Копія

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 року                                                             Справа № 2а-3163/10/1170

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

                    головуючої–судді –Нагібіної Г.П.    

                    при секретарі –Дегтярьові Д.В.    

за участю:

представника позивача –Підопригори В.

представника відповідача –Сагайдачної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом дочірнього сільськогосподарського підприємства «Лікарівка-2»до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення, -

ВИКЛАД ОБСТАНОВИН:

          ДСГП «Лікарівка-2»звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Олександрійської ОДПІ від 31 серпня 2005  р. № 0000182620/0, яким визначено податкове зобов’язання за платежом: податок на додану вартість в сумі 970 374,20 грн. –основного зобов’язання та 1 695 558,55 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовної заяви товариство зазначає, що Олександрійською ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка з порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а оскаржуване податкове повідомлення –рішення винесене на підставі незаконного акту перевірки від 29.08.2005 р. На підтвердження зазначеної позиції підприємство зазначає, що сама процедура проведення перевірки була проведена з порушенням вимог закону, так як у наказі про проведення перевірки зазначено, що проводиться позапланова виїзна перевірка, а слово «документальна»не написано, що суперечить інформації написаній в направленні на проведення перевірки.

В акті перевірки зазначено, що проведена «документальна»перевірка, але не зазначено вона є «виїзною позаплановою».

Також підприємство зазначає, що посадові особи податкового органу, що призначали та проводили перевірку вибрали метод її проведення не передбачений законодавством України, придумали власний метою, а тому такі дії є протиправними.

Стосовно висновків, які відображені в акті перевірки, позивач зазначає, що відповідачем зроблені висновки про відсутність у підприємства власного стада ВРХ у зв’язку з відсутністю бухгалтерських документів на підставі довідок наданих податковому органу різними органами влади, які отримані та долучені до перевірки незаконно.

Позивач стверджує, що мав власне дійне стадо ВРХ, яке було куплене восени 2001 р., ці обставини підтверджуються записами в головній книзі за 2002 р. –2005 р. Іще одним доказом існування дійного стада великої рогатої худоби є матеріали зустрічної перевірки ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод», якими підтверджено здачу підприємством молока на суму 4 851 870,77 грн.

Крім того, позивач зазначає, що всі посилання відповідача щодо відсутності дійного стада ВРХ є лише припущенням і не ґрунтуються на доказах, оскільки всі довідки, які були долучені до матеріалів справи є лише в копіях.

Відповідач надав суду заперечення на адміністративний позов, які обґрунтовані тим, що  перевіряючи під час проведення перевірки прийшли до висновку, що у підприємства не було власного дійного стада ВРХ, а тому воно не мало правових підстав користуватись пільговим режимом оподаткування ПДВ. Крім того, відповідач зазначає, що підприємство суми дотацій не були направлені на розвиток тваринництва, тобто кошти які обраховані як ПДВ позивачем використовувались не за цільовим призначенням.

          В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, просив суд задовольнити позов в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

 Свідки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який працював на протязі 2003-2004 рр. начальником управління сільського господарства і продовольства Олександрівської РДА та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який працював на посаді начальника відділу наукових систем тваринництва управління сільського господарства і продовольства РДА пояснили суду, що ними було отримано завдання від голови Олександрівської РДА перевірити наявність поголів’я великої рогатої худобу у ДГ «Ставидлянське». За результатами перевірки свідки склали акт, в якому зазначили, що  на базі ДГ «Ставидлянське»перебуває велика рогата худоба в кількості 170 корів, які зі слів керівника господарства є власністю ДСГП «Лікарівка-2».

Окрім цього свідки зазначили, що складали акти для звіту перед головою РДА.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 15.06.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено у строк до 20.06.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, свідків, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Кіровоградський окружний адміністративний суд, -

ВСТАНОВИВ:

          Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Лікарівка-2»(далі позивач) зареєстроване Олександрійською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 086167 (а.с.133 т.1).

          Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

          Згідно статті 1 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні»від  4 грудня 1990 року N 509-XII, державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.

          Олександрійська ОДПІ (далі відповідач), в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ,  є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржене.

