Справа № 2-44

                                                                                                                2008р.

              Р І Ш Е Н Н Я

                            І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 січня 2008р. Уманський міськрайоний суд Черкаської області

в складі : головуючого судді                            Смілянець А.П. 

при секретарі                                                   Розборській А.А.

з участю адвоката                                           ОСОБА_4.                                                                       

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Умані  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки і піклування при Уманському міськвиконкомі про визнання недійсним договору дарування 

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1. звернувся  до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини будинку, мотивуючи своє звернення тим, що цей договір був укладений в порушення діючого законодавства, як удаваний правочин.  

ОСОБА_1. в  судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що його мати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає у власному будинку за адресою АДРЕСА_1. Вона вже багато років тяжко хворіє, в тому числі на глибоку судинну деменцію ( набуте старече недоумство ), яка позбавляє її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними. Він уже багато років доглядає за нею, тому що вона не може обслуговувати сама себе та потребує постійного догляду. Згідно рішень суду вона в 2006 році визнана недієздатною, а його призначено її піклувальником. В березні 2006 року йому випадково стало відомо, що його син ОСОБА_3, який в будинку матері ніколи не проживав, знаючи, що вона є тяжко хворою, пообіцявши, що буде за нею доглядати, уклав з нею договір дарування замість договору довічного утримання, тобто вчинив удаваний правочин. Обіцянку доглядати за нею не виконав.  Крім того, цей правочин порушує публічний порядок тому, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та незаконне заволодіння майном фізичної особи - ОСОБА_2., тобто є нікчемним. Коли він випадково весною 2006 року дізнався, що ОСОБА_3. почав вчиняти дії направлені на переоформлення в інвентар бюро на своє ім'я право власності на будинок матері, то він попередив його і начальника БТІ, щоб вони цього не робили, тому, що мати є тяжко хворою, недієздатною. Але посадові особи БТІ відповіли, що відповідачем представлені нотаріальні документи і вони мусять реєструвати, хоча відмовилися йому повідомити на підставі якого правочину ведеться переоформлення власності матері. Він вважав, що це міг бути договір довічного утримання, як він зрозумів зі слів матері, яка говорила, що ОСОБА_3. разом з ОСОБА_3. просили переоформити на них свій будинок та обіцяли взамін доглядати за нею, хоча через тяжкий стан здоров'я на той час, вона не пам'ятає самої процедури підписання правочину у нотаріуса. Після укладення цього правочину відповідач доглядати матір відмовився, через що вона дуже переживала і плакала, адже на час укладення правочину вона вважала, що в дійсності з нею укладався договір довічного утримання. Оскільки після визнання судом матері недієздатною, а його призначення  її піклувальником, він з метою захисту її прав і інтересів зробив запит в Уманське БТІ, яке 14 грудня 2006 року видало довідку, якою повідомило про те, що частина будинку матері вже зареєстрована на підставі договору дарування від 3 березня 1997 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дарування нею ОСОБА_3 37% свого будинку. Хоча в дійсності ця частина будинку продовжує знаходитися у володінні і користуванні матері, яка там по даний час проживає і фактично з її власності не вибула, тобто ОСОБА_3. вчинив тільки махінації з документами, з чого свідчить те, що ОСОБА_2 вважала, що з нею був укладений договір довічного утримання, а не договір дарування. Звернутися з позовом за захистом своїх прав мати раніше не мала можливості через тяжку хворобу, а він не міг звернутися до призначення його її піклувальником. Враховуючи вище викладене, вважає, що  договір  дарування є удаваним правочином, який порушує публічний порядок, а тому просить його визнати недійсним. 

