ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" червня 2011 р. Справа № 18/115/09-НР
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіКоваленко С.С. (доповідач),
суддівЖукової Л.В., Прокопанич Г.К.
розглянувши касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_1
напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.11р.
у справі№ 18/115/09-НР господарського суду Миколаївської області
за позовомСПД ФО –ОСОБА_1
доПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції
провизнання недійсним кредитного договору
За участю представників сторін
від позивача не з'явилися,
від відповідача Семеняка В.В. дов.
ВСТАНОВИВ:
06.08.2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту–ФОП ОСОБА_1) звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (далі по тексту–ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року позов задоволено повністю, кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”, укладений між сторонами по справі, визнано недійсним та стягнуто з відповідача здійснені позивачем судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 року рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року у справі № 18/115/09 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 року у справі № 18/115/09 та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року скасовано, справу передано до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.12.2010 року у справі № 18/115/09-НР (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 року № 18/115/09-НР (судді: Воронюк О.Л., Єрмілов Г.А., Лашин В.В.) рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2010р. у справі №18/115/09-НР залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, СПД ФО –ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.04.2008р. між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № 010/01-02/08-043, відповідно до умов якого та в рамках Генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 5 500 000,00 дол. США з терміном погашення до 10.04. 2018р. зі сплатою в строк по 14.04.2009р. - 11,5 відсотків річних при кредитуванні в дол. США, а позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені цим договором
Пунктом 6.1 кредитного договору визначено, що заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до цього договору).
Відповідно до п.п. 6.7, 6.8 згаданого договору всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту; комісії, пені та штрафи за цим договором розраховуються в валюті кредиту. Сплата комісії, пені та штрафів на користь кредитора-резидента України за цим договором здійснюється позичальником в національній валюті України по офіційному курсу Національного банку України на день сплати. Сплата комісії, пені та штрафів на користь кредитора–нерезидента України здійснюється позичальником в валюті кредиту.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач у справі є уповноваженим банком, який має належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, у зв’язку з чим пункти кредитного договору про обов’язок повернення заборгованості в іноземній валюті є законними і такими, що не порушують права сторін договору, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому не може бути підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частинами 1 та 2 статті 198 Господарського кодексу України передбачено, що платежі за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми(ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”).
Статтями 47 та 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Кредитними в розумінні ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність" розглядаються операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та п. п. 3- 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону.
Згідно п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.
Суди встановили, що матеріалами справи підтверджується, що на підставі ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” Національним Банком України видано ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” банківську ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, та Дозвіл Національного Банку № 10-4 від 11.10.2006р.( з додатком до дозволу), на підставі яких ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мав право на здійснення операцій з валютними цінностями.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору та під час його дії ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мало право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, а отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.
Залишаючи поза увагою твердженнями ФОП ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним внаслідок використання ним долару США як засобу платежу за кредитним договором всупереч приписам п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави(пп. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Згідно п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Суди встановили, що як видно з матеріалів справи, кредитний договір № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р., відповідно до ст. 347 Господарського кодексу України є довгостроковим, термін його дії межі, встановлені чинним законодавством, не перевищує.
Крім цього, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, чинним законодавством не визначено межі сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує видачі індивідуальної ліцензії.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд попередньої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що укладення та виконання кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. в іноземній валюті не суперечить вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, а отже відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору за ст. 203 Цивільного кодексу України та задоволення позову.
Крім цього, суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості вимог позивача про недійсність оскаржуваного кредитного договору внаслідок нескріплення його печаткою юридичної особи –ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, оскільки, по-перше, печатка, якою скріплювався договір від імені банку, містить ідентифікаційний код юридичної особи - ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” –14305909, по-друге, відповідно до вимог Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 17 від 11.01.1999р. а також Положення про печатки та штампи затвердженого постановою Правління АТ „Райффайзен Банк Аваль” № П-182/2 від 09.11.2009р кредитний договір скріплено належною печаткою юридичної особи
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.11р. по справі № 18/115/09-НР залишити без змін.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Суддя Л.В. Жукова
Суддя
Г.К. Прокопанич