ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

06.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/1                               

 Суддя господарського суду Донецької області  Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Ісаковій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк

до відповідача: Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка

про стягнення 112’599 грн. 87коп.                        

за участю представників сторін:

від Позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю № 21-03/01 від 21.03.2011р.) - адвокат

від Відповідача – ОСОБА_2. (за довіреністю № 08-81/52д від 04.01.2011р.)-пом.дирек.

                                                                 У судовому засіданні 25.05.2011р.оголошувалась      

                                                                       перерва до 06.06.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка про стягнення суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 93’199грн. 65коп. та суми 3% річних в розмірі 19’400грн. 22коп., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2008р. по справі № 36/22.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідачем рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2008р. у справі № 36/22 не виконано, позивачем на присуджену до стягнення заборгованість у розмірі 209’437грн. 42коп. нараховано інфляційні втрати та 3 % річних.

Під час судових засідань представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представником відповідача через канцелярію суду 20.04.2011р. надано відзив на позов в якому відповідач позовні вимоги визнає частково на суму 97’932грн.29коп., обґрунтовуючи безпідставністю нарахування позивачем інфляційних та 3% річних за весь період прострочення на суму 209’437грн. 42коп. в той час як заборгованість була частково сплачена платіжним дорученням № 323 від 18.08.2009р. на суму 30’000грн. По-друге, з посиланням на ст. 257 Цивільного кодексу України зазначив про застосування позовної давності щодо стягнення інфляційних та 3% річних, вважає нарахування за період з 27.02.2008р. по 29.03.2011р. безпідставними.

Представником позивача через канцелярію суду 21.04.2011р. надані письмово викладені уточнення та заперечення на відзив відповідача. А саме, проти факту отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 30’000грн. не заперечив, проте посилався на недоведеність факту сплати зазначеної суми в рахунок погашення заборгованості, присудженої до стягнення  за рішенням суду № 36/22. Посилаючись на п.2 ч.2 ст. 263 Цивільного кодексу України вважає, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Факт існування відстрочення виконавчих проваджень підтверджується Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та віднесенням відповідача до реєстру учасників процедури погашення заборгованості з відстрочкою до 01.01.2013р. За переконанням позивача відлік строку позовної давності для стягнення інфляційних витрат та 3% річних ще навіть не розпочався так як зобов’язання щодо погашення заборгованості не виконані.

Через канцелярію суду представник позивача 03.06.2011р. звернувся з письмовим уточненням до позовної заяви, за змістом якої остаточно просить стягнути з відповідача суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 86’847грн. 71коп. та суму 3% річних в розмірі 17’594грн. 70коп., нарахованих на суму заборгованості 179’437грн. 42коп. за період прострочення з 27.02.2008р. по 03.06.2011р. По суті позивачем збільшений період нарахування 3% та інфляційних на зменшену суму заборгованості у зв’язку з урахуванням її часткової сплати. Відтак вимоги заявлені у меншому розмірі. Суд розглядає справу з урахуванням даної заяви.

В судовому засіданні 06.06.2011р. сторони підтримали свою позицію, вказавши на достатність наявних документів для вирішення спору по суті.  

Суд вважає що наявних в справі матеріалів достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

          Як вбачається з рішення від 26.02.2008р. по справі № 36/22, 05.12.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк та Державним підприємством «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка було укладено договір №05788. На виконання умов договору та специфікації до нього позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними № 5 від 13.12.2005р., № 8 від 19.12.2005р., № 12 від 20.12.2005р. всього на загальну суму 359’437грн. 42коп., за результатами розгляду суд дійшов висновку про доведеність факту передачі товару та наявності залишку боргу в сумі 209’437грн. 42коп.

          Рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2008р. у справі № 36/22 (суддя Будко Н.В.) стягнуто з ДП «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» ДП „Макіїввугілля”, м. Макіївка на користь ТОВ «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк 209’437грн. 42коп. боргу, 3% річних в сумі 14’882грн. 07коп., суму інфляції 73’594грн. 45коп., витрати по сплаті держмита в сумі 2 979грн. 14коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн., яке відповідачем в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.

          На підставі зазначеного рішення господарським суду Донецької області видано наказ про примусове виконання рішення.

          28.07.2008р. Центрально-міським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 36/22, виданого 11.03.2008р.

          Листом № 136/3 від 26.03.2009р. Центрально-міський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції повідомив стягувача про винесення постанови від 19.12.2005р. про зупинення виконавчого провадження у відношенні ДП «Макіїввугілля», оскільки підприємство віднесено до реєстру підприємств паливно- енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості.

          На вимоги ухвали суду від 12.05.2011р. відповідачем представлена та долучена до матеріалів справи виписка з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до ЗУ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” (дійсна до 05.06.2011р.), яка посвідчує знаходження у Реєстрі ДП «Макіїввугілля», дата внесення до реєстру 28.11.2005р.