Посадовими особами відповідача проведено документальну перевірку дотримання податкового законодавства дочірнього сільськогосподарського підприємства «Лікарівка-2», код 23680894 за період з 01.10.2002 р. по 01.03.2005 р., за результатами якої складено акт від 29 серпня 2005 р. № 349/26-20-23680894 (далі акт перевірки) (а.с.10-25 т.1), висновками якого, зокрема, є порушення, на думку відповідача, ДСГП «Лікарівка-2»:

-  п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3; п.4.1 ст.4, п.п.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України № 189/97-ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість», підприємством занижено чисту суму податкового зобов’язання на суму 970 374,2 грн. за рахунок неправомірного застосування «0»ставки податку на реалізоване переробному підприємству молока не власного виробництва;

- п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України № 189/97-ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість», абз.3 п.1, п.8 Порядку нарахування виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молока та м’яса в живій вазі», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. за № 805, в результаті чого не за цільовим призначенням використано дотацію в сумі 1 210 371,45 грн.

Олександрійською ОДПІ на підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2005 р. № 0000182620/0, яким позивачу донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 970 374,20 грн. –за основним платежем та 1 695 558,55 грн. –штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 2 665 932,75 грн. ( далі оскаржуване рішення) (а.с.26 т.1).

Позивач 26.09.2005 р. звернувся до господарського суду Кіровоградської області, як до адміністративного суду, з позовною заявою про оскарження податкового повідомлення-рішення Олександрійської ОДПІ від 31 серпня 2005 р. № 0000182620/0. Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2006 р. призначено судово-бухгалтерську експертизу в даній справі. Після проведення експертизи, ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 10 грудня 2008 р. позовну заяву ДСГП «Лікарівка-2»залишено без розгляду в зв’язку з повторною неявкою в судове засідання позивача.

Стосовно посилання позивача щодо порушення відповідачем порядку проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від  4 грудня 1990 року N 509-XII, в редакції яка діяла на момент виникнення правовідносин, визначено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Аналіз вищезазначеної норми Закону, дає суду підстави прийти до висновку, що законодавчо визначено три види перевірок –це документальна невиїзна перевірка, планова та позапланова виїзна перевірка.

Відповідач провів документальну невиїзну перевірку, а тому застосовувати до даного виду перевірки норми, які регулюють порядок проведення інших видів перевірки, на думку суду є недоцільним.

Крім того, суд звертає увагу, що ні зі змісту позовної заяви, ні в судовому засіданні, представником позивача не зазначено, які саме права позивача було порушено проведенням такої перевірки.

Посилання представника позивача що відповідачем не зазначено при виданні наказу на проведення перевірку слова «документальна»не може вплинути на суть порушень, які були встановлені під час такої перевірки.

Також, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання позивача стосовно того, що оскаржуване рішення є незаконним, так як прийняте на підставі незаконного акту перевірки.

В судовому порядку незаконними визнаються акти органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України. Порушення, як зазначає позивач в своїй позовній заяві, Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності –юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 р. № 429, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2002 р. за № 1023/7311 не може вплинути на законність оскаржуваного рішення.

З викладених у позовній заяві обґрунтувань суд не вбачає доведеності порушення проведення документальної перевірки дотримання податкового законодавства.

Також, суд вбачає за необхідне зазначити, що недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок оформлення акту перевірки, не може бути підставою для визнання податкового повідомлення - рішення, оскільки проведення перевірки не може вплинути на факт та зміст порушення, яке відображено в акті перевірки. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним (скасування).

Суд, вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що в матеріалах справи наявний лист № 244 від 01.04.2005 р. начальника Олександрійського РВ ГУ МНС України в області про те, що 27 березня 2005 р. була пожежа, в результаті якої знищено та пошкоджено меблі, побутову техніку, будівельні оздоблювальні матеріали, бухгалтерська документація, електрообладнання будівлі (а.с.55 т.2). Представник позивача в судовому засіданні пояснив суду, що підприємство після пожежі акт про перелік первинних документів, які згоріли не складався, зазначивши, що під час пожежі згоріли не всі первинні документи. Станом на день розгляду справи позивач не скористався своїм правом поновити первинні документи, які згоріли, хоча після пожежі пройшло більше шести років, і майже весь цей час позивач проводив процедуру оскарження податкового –повідомлення рішення про донарахування йому ПДВ.

