06.11.24

22-ц/812/1645/24

Провадження № 22-ц/812/1645/24

Провадження № 22-ц/812/1709/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2024 року м. Миколаїв

справа № 394/652/22

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 25 вересня 2024 року під головуванням судді Афоніної С.М., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивач зазначала, що з 31 січня 1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 лютого 2022 року. Від даного шлюбу мають двох синів: ОСОБА_3 , 1998 р.н., який є повнолітнім, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син ОСОБА_4 залишився на її утриманні та вихованні. Після припинення в січні 2021 року шлюбних відносин відповідач час від часу провідував сина ОСОБА_4 за місцем проживання та спілкувався з ним. 23 лютого 2022 року син залишився з ночівлею у батька. 24 лютого 2022 року росія почала повномасштабне вторгнення на територію України та залишатися в м. Миколаєві було небезпечно через постійні обстріли, у зв`язку з чим вона звернулась до відповідача з проханням повернути сина ОСОБА_4 за місцем проживання, оскільки мала намір евакуюватися з донькою ОСОБА_5 та сином ОСОБА_4 у безпечне місце. Однак відповідач сина не повертав та уникав зустрічей. 04 березня 2022 року вона виїхала разом з донькою до м. Мукачеве, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, також зареєструвала там і сина ОСОБА_4 . Тільки 17 серпня 2022 року вона дізналася про перебування сина на території Новоархангельскої селищної ради Кіровоградської області, після того як їй зателефонувала начальник служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області та повідомила, що батько ОСОБА_2 звернувся до них з заявою про визначення місця проживання сина ОСОБА_4 із ним. Після чого вона також звернулася із заявою щодо визначення проживання сина з нею та 25 серпня 2022 року комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області прийняла рішення у відповідності до якого було рекомендовано їй та ОСОБА_2 звернутися до суду з питанням визначення місця проживання сина з одним із батьків. Позивачка вважає, що сина необхідно залишити проживати з нею, так як вона належним чином виконувала батьківські обов`язки, займалась його вихованням, піклувалася про фізичний і духовний розвиток, забезпечувала необхідне харчування, медичний догляд, лікування. З сином у неї склалися теплі та довірливі стосунки. Згідно обстеження Службою у справах дітей Мукачівської міської ради умов проживання у АДРЕСА_1 , нею створені належні умови для життя, навчання, виховання та розвитку сина ОСОБА_4 . З 28 червня 2022 року вона працює уповноваженою з питань запобігання корупції у Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. героїв Красного поля де характеризується позитивно, як фахівець високого рівня, отримує стабільну заробітну плату в розмір біля 15 000 грн, що є цілком достатньо для задоволення матеріально-побутових, споживчих потреб дітей і для ефективного їх розвитку. Графік роботи дозволяє займатися вихованням дітей і приділяти їм достатньо уваги. Також зазначала, що їй на праві власності належить квартира по АДРЕСА_2 та під час перебування у шлюбі було придбано квартиру АДРЕСА_3 , яка є спільною сумісною власністю. З 23 лютого 2022 року за час проживання сина з відповідачем він не здійснює виховання сина належним чином, не слідкує за дотриманням режиму дня, його зовнішнім виглядом, не забезпечує необхідним медичним оглядом, окрім того заперечує будь-які особисті зустрічі їй з сином, всіляко перешкоджає спілкуванню з дитиною та налаштовує проти неї.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею.

