ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "25" травня 2011 р.                                                                                    Справа № 41/316  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.

суддів :Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р.

та рішеннягосподарського суду міста Києва

від 03.09.2010 р.

у справі№ 41/316

за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

(надалі - Товариство)

доПАТ КБ "Фінансова ініціатива"

(надалі - Банк)

простягнення коштів

за участю представників:

від позивача- Корнеєва О.В.

від відповідача- Пащенко О.О.; Оніщенко О.В.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Банку про стягнення 529 709,62 грн. відсотків, нарахованих на залишки вільних коштів, згідно договору банківського рахунку № БР/52 від 17.06.2005 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2010 р. (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р. (судді: Корсак В.А., Коршун Н.М., Авдеєв П.В.), в позові відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17.06.2005 р. між Банком та Товариством (Клієнт) укладено Договір № БР/52 про відкриття та ведення рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктами господарювання (надалі –Договір), згідно умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок (рахунки) № 260010100066, та здійснює його (їх) розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 1.2. Договору, в редакції Додаткової угоди до Договору від 01.08.2005 р., нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку Клієнта здійснюються в розмірі: до 100 тис. грн. - 0,5 %  річних; від 100 до 200 тис. грн. - 1% річних; від 100 до 500 тис. грн. - 2%  річних; від 500 до 1000 тис. грн. - 3%  річних; більш 1000 тис. грн. - 4 % річних.

Згідно п. 2.1.22. Договору Банк бере на себе зобов'язання зараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку клієнта згідно з пунктом 1.2 цього Договору на рахунок клієнта кожного місяця не пізніше останнього робочого дня.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини, які, в силу ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок того, що відповідно до п. п. 1.2., 2.1.22 Договору Банк зобов'язаний зараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку Товариства.

Звертаючись з позовом, Товариство стверджувало, що в порушення умов Договору Банк не зарахував 529 709,62 грн. відсотків на залишок вільних коштів, який станом на 02.03.2010 р. складав 54 048 787,21 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Частиною 1 ст. 1070 вказаного Кодексу передбачено, що за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до вищенаведених правових норм та умов Договору у відповідача перед позивачем існує обов'язок здійснювати зарахування відсотків на рахунок позивача нарахованих на залишки вільних коштів.

Як на обставину порушення своїх прав, а саме не зарахування відповідачем даних відсотків на свій рахунок, позивач вказує на відмову відповідача здійснити переказ коштів за поданим ним платіжним дорученням № 29810 від 12.03.2010 р.

Судами встановлено, що дане платіжне доручення надіслано на адресу відповідача лише 16.03.2010 р.

Відповідно до п. 3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Суди, врахувавши нормативні строки пересилання письмової кореспонденції, що передбачені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149, та, з огляду на надану банком завірену копію вищезгаданого платіжного доручення, встановили, що воно надійшло на адресу Банку 25.03.2010 р., тобто поза межами строку на виконання платіжного доручення, що передбачений п. 3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

З огляду на це, Банк не мав правових підстав для здійснення операції по виконанню даного платіжного доручення.

Банк, заперечуючи проти позовних вимог Товариства, також посилався на те, що грошові кошти у сумі 54 071 000. грн. відсутні на поточних рахунках Товариства № 260020200066 та № 260010100066 та були списані з них на підставі наданих Товариством платіжних доручень № 14 та № 2205 від 03.03.2010 р.

Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 02.11.2010 р. Начальник першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України старший радник юстиції Щербина І.В., розглянувши матеріали перевірки за заявою Голови правління Товариства Ярової А.А. щодо вчинення злочинів –безпідставне списання грошових коштів з його рахунку в сумі 54 071 000 грн., встановив:

- грошові кошти у сумі 54 071 000 грн. були перераховані із поточних рахунків Товариства № 260020200066 та № 260010100066 платіжними дорученням № 14 та № 2205 від 03.03.2010 р.;

- зазначенні доручення були підписані безпосередньо Яровою А.А, як керівником підприємства та головним бухгалтером ОСОБА_1;

- підписи на платіжних дорученнях та печатка підприємства повністю співпадають із зразками підписів та печаті, яка офіційно надана до Банку;

- будь-яких даних щодо зміни підписів та печатки на момент надходження платіжних доручень до Банку від Товариства не надходило;

- ознак підробки підписів чи печатки вказані платіжні доручення не містять.

Тобто, Банком грошові кошти з рахунку Товариства були списані відповідно до умов Договору та вимог законодавства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що вимоги позивача є необґрунтованими та правомірно відмовили в позові.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч. ч.1, 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119,11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2010р. у справі № 41/316 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                         Н. Дунаєвська

Судді                                                                                                       Н. Мележик

                                                                                                                 О. Подоляк