          Згідно Закону України від 13 січня 2011 року N 2940-VI про внесення змін до ст. 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу продовжена до 1 січня 2013 року.

Сторонами під час розгляду справи підтверджено, що на даний час виконавча служба зупинила всі провадження відносно ДП «Макіїввугілля» відповідно до ст. 37 п.15 Закону України «Про виконавче провадження». В матеріалах справи міститься постанова державного виконавця від 11.02.2011р. про зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню зведеного виконавчого провадження № 8 розпочатого 18.07.2003р. на підставі виданих виконавчих листів протягом 2003-2011 років, в тому числі господарськими судами, лист Центрально-Міського ВДВС МУЮ № 136/3 від 20.05.2011р. на запит стягувача за рішенням по справі № 36/22 про зупинення виконавчого провадження станом на теперішній час.  

Під час розгляду справи боржником представлені суду у якості доказу часткового погашення суми основного боргу за отриману від позивача продукцію платіжне доручення № 323 від 18.08.2009р. на суму 30’000грн., призначення платежу за яким – «частичная оплата сч. 8 от 19.12.2005р. за рукава по УМТС в т.ч. ПДВ». У виконання вимоги ухвали суду від 21.04.2011р. відповідачем надано суду та долучено до матеріалів справи засвідчені копії: рахунку-фактури № 8 від 19.12.2005р., видаткової накладної № 8 від 19.12.2005р. Висновок стосовно того, що оплата у розмірі 30’000грн. була здійснена саме в рахунок погашення заборгованості за договором № 05788 від 05.12.2005р., яка була предметом розгляду в межах справи № 36/22, суд робить виходячи з того, що перелік товару, вказаний у рахунку № 8 від 19.12.2005р. відповідає товару зазначеному у податковій накладній від 19.12.2005р., остання складена за договором № 05788 від 05.12.2005р. За змістом рішення від 26.02.2008р. по справі № 36/22 для оплати переданої продукції позивач виставив відповідачу, зокрема, рахунок-фактуру №8 від 19.12.2005р. Відповідач викладені обставини не спростував. Відтак, суд дійшов висновку, що платіжне доручення № 323 від 18.08.2009р. є належним доказом часткової сплати суми основного боргу присудженого до стягнення рішенням по справі № 36/22.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2008р. по справі № 36/22  станом на момент розгляду даної справи в повному обсязі не виконано, що не заперечується сторонами. За остаточним розрахунком позивача внаслідок інфляційних процесів борг відповідача за період з 27.02.2008р. по 03.06.2011р. збільшився на суму 86’847грн. 71коп., а 3% річних від простроченої суми за той же період складають 17’594грн. 70коп.  

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання встановлені рішенням № 36/22 (повністю та своєчасно не оплатив поставлену продукцію за договором № 05788), звернувся до суду за захистом порушеного права яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.  

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під час розгляду даної справи суду представлені докази зменшення заборгованості перед позивачем тільки на суму 30’000грн. Отже, борг за поставлений товар у розмірі 179437грн. 42коп відповідач на сьогоднішній день не сплатив, рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2008р. по справі № 36/22 не виконав, тобто відповідач продовжував безпідставно користуватися грошовими коштами позивача.

Зазначене рішення набрало законної сили та станом на сьогоднішній день в судовому порядку не скасовано, а отже є преюдиційним і  відповідно до ст.35 Господарського кодексу України не потребує доведення.

Виконавче провадження за рішенням по справі № 36/22 зупинено у зв’язку з включенням боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які, відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, беруть участь у процедурі погашення заборгованості.

Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” передбачено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

 Згідно зі статтями 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на те, що діюче законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з наявністю судового рішення, відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню та зупинення його на підставі п.15 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" на період участі боржника у процедурі погашення заборгованості, відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а також враховуючи, що відповідач належним чином не виконав своє зобов"язання в частині повної оплати вартості за поставлену продукцію, приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, суд погоджується з наявністю підстав нарахування  інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення.

Вказану правову позицію наведено також в інформаційному листі ВГСУ від 20.11.2008 року N 01-8/685, постанов: Верховного Суду України від 30.09.2008р. у справі №1/384-07, Вищого господарського суду України у справі № 8/85 від 12.04.2011р.

Як зазначалося, позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 86’847грн. 71коп. та 3 % річних від простроченої суми, що складає 179’437грн. 42коп.  

У відзиві на позовну заяву боржник за рішенням по справі № 36/22 вказав на те, що позивачем частково пропущено позовну давність щодо заявлених вимог.

Судом було прийнято дані заперечення в якості заяви про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

          Заперечення проти пропуску строків позовної давності ТОВ «ВКФ» Дон-Енерджі» обґрунтовує посиланням на Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", відповідно до якого на борги паливно-енергетичних підприємств накладено мораторій (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

 Суд не може погодитися з даними заперечення позивача враховуючи наступне.