Відповідач ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з вересня 2021 року він з відповідачкою вже не проживали разом і не вели спільного господарства, діти проживали з мамою, але він кожного ранку зустрічав ОСОБА_4 біля дому та відвозив його до школи та зустрічав після школи, годував та відвозив на додаткові заняття і нерідко контролював виконання ним домашніх завдань, а потім ввечері привозив матері. Перед початком та перший місяць війни ОСОБА_4 проживав з ним через карантин коронавірусу та занять в школі online, оскільки у матері була відключена електроенергія. В березні 2022 року відповідачка виїхала зі своєю дочкою з міста не повідомивши його про свій виїзд, залишивши в квартирі всі речі сина ОСОБА_4 , оригінал свідоцтва про народження та інші документи. Своє місцезнаходження відповідачка приховувала. В кінці квітня він з сином евакуювався в Кіровоградську область і одразу зареєструвались як внутрішньо - переміщені особи. Про місцезнаходження матері дізнався в сільській раді смт. Новоархангельська, коли йому повідомили, що мати ОСОБА_1 отримує державну допомогу ВПО на сина ОСОБА_4 у м. Мукачево. Після чого він звернувся до служби у справах дітей смт. Новоархангельська із заявою про визначення місця проживання сина ОСОБА_4 з ним. Та розглянувши заяву, обстеживши умови проживання комісія надала висновок про необхідність вирішення цього питання в судовому порядку. Позивач зазначає, що він є працездатним, здоровим чоловіком, відповідальний за свою сім`ю та дітей, має свій бізнес, є директором ТОВ «Віталіс плюс», отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (тимчасово призупинив цю адвокатську діяльність у зв`язку з сімейними обставинами), є головою двох ОСББ і оформив третє ОСББ в лютому 2022 року, має постійний заробіток від 12 000 до 15 000 грн та додатковий дохід від надання послуг, забезпечений житлом, самостійно веде домашнє господарство, забезпечує сина всім необхідним, контролює його навчання та позашкільні стосунки, характеризується позитивно, не зловживає алкоголем чи наркотичним речовинами, у разі необхідності консультується з вчителями, лікарями та психологами щодо правильного поводження з сином. З сином дружно спілкується, допомагає у вирішенні учбових питань, сумісно проводить з ним вільний час. ОСОБА_4 має в квартирі всі необхідні умови для навчання, умови для відпочинку, окрему кімнату, має кішку та доглядає за нею, спілкується з товаришами, допомагає в домашніх справах. Вказує, що представники служби захисту сім`ї неодноразово спілкувалися з сином та з ними він спілкувався вільно, а від спілкування з матір`ю відмовлявся, що було відмічено в акті потреб сім`ї/особи. ОСОБА_7 стверджує, що відповідачка втратила з сином емоційний зв`язок, бажає скласти нові сімейні відносини, у яких сину може бути некомфортно і це може спричинити йому глибоку моральну травму.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2023 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заву ОСОБА_2 . Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1

03 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею за місцем її проживання щомісячно 15 днів поспіль, а саме з 01 числа кожного місяця по 15 число кожного місяця без присутності батька, зобов`язавши батька ОСОБА_2 передавати малолітню дитину, ОСОБА_6 , матері ОСОБА_1 за місцем проживання дитини: АДРЕСА_4 , згідно визначеного судом часу спілкування, з моменту постановлення ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили. Також просила зобов`язати батька ОСОБА_2 попереджати її письмово (на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 або смс/заказним листом із описом вкладення) із зазначенням точного місця проживання сина ОСОБА_4 не пізніше трьох днів з моменту зміни місця його проживання.

В обґрунтування заяви зазначала, що справа за її позовом до відповідача про визначення місця проживання сина перебуває в провадженні суду вже понад один рік. Навіть після визначення рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 2009 від 27 грудня 2023 року її участі у вихованні сина шляхом надання їй можливості щомісячного спілкування з дитиною 10 днів поспіль ОСОБА_2 жодного разу його не виконав. Водночас, на думку ОСОБА_1 , відсутність стабільних контактів між нею та сином створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з нею, що може утруднити в подальшому виконання рішення суду про визначення місця проживання з нею, у разі задоволенні позову. Не дивлячись на перешкоди, які чиняться відповідачем у спілкуванні з сином, ОСОБА_1 вважає, що до вирішення питання визначення місця проживання сина у судовому порядку, вона має право на особисте спілкування з ним, оскільки вже більше двох років позбавлена цієї можливості через дії батька.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Забезпечено ОСОБА_8 , шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю - ОСОБА_1 , за місцем проживання дитини в м. Миколаєві, щомісячно з 14.00 години кожної першої п`ятниці до 18.00 години кожної першої неділі та з 14.00 години кожної третьої п`ятниці до 18.00 години кожної третьої неділі без присутності батька, якщо мати не зможе у визначений час спілкуватись з дитиною, то інший час для спілкування ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . визначають за спільною згодою батьків та дитини, зобов`язавши батька дитини ОСОБА_2 , передавати малолітню дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 його матері ОСОБА_1 , за місцем проживання дитини: АДРЕСА_4 , згідно визначеного судом часу спілкування, з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили. У задоволенні заяви в іншій частині - відмовлено. Ухвалу суду допущено до негайного виконання.

Ухвала суду мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв`язків між матір`ю та сином. В той же час, суд не погодився із запропонованим ОСОБА_1 графіком зустрічей, оскільки її місцем проживання на даний час є м. Мукачеве Закарпатської області, що знаходиться на значній відстані від місця проживання дитини в м. Миколаєві, а тому щомісячне проживання дитини протягом 15 днів поза межами свого постійного, на теперішній час, місця проживання, не відповідає найкращим інтересам дитини та може мати негативні наслідки як для дитини, так і для матері.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на необґрунтованість ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року, просив її скасувати.

