно до описової частини вказаного рішення суду встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір договір №П-133007 від 14.11.2007р., відповідно з яким постачальник (позивач) зобов`язався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (продукція), а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти поставлену в його власність продукцію і своєчасно її оплатити, відповідно з умовами даного договору (п.1.1 договору).

  Як було встановлено судом, згідно з умовами даного договору позивачем на адресу відповідача згідно з видатковою накладною №РН-0000487 від 01.07.2008р. був поставлений товар на загальну суму 75024 грн. 60 коп.  з урахуванням часткового погашення з боку відповідача.

  Відповідно до п. 4.2. договору розрахунки за поставлену постачальником продукцію за даним договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки продукції.

Проте, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 75024,60 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав, внаслідок чого рішенням суду від 14.09.2009р. по справі №28/207 стягнено з відповідача на користь позивача, зокрема, заборгованість в розмірі 70024 грн. 60 коп., пеню в розмірі 4107 грн. 46 коп., інфляційні витрати в сумі 10923 грн. 84 коп., 3% річних в сумі 2006 грн. 43 коп.

В зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення за період з 28.07.2009р. по 24.03.2011р. інфляцію в сумі 10 573,71 грн. та три проценти річних в сумі 3 482,05 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Виходячи зі змісту позовної заяви, предметом позовних вимог є стягнення трьох процентів річних в сумі 3 482,05 грн., а також інфляції в сумі 10 573,71 грн. згідно ст.625 Цивільного кодексу України, що нараховані на суму заборгованості 70024,60 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 70024,60 грн., яка стягнута з відповідача за рішенням господарського суду Донецької області від 14.09.2009р. по справі №28/207; заборгованість у добровільному порядку відповідачем не сплачена.

Відповідно до ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.

Згідно приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 14.09.2009р. по справі №28/207 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 70024,60 грн. та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов’язання, тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності з п.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення від 14.09.2009р. по справі №28/207 сторонами не оскаржено та вступило у законну силу. Для примусового виконання вказаного рішення суду позивачу видано відповідний наказ.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення від 24.05.2011 р., в яких проти позовних вимог заперечував у зв’язку з наявністю судового рішення по справі № 28/207 від 14.09.2009 р., яке підлягає виконанню шляхом звернення до органу ДВС. Причиною невиконання грошового зобов’язання відповідач вказує скрутне фінансове становище підприємства, а також знаходження відповідача у реєстрі підприємств паливно-енергетичного комплексу та прийняття участі у процедурі погашення заборгованості відповідно до вимог Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу”.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, згідно ст. 625 ч. 1 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.  

Відповідно до ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від господарсько–правової відповідальності.

Проаналізувавши обставини справи та діюче законодавство, суд дійшов висновку, що боржник не звільняється від виконання грошового зобов’язання перед кредитором з моменту звернення останнього до органу ДВС та відкриття виконавчого провадження, а також від сплати інфляції та 3% річних, які виступають способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.  

За вказаних обставин суд вважає, що відповідач не довів свої заперечення належними доказами.

За висновками суду, розрахунок суми інфляції та трьох процентів річних є аріфметично вірним, відповідає законодавству та доведений фактичними обставинами справи.

За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, вимоги про стягнення з відповідача інфляції в сумі 10 573,71 грн. та трьох процентів річних в сумі 3 482,05 грн. підлягають задоволенню в повній сумі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

                                                    ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Склопластик”, м.Бердянськ до Державного підприємства „Торезантрацит”, м.Торез про стягнення інфляції в сумі 10 573,71 грн. та трьох процентів річних в сумі 3 482,05 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства „Торезантрацит”, м.Торез на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Склопластик”, м.Бердянськ інфляцію в сумі 10 573 грн. 71 коп. та три проценти річних в сумі 3 482 грн. 05 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 140 грн. 56 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 14.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 20.06.2011р.

Суддя                                                               Соболєва С.М.