Що стосується фактичних порушень, відображених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що згідно статуту позивача основними видами діяльності підприємства є виробництво, переробка та реалізація продукції сільського господарства. В періоді, за який здійснювалась перевірка, позивач займався вирощуванням зернових та олійних культур, тваринництвом, вирощуванням свиней, овець.

У зв’язку з тим, що в результаті пожежі бухгалтерські документи були знищені і на час проведення перевірки не поновлені, перевірка проведена за даними зустрічної перевірки ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод»з питань взаємовідносин з позивачем та офіційних відповідей інших джерел.

В періоді, що перевірявся, позивач застосовував «0»ставку з ПДВ по продажі переробним підприємствам молока сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності в господарювання.

Позивач є сільськогосподарським підприємством та платником фіксованого податку.

Абзацом 2 пунктом 1.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»від  3 квітня 1997 року N 168/97-ВР, який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, визначено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Згідно з пункту 1 Указу Президента України «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників»від 02.12.1998 р. № 1328/98 (який був чинним на час виникнення правовідносин), встановлено, що з 1 січня 1999 року і до 1 січня 2004 року не підлягають сплаті до бюджету суми податку на додану вартість, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою.

Відповідно до пунктом 2 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. N 805 (який був чинним на час виникнення правовідносин), сільськогосподарські товаровиробники реалізують переробним підприємствам усіх форм власності молоко і м'ясо в живій вазі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою. При цьому податковий кредит, що складається із сум податку на додану вартість, сплачених сільськогосподарськими товаровиробниками у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу власних валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається до податкової декларації платника податку за звітний період, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, з відшкодуванням з бюджету податкового кредиту за цією декларацією.

Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів, дає підстави дійти до висновку, що позивач мав право застосовувати «0»ставку оподаткування щодо операцій з реалізації молока, але необхідною умовою такого режиму оподаткування, була наявність молочної продукції, отриманої з власного дійного стада великої рогатої худоби.

Позивач стверджує, що мав на утриманні дійне стадо великої рогатої худоби, що заперечує відповідач. І в зв’язку з тим, що відповідач прийшов до висновку про відсутність у позивача дійного стада великої рогатої худоби, тому позивач по господарських операціях по реалізації молока зобов’язаний був сплачувати ПДВ без застосування «0»ставки оподаткування.

Відповідно до акту обстеження господарських будівель позивача від 28.03.2005 р. встановлено наявність вівчарень (вівчарні та 250 голів овець), свинарник (170 голів свиней), інших видів худоби в наявності немає, дійне стадо відсутнє (а.с.60 т.2).

Тобто у позивача за місцем розташування встановлено відсутність дійсного стада великої рогатої худоби. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача, зазначав, про відсутність у позивача стайні в яких могло б перебувати велика рогата худоба.

Представник позивача зазначив, що підприємство періодично переганяло стадо великої рогатої худоби і на підтвердження цього надав акти (а.с.2,3 т.2).

Суд критично ставиться до пояснень представника позивача, оскільки, якщо припустити, що позивач дійсно переганяв періодично дійне стадо великої рогатої худоби, то у нього повинні бути докази базування такого стада як в Олександрійському районі так і в Олександрівському району. Крім того, суд звертає увагу, що в актах, наданих представником позивача, зазначено, що належність великої рогатої худоби до ДСГП «Лікарівка-2», яку було оглянуто, встановлено лише зі слів голови ДГ «Ставидлянське».