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та пояснив,  що ОСОБА_2 являється його рідною бабусею по батьковій лінії, з якою він як внук, знаходиться в нормальних родинних відносинах, відвідує її. В будинку вона проживає разом зі своїм сином ОСОБА_4, який доглядав та турбувався про неї. З позивачем по справі вона знаходилася у неприязних стосунках, не спілкувалася з ним протягом тривалого часу, так як він до неї погано ставився.  В 1997 році, коли він прийшов до баби, вона сказала, що хоче переписати частину хати на ОСОБА_4, а частину на нього. 3 березня 1997 року ОСОБА_2 подарувала йому 37/100 частини належного їй на праві особистої власності житлового будинкуАДРЕСА_1, а 63/100 частини цього будинку своєму синові ОСОБА_4, так як батько, тобто позивач на той час відмовився від оформлення на його ім'я договору дарування частини будинку. На день укладення договору дарування бабусі було 80 років, але вона добре все розуміла і на той час  не хворіла. Нотаріус їй роз'яснила, що відтепер будинок належатиме йому та дядькові, на що вона відповіла, що все зрозуміла і згідна подарувати будинок. Таким чином, договори дарування були оформленні на нього і дядька за домовленістю між сторонами та вільним волевиявленням бабусі, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. У 2006 році позивач з метою отримання у власність будинок ОСОБА_2. сам почав її доглядати, докладати всіх зусиль, щоб розірвати укладений договір дарування частини будинку на нього. Саме тоді, як позивач почав доглядати матір, вона почала хворіти розладами пам'яті, а  до того не хворіла. Завдяки його зусиллям, бабуся у 2006 році поставлена на облік в психіатричну лікарню, а його визнано піклувальником.

Свідок  ОСОБА_5. в судовому засіданні  пояснила, що вона являється першою невісткою ОСОБА_2 і їй відомо що все життя над бабою знущаються і ніхто її не доглядав. ОСОБА_3 її не доглядав. Вона носила  бабусі постійно їсти, забирала велику стірку, Мама ОСОБА_3 говорила, що буде доглядати  бабу, другий син казав, що зробить ремонт будинку, щоб вона тільки на них переписала його. Хворіє бабушка давно, в неї покрутило ноги, шуми в голові, поведінка її була дивною, то її ставало зле, то краще.  Ходить до бабушки весь час, коли подарувала хату, то їй жалілась, що краще б подарувала  чужим людям.  Зразу бабушку доглядала ОСОБА_6, мати ОСОБА_3, потім вона щось украла і почав доглядати  ОСОБА_1. Хата постійно відкрита до бабушки можна прийти без перешкод. Бабушка весь час проживає в своїй хаті,її ніхто звідти не виганяє.

 Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що  ОСОБА_2 знає з 1963 року, вона його сусідка. Вона вже давно хворіє, за нею весь час доглядав ОСОБА_1. Він декілька раз допомагав її піднімати, коли та падала, і йому здалось, що вона хвора на голову.

Свідок ОСОБА_8  в судовому засіданні пояснив, що його мама хворіла давно на ноги, але психічними захворюваннями ніколи не страждала. Вона сама сказала, що хоче подарувати хату йому і ОСОБА_3. Вони пішли до нотаріуса і попередили, що мати ходити не може. Нотаріус приїздив додому, роз'яснив матері, що вона вже не буде хазяйкою, але вона сказала, що її з хати ніхто не вижене і підписала договір. Ніяких умов при підписанні договору вона не ставила. Маму до 2002 року доглядала ОСОБА_6, поки не  захворіла, потім він став доглядати маму. ОСОБА_1у було давно відомо про цей  договір дарування від матері, тоді ще зразу він відмовився, щоб  частину хати переписала мати на нього.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що з квітня 2003 року вона почала проживати з ОСОБА_3., вона ходила до бабушки, прибирала їй, прала. ОСОБА_3 мама теж ходила до бабушки, доглядала її. З вересня 2005 року  ОСОБА_1 почав дивитись за бабушкою,  її до бабушки перестав пускати. Бабушка  на той час була при розумі. Вона хотіла переписати хату пополам на ОСОБА_1а та ОСОБА_4, але ОСОБА_1 не захотів і вона переписала на ОСОБА_3. Ніхто баб ушку з її хати виселяти не збирався.