 У абз. 6 п. 3.7 ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" зазначено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", крім рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів.

 Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

 З огляду на те, що Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" передбачено зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо підприємства паливно-енергетичного комплексу, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", а не відстрочення виконання зобов'язання, у суду немає підстав для застосування наслідків зупинення позовної даності відносно розглядуваємих вимог.

Тобто, включення боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які, відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, беруть участь у процедурі погашення заборгованості не є підставою для зупинення перебігу позовної давності в розумінні п. 2 ч.1 ст. 263 ЦК України.

 За остаточним розрахунком позивача інфляційні та 3% річних розраховані за період з 27.02.2008р. по 03.06.2011р. на суму заборгованості 179’437грн. 42коп. (з урахуванням часткового погашення боргу у розмірі 30’000грн.).

 Відповідно до ч. 4 ст. 267 зазначеного кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із матеріалів справи позивач направив позовну заяву на адресу суду 08.04.2011р., таким чином, суд робить висновок, що трьохрічний строк позовної давності по вимогам, що нараховані у період з 27.02.2008р. по 07.04.2008р. на час звернення до суду сплив.

Суд, зробивши арифметичних розрахунок за допомогою відповідної програмної системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво” встановив, що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з 08.04.2008р. по 03.06.2011р. (кінцевий період нарахування встановлено Позивачем), становить та підлягає стягненню у розмірі 16’979грн. 22коп. В решті вимог 615,48 грн. – відмовити.

Суд, зробивши арифметичних розрахунок за допомогою відповідної програмної системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво” з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. №62-97р, за період з 08.04.2008р. по 03.06.2011р. (кінцевий період нарахування встановлено Позивачем) встановив, що сума інфляційного збільшення боргу складає 79’229грн. 18коп. а отже,  підлягає стягненню з Відповідача у цьому розмірі.  В решті вимог 7618,53 грн. –відмовити.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 5000грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом –ОСОБА_1 підтверджуються договором про надання юридичних послуг №б/н від 04.01.2011р., відповідно до п.1.1 якого за дорученням Клієнта, Виконавець зобов`язується надати зазначені у договорі юридичні послуги, а Клієнт зобов’язується оплатити їх.

За надання юридичних послуг Клієнт сплачує Виконавцеві плату у розмірі, вказаному у Додатку № 1 до цього Договору (п. 4.1). Юридичні послуги, що надаються Виконавцем, оплачуються Клієнтом у залежності від обсягу часу, що його витрачено спеціалістом (спеціалістами) Виконавця на надання юридичних послуг за Договором (п. 4.2). Сторонами за договором складений та підписаний Додаток № 1 від 04.01.2011р. до договору про надання юридичних послуг від 04.01.2011р., у якому сторонами погоджено вартість юридичних послуг Виконавця 1000грн. на годину.   

Відповідно до доручення директора ТОВ «ВКФ» Дон-Енерджі» № 2103/01 від 21.03.2011р., № 1105/01 від 11.05.2011р. останній поручив адвокату ОСОБА_1 здійснити правовий аналіз взаємовідносин між товариством та ДП „Макіїввугілля”, надати юридичні послуги, пов’язані зі складанням позовної заяви стосовно стягнення суми інфляційного збільшення боргу та процентів за час несплати суми боргу, а також взяти участь у судових засіданнях. Слід зазначити, позовна заява підписана безпосередньо адвокатом, останній особисто приймав участь під час всіх судових засідань.

Між сторонами договору складений акт наданих юридичних послуг від 28.03.2011р., за яким вартість послуг адвоката за надані послуги саме по цій справі становить 5000грн.  

Сплата позивачем юридичних послуг за зазначеним договором підтверджується платіжним дорученням № 182 від 28.03.2011р. на суму 5000грн.00коп., призначенням платежу за яким є юридичні послуги за договором № б/н від 04.01.2011р.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 3366 від 30.09.2009р. на ім`я ОСОБА_1

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що зазначені документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань та вартість цих послуг.

Однак суд вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката є такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на часткове задоволення вимог. Отже, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою в  4’272грн.14коп.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

             Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі інфляційного збільшення боргу в розмірі 79’229грн.18 коп., 3% річних в сумі 16’979грн. 22коп.

    Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

    Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

                                                              ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк до Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка про стягнення інфляційних витрат в сумі 86’847грн. 71коп., 3% річних в сумі 17’594грн. 70коп. задовольнити частково.         

  Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ» Дон-Енерджі», м. Донецьк витрати від інфляції в сумі 79’229грн.18 коп. та 3% річних в сумі 16’979грн. 22коп., витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 4’272грн.14коп., державне  мито  в  розмірі 962грн.09коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 201грн.64коп.       

В іншій частині позовних вимог відмовити.

   Видати наказ після набрання рішення законної сили.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

   В судовому засіданні 06.06.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

                                          Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.