Стосовно наданих представником позивача наказів про прийняття на роботу доярками, суд зазначає, що 170 голів ВРХ важко обслуговувати такою невеликою кількістю доярок, а доказів що корови здоювались за допомогою механізованого обладнання надано не було. Також не надано доказів хто саме обслуговував дійсне стадо ВРХ, в той час коли воно, як на цьому наполягав представник позивача, перегонялось з однієї місцевості до іншої.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про молоко та молочну продукцію»від 24.06.2004 р. № 1870-ІУ (в редакції чинній на день виникнення правовідносин), виробництво молока, молочної сировини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринарної медицини, молочних продуктів - за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, виданих у встановленому порядку.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про молоко та молочну продукцію»від 24.06.2004 р. № 1870-ІУ (в редакції чинній на день виникнення правовідносин), визначено, що суб'єкти господарювання - виробники молока, молочної сировини та молочних продуктів зобов'язані: додержувати вимог нормативних документів при виробництві молока, молочної сировини і молочної продукції, а також при їх зберіганні, транспортуванні та реалізації; забезпечувати додержання вимог санітарних та ветеринарно-санітарних норм і правил, а також за розпорядженнями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та державної установи ветеринарної медицини здійснювати протиепідемічні та протиепізоотичні заходи з метою запобігання розповсюдженню захворювань, спільних для людей і тварин; забезпечувати контроль якості та безпеки продукції; вести в установленому законодавством порядку документацію, яка підтверджує забезпечення належної якості та безпеки продукції; надавати необхідну для здійснення державного контролю і нагляду інформацію, документацію, зразки молока, молочної сировини, компонентів рецептури молочних продуктів для проведення лабораторних досліджень у кількості, передбаченій нормативно-правовими актами; виконувати інші обов'язки, встановлені законом; за наявності виробничих потужностей забезпечувати повну переробку вторинної сировини, а в разі їх відсутності - реалізувати вторинну сировину підприємствам, які переробляють дану сировину або проводять її утилізацію.

Аналіз вищезазначених норм дає суду дійти до висновку, що велика рогата худоба повинна бути обстежена і перебувати на обліку у відповідному ветеринарному закладі, який зобов’язаний проводить щеплення та регулярний огляд тварин.

Представник позивача неодноразово зазначав, що дійне стадо великої рогатої худоби періодично перебувало то в Олександрійському районі, то в Олександрівському районі.

Згідно відповіді управління ветеринарної медицини в Олександрівському районі від 20.07.2005 р. № 26-07 на території Олександрівського району з 2002 р. по теперішній час дійного стада великої рогатої худоби ДСГП «Лікарівка-2»не має (а.с.59 т.2). Тобто, навіть якщо корови тимчасово перебували в Олександрівському районі, позивач повинен був реєструвати їх в управлінні ветеринарної медицини Олександрівського району.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області від 28 березня 2005 р. № 14, в користуванні ДГСП «Лікарівка-2»на території сільської ради знаходиться 974,60 га, останнє має в наявності вівців та свиней, дійсного стада немає (а.с.57 т.2).

Представник позивача в своїх письмових поясненнях (а.с.73 т.3) зазначив, що дійне стадо ВРХ, в зв’язку з відсутністю у позивача стаціонарних будівель для утримання ВРХ у холодний період року стадо знаходилося в приміщеннях дослідного господарства ДГ «Ставидлянське»за договором оренди приміщень, а на теплу пору року перевозилося в літній табір для утримання худоби до ДСГП «Лікарівка-2», а були випадки коли перевозилася декілька разів на рік.

          Суд приходить до висновку, що такі пояснення не ґрунтуються на доказах досліджених під час розгляду даної справи, а саме: відповідно до акту обстеження від 28.03.2005 р. у підприємства були в наявності вівці та свині, а дійного стада ВРХ не було (а.с.60 т.2). Відстань між двома цими районами складає більше 100 км, тобто вони знаходяться на великій відстані один від одного. Оскільки в своїх поясненнях представник позивача зазначає, що все ж таки деякий час дійне стадо ВРХ знаходилось на фермі ДСГП «Лікарівка-2», то про цей факт повинен був бути обізнаним сільський голова с. Лікарівка, який видав довідку про відсутність в ДСГП «Лікарівка-2»дійного стада ВРХ. Тобто, де ж саме перебувало дійне стадо ВРХ під час, як це зазначає представник позивача, тимчасового перебування в Олександрівському районі, представник позивача ні в письмових поясненнях, ні в усних пояснення не зазначав.