Свідок  ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що  ОСОБА_1у доводилась дружиною, прожили 25 років разом.  Маму ОСОБА_3 знає, з 1997 року боліє остеохондрозом, була при пам'яті, апетит прекрасний. Якось свекруха сказала, щоб ОСОБА_1прийшов до неї щоб зробити дарчу, але він вагався, так як у нього була незакінчена  хата і він сказав щоб мама робила дарчу на ОСОБА_3.  Маму доглядала ОСОБА_6 років 8, вони також допомагали, забирали в квартиру коли не було вугілля, також вона проживала в половині ОСОБА_4.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що нею 3 березня 1997 року був посвідчений договір дарування, цей договір посвідчувався на дому в зв'язку з похилим віком.  Дієздатність перевірялась за загальними правилами. В зв'язку з тим, що пройшло майже 11 років вона не пам'ятає ні людей ні обставин.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що  в березні 1997 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 3 березня 1997 року  подарувала своєму внуку ОСОБА_3  37/100 будинкуАДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений  приватним нотаріусом   ОСОБА_11 

На даний час вказаний договір просить визнати недійсним опікун ОСОБА_2. її син ОСОБА_1, посилаючись на, те що фактично  під договором дарування підрозумівався договір довічного утримання, а так як  відповідач не доглядає ОСОБА_2, то договір повинен бути визнаний недійсним. Крім того  позивач зазначив, що на час  підписання договору ОСОБА_2 була хвора і не могла  розуміти, що відбувається. 

Встановлено, що ОСОБА_2 була  визнана рішенням Уманського міськрайонного суду від 3 серпня 2006 року недієздатною, так як вона страждає на набуте недоумство у вигляді глибокої судинної  деменції, що позбавляє її здатності  розуміти значення своїх дій  та керувати ними.  Однак даних про те, що на час укладення договору дарування  ОСОБА_2 не могла розуміти своїх дій  в судовому засіданні не добуто, так як при укладенні договору її дієздатність встановлювалась нотаріусом. Ставити під сумнів покази нотаріуса ОСОБА_11 у суду немає будь яких підстав. Крім того як видно із відповіді лікаря психіатра Уманської лікарні №2 від 3.05.06 року -  ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаюча в АДРЕСА_1  на диспансерному обліку не перебуває. 21.04.2006 року була оглянута дільничним лікарем психіатром на дому, діагноз « Атеросклеротична деменція з галюцинаторними включеннями ». Свідки в судовому засіданні  не підтвердили наявності уОСОБА_2 на час підписання договору будь яких психіатричних відхилень, пояснивши, за виключенням позивача, що вона не могла  ходити, так як хворі були ноги.

 Будь яких доказів, що під договором дарування підрозумівався договір довічного утримання  в судове засідання надано не було,  при заключенні договору нотаріусом були роз'яснені правові наслідки  укладення договору дарування, будь яких умов в цьому договорі не зазначено.

З часу  укладення договору  дарування  частини будинкуАДРЕСА_1, який мав місце 3 березня 1997 року  і до моменту подання по суду позовної заяви - 31.07.07 року, пройшло більше 10 років. Згідно вимог ст. 71 ЦК України/ в редакції 1963 року/ і ст. 257 ЦК України  /в редакції 2004 року/ загальна позовна давність встановлюється терміном у три роки. Якщо суд визнає поважними причини  порушення позовної давності, порушене право підлягає захисту. У судовому засіданні позивачем не надано переконливих доказів пропущення строків позовної давності з поважних причин, а згідно  Постанови ПВС України №11 від 29.12.1976 року « Про судове рішення » з послідуючими змінами суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що  позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного,  керуючись  ст. ст. 71,75,80 ЦК України / в редакції 1963 року/, ст.ст.203,257,267 ЦК України/ в редакції 2004 року/, ст. ст. 10,11,209,212, 213-215 ЦПК України суд -

В И Р І Ш И В:

  В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки і піклування при Уманському міськвиконкомі про визнання недійсним договору дарування  - відмовити.

  Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Головуючий