ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                РІШЕННЯ

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р.                                                                 справа № 300/6671/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В. розглянувши впорядку письмового повадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

                                                              ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач-2), в якому просить визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999 та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013818 від 19.08.2024 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.08.2024 №092950013818 їй відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю страхового стажу. Підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало те, що в трудовій книжці відсутній номер та дата видачі наказу про звільнення та в архівних довідках про заробітну плату зазначене ПІБ не відповідає паспортним даним. Позивачка вважає рішення відповідача протиправним, оскільки недоліки щодо заповнення трудової книжки не є підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, зазначає, що пенсійним органом не вчинено дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж. Відтак, просить суд позов задовольнити.

Відповідно до ухвали суду від 06.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов`язання до вчинення дій в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999 та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії №092950013818 від 21.08.2023 повернуто позивачці.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

12.09.2024 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Зазначила, що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №092950013818 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 20 років. За результатами розгляду документів не зараховано період роботи з  02.01.1989 по 28.05.1999, оскільки в трудовій книжці відсутній номер та дата видачі наказу про звільнення. На думку представниці відповідача - 2, суттєвим недоліком є не зазначення підстави внесення запису про звільнення у трудову книжку, а саме номеру та дати видачі відповідного наказу про звільнення позивачки. За відсутності необхідного запису у трудовій книжці, позивачка повинна підтвердити стаж роботи належними документами згідно із законодавством. На підтвердження стажу роботи позивачкою надано архівні довідки про нарахування заробітної плати №04-01/Б-17, №04-01/Б-18, №04-01/Б-19 від 13.03.2024, в яких вказані ПІБ не відповідають паспортним даним. Тобто, в довідках наявні прізвище « ОСОБА_2 » та ім`я « ОСОБА_3 », що відрізняється від вказаних у паспорті ПІБ « ОСОБА_1 ». Представниця вважає, що такі помилки не дають можливості точно ідентифікувати особу, про яку йдеться в наведених документах, і взяти архівні довідки до уваги при винесенні рішення.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 19.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача-1 вказує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період  роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999, оскільки в трудовій книжці відсутня дата та номер наказу про звільнення, що є порушенням Інструкції №162. Отже, записи наданої трудової книжки не підтверджують трудовий стаж позивачки та не можуть враховуватися при зверненні за призначенням пенсії за віком. Крім того, звернено увагу, що для підтвердження трудового стажу органи Пенсійного фонду приймають довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.08.2024 №092950013818 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком правомірним.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 12.08.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій від 19.08.2024 №092950013818 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999, оскільки в трудовій книжці відсутній номер та дата видачі наказу про звільнення. Зазначено, що в довідках про заробітну плату №04-01/Б-17, №04-01/Б-18, №04-01/Б-19 від 13.03.2024 вказане ПІБ не відповідає паспортним даним (а.с.18).

Позивачка, не погоджуючись з даною відмовою пенсійного органу, звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1статті 9 Закону №1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

В умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально з урахуванням набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

У свою чергу, частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній  виникає необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами.

Судом встановлено, що у трудовій книжці від 06.10.1981 внесено записи №7 від 02.01.1989 про прийняття на роботу по переведенню в кооператив «Іскра» при заводі «Індуктор» на посаду контролера ОТК 3р, запис №8 про переведення на завод «Пластмас» та запис №9 від 28.05.1999 про звільнення за власним бажанням.

При цьому, у записі №9 від 28.05.1999 відсутній номер та дата видачі наказу про звільнення.

Позивачка зверталася до архівного відділу з метою отримання наказу від 28.05.1999 про звільнення, однак листом №04-01/Б-41 від 19.04.2024 архівним відділом Райдержадміністрації Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області повідомлено, що книги наказів (особового складу) заводу «Пластмас» кооперативу «Іскра» на зберігання в архівний відділ не поступали, тому видати копію наказу від 28.05.1999 про звільнення з роботи ОСОБА_1 не має можливості (а.с.24).

Крім того, у матеріалах справи наявні архівні довідки №04-01/Б-18, №04-01/Б-19 від 13.03.2024, які видані архівним відділом Райдержадміністрації Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про нарахування заробітної плати за період з 1989 року по 1998 рік (а.с. 22-23).

З наведених довідок вбачається розбіжності у прізвищі « ОСОБА_2 » та імені « ОСОБА_3 », що не відповідають паспортним даним « ОСОБА_1 » (а.с.22-23, 13).

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються наявності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999, суд зазначає про таке.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно із пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Пунктом 2.2 Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: 1) відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; 2) відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; 3) відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; 4) відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Правовими нормами пункту 2.11. Інструкції №58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Суд враховує, що запис про спірний період часу роботи, у тому числі, дата прийняття позивачки на роботу, зазначена у трудовій книжці, виконані розбірливо, не мають будь-яких виправлень, містяться після проставлення штампу установи, на роботу в яку прийнято позивачку та узгоджуються з попередніми та наступними записами.

З вищенаведеного суд дійшов висновку, що виявлені відповідачем неточності у трудовій книжці від 06.10.1981 не спростовують наявність і правове значення запису №9 про звільнення з роботи.

Крім того, судом встановлено, що у довідках №04-01/Б-18 та №04-01/Б-19 від 13.03.2024 вказано, що за 1989 рік значиться прізвище « ОСОБА_1 », за 1990 рік значиться прізвище « ОСОБА_1 », за 1991-1993 роки « ОСОБА_1 » та за 1994 по 1998 роки – « ОСОБА_1 ».

У той час, як згідно із даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 від 11.09.1998 ПІБ позивачки українською мовою зазначено, як « ОСОБА_1 » та  російською вказано, як « ОСОБА_1 » (а.с.13).

Суд зазначає, що вказані розбіжності у написанні прізвища та імені позивачки виникли внаслідок різного написання прізвища та імені заявниці російською мовою.

Суд враховує ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

Крім того, суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивачка у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.

Суд зазначає, ГУ ПФУ в Запорізькій області допускає надмірний формалізм щодо неврахування певних записів трудової книжки позивачки від 06.10.1981, та архівних довідок, у зв`язку із зазначенням розбіжностей у написанні прізвища та імені позивачки, оскільки прізвище та ім`я позивачки перекладено з російської мови на українську мову та відповідає транслітерації української мови.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що період роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999, зазначений у трудовій книжці від 06.10.1981, підлягає врахуванню при обчисленні страхового стажу позивачки, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.08.2024 №092950013818 слід визнати протиправним та скасувати.

При цьому, суд вказує, що незарахування періоду роботи слугувало для відповідача - 2 підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії, відтак, належним способом відновлення порушених прав позивачки є саме скасування вищевказаного рішення, протиправність якого, в результаті оцінки вжитих пенсійним органом заходів, доведена в судовому порядку, про що суд виснував вище, відтак вимога про визнання протиправними дій відповідача -2 щодо незарахування задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком, суд зазначає про таке.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Запорізькій, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача - 2 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов`язати  Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, повторно розглянути  заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 12.08.2024.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 726,72 грн (60%), понесення яких підтверджується квитанцією від 21.08.2024, яка міститься серед матеріалів справи. 

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                                  ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №092950013818 від 19.08.2024 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, пр. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, 69005) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 02.01.1989 по 28.05.1999 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком  від 12.08.2024. відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, пр. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, 69005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі  726,72 грн (сімсот двадцять шість гривень сімдесят дві копійки).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

        Суддя                                                                                                Гомельчук С.В.