Згідно листа головного державного інспектора ветеринарної медицини Олександрійського району Кіровоградської області № 237 від 20.07.2005 р., на ветеринарному обліку дійного стада великої рогатої худоби ДГСП «Лікарівка-2»не було, та ветеринарних документів для реалізації молока не видавались (а.с.56 т.2).

Враховуючи відповіді управлінь ветеринарної медицини двох районів, суд приходить до висновку, що на обліку дійне стадо ВРХ ні в Олександрівському районі, на в Олександрійському районі не перебувало.

Також, суд вважає за необхідне відмітити, що посилання позивача на той факт, що переміщення худоби з однієї місцевості до іншої виникло в зв’язку з протиправним тиском на позивача з боку посадових осіб Олександрійської РДА та податкової інспекції є не обґрунтованими та не підтверджені жодним доказом.

Позивач звертався до господарського суду Кіровоградської області, як адміністративного суду, з позовом про скасування податкового рішення повідомлення рішення від 31 серпня 2005  р. № 0000182620/0 (предмет даної справи), і під час провадження по вищезазначеній справі ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2006 р. призначена судово-бухгалтерська експертиза (а.с.125-126 т.1).

На виконання вимог вищезазначеної ухвали проведена судово-бухгалтерська експертиза та винесений висновок № 826/827/828/23 судово-економічної експертизи по господарській справі № 14/369 за позовом дочірнього сільськогосподарського підприємства «Лікарівка-2»до Олександрівської ОДПІ (а.с.12-34 т.2) та висновок № 645-646/23 додаткової судово-економічної експертизи по цій же справі (а.с.35-51 т.2).

Обидві експертизи проведені експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Кіровоградського відділення ОСОБА_7, яка відповідно до ухвали господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2006 р. про призначення експертизи попереджалась про кримінальну відповідальність.

Частиною 1 статті 70 КАС України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд приймає як належний доказ - висновок № 826/827/828/23 судово-економічної експертизи по господарській справі № 14/369 за позовом дочірнього сільськогосподарського підприємства «Лікарівка-2»до Олександрійської ОДПІ та висновок № 645-646/23 додаткової судово-економічної експертизи по цій же справі.

Висновком вищезазначеної судово-економічної експертизи є те, що доказами не підтверджено наявність у позивача поголів’я великої рогатої худоби в кількості 170 голів, а відтак відсутні докази здачі на переробку ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод»молока власного виробництва.

Заперечення представника позивача щодо того, що висновки експертизи є невірними, суд вважає необґрунтованими та такими, що не спростовані жодним доказом.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача щодо не прийняття, як належного доказу копій листів від виконавчого комітету Лікарівської сільської ради Олесандрійського району № 14 від 28.03.2005 р., головного державного інспектора ветеринарної медицини Олександрійського району Кіровоградської області № 237 від 20.07.2005 р., головного державного інспектора ветеринарної медицини Олександрівського району № 26-07, № 25-07 від 22.07.2005 р., оскільки у суду не виникло сумнівів легітимності даних листів та довідок.

Згідно висновку № 645-646/23 додаткової судово-економічної експертизи вищезазначені листи були предметом дослідження, а відтак, суд приймає їх як належний доказ. Крім того, як пояснив представник відповідача, оригінали вищезазначених листів та довідок знаходяться в матеріалах оперативно-розшукової справи. Відповідно до листа прокуратури Олександрійського району Кіровоградської області від 10.06.2011 р. № 02-1849 вих.11, кримінальна справа відносно службових осіб закрита, а матеріали цієї справи знаходяться в архіві прокуратури (а.с.51 т.3).

Представник відповідача зазначив суду, що перевірка проводилась майже шість років назад, тому правових підстав зберігання в Олександрійській ОДПІ оригіналів листів та довідок не має, і всі вони знаходяться в матеріалах кримінальної справи, яка була порушена після проведення оперативно-розшукових дій.