Апелянт зазначав, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що її претензії зводяться до фактів нібито невиконання ним рішення виконавчого комітету від 27 грудня 2023 року, тобто перешкоди у спілкуванні з дитиною з його сторони. Проте, на думку апелянта, якщо ОСОБА_1 вважає, що він їй перешкоджає у спілкуванні з дитиною та порушує виконання рішення виконкому, то вона зобов`язана була звернутися до суду з окремим позовом відповідно до положень ч. 1 ст. 159 СК України про усунення цих перешкод, чого вона не зробила, штучно затягуючи розгляд справи про визначення місця проживання дитини. Крім того, ОСОБА_2 вважає, що прийняття окремого рішення судом при існуванні рішення органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради з того ж самого питання є неможливим, оскільки фактично є зміною умов спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 , яке вже визначене рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.12.2023 р. № 2009 на той же період часу - до прийняття рішення суду щодо вирішення спору про місце проживання дитини.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року та постановити нову, якою повністю задовольнити її заяву про забезпечення позову.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не обґрунтовано, які негативні наслідки матиме щомісячне проживання сина ОСОБА_4 протягом 15 днів поза межами свого постійного, на теперішній час, місця проживання, як для дитини, так і для неї. Звертала увагу на той факт, що між нею і сином до 24 лютого 2022 року був безперервний контакт та спілкування, тісний психологічний, емоційний зв`язок так як він з народження і до 24 лютого 2022 року постійно проживав з нею, а рішення про зміну місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 було прийнято відповідачем без її згоди, що призвело до порушення її прав матері на спілкування з дитиною. Як вказала ОСОБА_1 , квартира АДРЕСА_3 , де на даний час мешкає син з відповідачем, належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Окрім того, їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 , а тому вона має можливість організувати спілкування з сином як у м. Миколаєві так і в м. Мукачево, що відповідатиме найкращим інтересам дитини. До того ж згідно повідомлення адміністрації Миколаївського ліцею №22 Миколаївської Міської ради Миколаївської області, де навчається ОСОБА_4 , освітній процес з 01 вересня 2024 року у ліцеї організовано за очною (змішаною) формою навчання: два тижні-дистанційно, два тижні-очно, отже син ОСОБА_4 матиме змогу періодично перебувати під час навчання дистанційно і за її теперішнім місцем проживання у м. Мукачево. Безпідставним вважає посилання суду на те, що нею не обґрунтовано хто буде супроводжувати дитину до м. Мукачево, оскільки, як слідує з самого тексту заяви про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_2 повинен передавати сина за місцем проживання у м. Миколаєві, отже саме на неї покладається відповідальність щодо супроводу сина як до м. Мукачево, так при поверненні до м. Миколаєва. На думку ОСОБА_1 , проживання дитини у іншому місті, графік здобуття дитиною освіти не може обмежувати її право на спілкування з сином. При цьому відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб, зокрема відповідача ОСОБА_2 обмежити дитину від зустрічей з нею. Вважає, що забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4 за місцем її проживання щомісячно 15 днів поспіль з 01 по 15 число кожного місяця без присутності батька, відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів малолітнього сина, оскільки при регулярних зустрічах з нею син подолає емоційне відчуження. Крім того зазначає, що судом встановлено, що вона не має жодних поведінкових, побутових особливостей та звичок, які б могли слугувати перешкодою позитивному материнському впливу на нормальний розвиток сина, а також жодних обставин, які слугували б перешкодою для зустрічей з сином ОСОБА_4 , з можливістю його ночівлі у помешканні, в якому зараз вона проживає у м. Мукачево у тому числі. При визначеному в ухвалі суду графіку спілкування, матиме тільки три дні спілкування на тиждень з дитиною, оскільки відповідач із сином ОСОБА_4 проживає у м. Миколаєві, а тому з відведеного на зустрічі з сином часу вона більшу половину дня п`ятниці та неділі щоразу витрачатиме на проїзд до м. Миколаєва з Мукачева та не буде мати змогу проводити з сином час з /та 14.00 години. Фактично для повноцінного спілкування залишиться один день-субота, що є занадто мало та не забезпечить можливість забезпечувати сину культурний та фізичний розвиток, налагодження повноцінного спілкування. За твердженням ОСОБА_1 , задовольняючи заяву суд не врахував принципу рівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтересів сина ОСОБА_4 , а тому зробив передчасний висновок про часткове задоволення заявлених вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 не надала відповідних документів на підтвердження умов, на яких вона проживає у м. Мукачево, зокрема договору оренди із зазначенням його строку тощо. Також звертав увагу, що ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі трактує міжнародні положення Конвенцій не з точки зору захисту прав дитини, а лише з точки зору рівноваги інтересів дитини та інтересів батьків, але жодного разу в своїх заявах не пояснила, яким чином вона спілкується з дитиною, як вона заохочує його до зустрічей. Крім того, зазначає, що він не має можливості у м. Миколаєві залишати ОСОБА_1 наодинці з сином протягом 2 діб, оскільки ця квартира є єдиним місцем його проживання, а орендувати іншу квартиру на час зустрічей ОСОБА_1 він не зобов`язаний і такого бажання не має, оскільки не вважає правильним, залишати неповнолітню дитину одну, хоча і з матір`ю, але з людиною, яка не бачила дитину майже три роки.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав доводи і вимоги своєї апеляційної скарги, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив у залишити без задоволення.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бедь М.І. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги позивачки, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просили відмовити.

