ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" червня 2011 р. Справа № 52/212
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіКоваленко С.С. (доповідач),
суддівЖукової Л.В., Прокопанич Г.К.
розглянувши касаційну скаргу КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної в м. Києві ради
напостанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.11р.
у справі№ 52/212 господарського суду м. Києва
за позовомАЕК "Київенерго" в особі СВП "Енергозбут Київенерго"
доКП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної в м. Києві ради
простягнення 247811,86 грн.
За участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1 дов.,
від відповідача ОСОБА_2. дов.
ВСТАНОВИВ:
02 жовтня 2008 року акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі по тексту–позивач) звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (далі по тексту–відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію, спожиту за період з 01.10.2005 по 01.09.2008, у розмірі 189 743,18 грн. основного боргу, 49 558,34 грн. інфляційних втрат та 8 510,34 грн. –3% річних.
До прийняття рішення по справи позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог № 048-71-14973 від 03.12.2010 року, у відповідності до якої позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за теплову енергію, спожиту за період з 01.10.2005 по 01.09.2008, у розмірі 289 705,78 грн. основного боргу, 95 174,62 грн. інфляційних втрат та 18 304,84 грн. –3% річних.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у справі № 52/212 (суддя Чебикіна С.О.) позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” задоволено; стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” 289 705,78 грн. основного боргу, 95 174,62 грн. інфляційних втрат, 18 304,84 грн. –3% річних, 4 031,85 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 року у справі № 52/212 (судді Борисенко І.В., Шипко В.В., Ільєнок Т.В.) рішення господарського суду м. Києва від 22.12.2010 року у залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями суду попередніх інстанцій, КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної в м. Києві ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (як постачальником) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району, правонаступником якого є відповідач, (як споживачем) укладений договір № 33-0621 від 01.07.2004 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення –в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання –протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1; щомісячно оформляти для споживача величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць); платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії, поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою.
Порядок розрахунків сторони погодили в додатку 2 до договору, а саме в пунктах 1-13 цього додатку передбачено, що:
- у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії –кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (п. 2);
- дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку –по 25 число поточного місяця (п. 4);
- у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення –як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1,6,7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання –як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1,6,7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія (п. 8);
- споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, буд. № 63, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9);
- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком (п.10);
- при відсутності у споживача приладів обліку по результатах проведених нарахувань за поточний рік в 1 кварталі наступного за звітним року постачальник та споживач проводять звірку розрахунків. У випадку наявності “різниці” сторони проводять відповідні перерахунки (п.11).
Відповідно до ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію(ч.ч. 6, 7 ст.276 ГК України).
Суди встановили, що матеріалами справи підтверджується, що за період з вересня 2005 по серпень 2008 позивачем у відповідності до договору поставлено, а відповідачем спожито теплову енергію на суму 348 612,99 грн.
Натомість, відповідач за поставлену енергію у вказаному періоді розрахувався частково на суму 58 907,21 грн., у зв’язку з чим станом на 01.09.2008 у нього існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 289 705,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком, обліковими картками, платіжними дорученнями за спірний період.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 289 705,78 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 95 174,62 грн. - інфляційних втрат та 18 304,84 грн. - 3% річних підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально не підтверджені, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом м. Києва у справах №№ 7/128, 7/129 (рішення господарського суду м. Києва від 21.12.09р. у справі № 7/129 та у справі № 7/128 залишені без змін постановами Вищого господарського суду України від 26.07.10р.), позивач є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого постачання теплової енергії. Крім того, в зазначених судових рішеннях встановлено факт існування різниці в тарифах та обов'язок відшкодування даної різниці.
Статтею 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про природні монополії" одним із основних принципів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є принцип самоокупності суб'єктів природних монополій. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, мають враховуватися: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.
Вказані норми закону реалізуються через закріплений у ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та ст. 15 Закону України "Про теплопостачання" принцип зміни державних фіксованих та регульованих цін і тарифів у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, змін цін на енергоносії та інших витрат.
Частиною третьою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням,
постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі) до відання виконавчих органів міських рад віднесені повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Зазначені повноваження є власними (самоврядними) повноваженнями виконавчого органу, який створюється для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Таким чином, виходячи з положень пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакціях, що діяли на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), повноваження відповідача як виконавчого органу Київради в галузі тарифної політики пов'язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, враховувати повну собівартість теплової енергії та забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955, тариф на теплову енергію має включати рівень рентабельності, який формується з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини отриманого прибутку на технічне переоснащення підприємств і не повинен перевищувати в цілому по підприємству 12 відсотків.
Як зазначає заявник касаційної скарги, у зв'язку із значним зростанням цін на природний газ, який використовується для виробництва теплової енергії, розміру мінімальної заробітної плати з метою приведення тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання та компенсації збитків від незатвердження тарифів на економічно обґрунтованому рівні витрат на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії позивач листами звертався до відповідача з проханням переглянути тарифи на теплову енергію шляхом приведення їх до рівня економічно обґрунтованих витрат та відшкодувати різницю в тарифах.
Частиною шостою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі тимчасового встановлення тарифу на теплову енергію нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, ч. 6 ст. 191 ГК України передбачено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію згідно з законом.
Проте, відповідач не визначив порядку і строків зміни рівня встановлених ним тарифів на теплову енергію. Внаслідок такої бездіяльності відповідача, за відсутності встановленого ним порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію та у зв'язку з дією в країні інфляційних процесів, подорожчанням природного газу тарифи на вироблену позивачем теплову енергію не були змінені відповідачем, у зв'язку з чим позивач зазнав значних матеріальних збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" збитки, завдані в результаті дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципах, одним з яких є принцип самостійності. Відповідно до вказаного принципу Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.
Крім того, як вбачається з приписів ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" та ст. 1173 ЦК України, обов'язок відповідача компенсувати позивачу різницю в тарифах не ставиться в залежність від наявності чи відсутності відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не вірно застосували норми матеріального і процесуального права щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної в м. Києві ради задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.11р. по справі № 52/212 та рішення господарського суду м. Києва від 22.12.10р. скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Суддя Л.В. Жукова
Суддя
Г.К. Прокопанич