Від Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради надійшли заяви в яких вони просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , вказуючи, що ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року відповідає інтересам дитини, а скарга ОСОБА_2 порушує права дитини на спілкування із матір`ю. Також просили розглянути апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з урахуванням інтересів дитини та за відсутності їх представника.

Представники Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників справи, які брали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що: "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 вказано, що суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. У цій справі Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом як первісного позову ОСОБА_1 , так і зустрічного позову ОСОБА_2 є визначення місця проживання дитини.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.12.2023 року №2009 визначено способи участі матері ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом безперешкодного спілкування з дитиною щомісяця по 10 днів поспіль, місце спілкування визначити за згодою батьків та дитини.

Однак, дане рішення виконавчого комітету за твердженням ОСОБА_1 не виконується.

Аналіз пояснень сторін та матеріалів справи свідчить про те, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

За такого, частково задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність стабільних контактів матері з сином дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з нею, що в подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При цьому, жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування з малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про спілкування матері з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, судом першої інстанції не встановлено.

Не було встановлено таких обставин і судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що з метою запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який триває вже два роки, застосовані судом заходи забезпечення позову відповідають нормам процесуального права.

Підстави для забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

На вказане суд першої інстанції звернув належну увагу та задовольнивши заяву про забезпечення зустрічного позову, не порушив статтю 15 Закону України "Про охорону дитинства", статті 150, 155 СК України, статті 149, 150 ЦПК України, оскільки повною мірою врахував вимоги вказаних норм права щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим ОСОБА_1 вимогам.

Визначення судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі часу спілкування малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю - ОСОБА_1 , за місцем проживання дитини в м. Миколаєві, щомісячно з 14.00 години кожної першої п`ятниці до 18.00 години кожної першої неділі та з 14.00 години кожної третьої п`ятниці до 18.00 години кожної третьої неділі без присутності батька, зобов`язавши батька дитини - ОСОБА_2 - передавати ОСОБА_4 його матері ОСОБА_1 за місцем проживання дитини: АДРЕСА_4 , згідно визначеного судом часу спілкування, - не вирішує по суті спір про визначення місця проживання дитини.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_2 на неможливість вжиття заходів забезпечення позову за наявності рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.12.2023 р. № 2009 про встановлення умов спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі обставини не є перешкодою для вирішення питання про забезпечення позову у даній цивільній справі про визначення місця проживання дитини.

Також враховуючи конфліктні відносини сторін, зважаючи на інтереси дитини, необхідність забезпечення відносин та емоційного контакту дитини з матір`ю, беручи до уваги той факт, що квартира АДРЕСА_3 є спільною власністю сторін, не можуть бути прийняті до уваги заперечення ОСОБА_2 на неможливість спілкування дитини із матір`ю за його відсутності.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо доведеності певних обставин справи не можуть бути предметом перевірки судом під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті.

Отже відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Також колегія суддів не може погодитись і з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4 за місцем її проживання у м. Мукачево щомісячно 15 днів поспіль з 01 по 15 число кожного місяця без присутності батька, відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів малолітнього сина.

Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що запропонований ОСОБА_1 графік та місце її зустрічей з сином за її місцем проживання у м.Мукачево Закарпатської області, враховуючи значну відстань (близько 1 000 км) від місця проживання дитини на даний час - м. Миколаїв, не відповідає найкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи, що такі постійні тривалі поїздки малолітнього ОСОБА_4 , до того ж в умовах воєнного стану, можуть мати негативні наслідки для його психоемоційного стану, погано впливати на його навчання у школі, що суперечить якнайкращим інтересам дитини.

Крім того судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було враховано, що у разі якщо мати не зможе у визначений час спілкуватись з дитиною, то інший час для спілкування ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 визначається за спільною згодою батьків та дитини.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога заяви ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 попереджати її письмово (на електрону пошту або смс/заказним листом із описом вкладення) про точне місце проживання сина не пізніше трьох днів з моменту зміни місця його проживання є неспівмірним для захисту прав позивача в межах даного провадження, виходячи з предмету позову.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Отже, доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України, а апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Питання щодо розподілу судових витрат на цій стадії апеляційним судом не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 06 листопада 2024 року.