Стосовно посилань представника позивача, що наявність у підприємства дійного стада ВРХ підтверджується актом про порушення у галузі ветеринарної медицини від 14.06.2004 р. (а.с.142 т.2), протоколом про адміністративне правопорушення № 7 від 14.06.2004 р. (а.с.141 т.2), постановою № 3,4,5 про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб «Ставидлянського»(а.с.137, 138, 140 т.2) та припису від 14.06.2004 р. (а.с.139 т.2), суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

Вищезазначені постанови та протокол про правопорушення суб’єкта господарювання (юридичною особою) у галузі ветеринарної медицини, акт та припис стосуються посадових осіб ДГ «Ставидлянське», і в жодному вище переліченому документі уповноваженими особами не встановлено, що є дійне стадо ВРХ, яке належить ДСГП «Лікарівка-2»не встановлено.

Стосовно посилання позивача, що відповідач повинен був розрахувати суму податку за непрямим методом, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункті 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III, в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 3 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2002 року N 697, втратила чинність на підставі його постанови від 20 серпня 2005 року N 788) ці методи застосовуються виключно за наявності підстав, передбачених пунктом 4.3 статті 4 Закону N 2181-III. Види непрямих методів перелічені у пункті 8 зазначеної Методики.

          Суд вважає обґрунтованим пояснення представника відповідача стосовно того, що визначення податкового зобов’язання за непрямим методом це є право податкового органу, а не обов’язок, а також те, що на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення –рішення не існувало методики визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами.

Представник відповідача пояснив суду, що розрахунок основного зобов’язання відбувався з урахуванням  підпункту 4.4.1 «Конфлікт інтересів»пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III, в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин.

Відповідно до даних зустрічної перевірки ВАТ «Кременчугський міськмолокозавод»за період з 01.10.2002 р. по 01.01.2005 р. ДГСП «Лікарівка-2»здало на переробку молока на загальну суму 4851870,77 грн., у висновку № 826/827/828/23 судово-економічної експертизи по господарській справі № 14/369 зазначено, що за даними декларації з ПДВ ДСП «Лікарівка-2»- здано молока на суму 51971145 грн., а по даним листа ВАТ «Кременчугський міськмолокозавод»- 6182377,04 грн., а по даним бухгалтерського обліку 5277160,97 грн.

Згідно з підпунктом 4.4.1 «Конфлікт інтересів»пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III, в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Представник відповідача зазначив, що основне зобов’язання було обраховано з найменшої суми, яка була встановлена перевіряючими під час проведення зустрічної перевірки ВАТ «Кременчугський міськмолокозавод»в сумі 970 374,20 грн. (4851870,77 грн. х 20%).

Відповідно до розрахунку штрафних (фінансових) санкцій (а.с.120), суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III, в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносини, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Основне зобов’язання 970374,20 грн. штрафна (фінансова) санкція складає 485187,1 грн. ( 970374,20 –50%).

Стосовно суму штрафної (фінансової) санкцій в розмірі 1210371,50 грн. (1695558,55 –485187,10), суд зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки відповідач прийшов до висновку, що підприємство витратило грошові суми в розмірі 1210371,50 грн. не за цільовим призначенням.

Відповідно до ч.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР в редакції яка була чинною на момент виникнення правовідносин, до 1 січня 2009 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно абз.2 п.6 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам по поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. № 805 (яка була чинною на час виникнення правовідносин), за результатами окремого обліку готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м'яса в живій вазі, переробні підприємства відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" визначають суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, які виникають у зв'язку з переробкою та поставкою такої продукції, і складають окрему податкову декларацію, яка разом з декларацією щодо іншої діяльності подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації переробного підприємства як платника податку на додану вартість у порядку і в строки, встановлені зазначеним Законом, з урахуванням вимог нормативно-правових актів Державної податкової адміністрації. Визначена до сплати за окремою податковою декларацією сума податку на додану вартість перераховується переробним підприємством на його небюджетний рахунок у строки, встановлені для сплати податку на додану вартість, з урахуванням коштів, перерахованих відповідно до пункту 5 цього Порядку. Переробне підприємство разом з окремою податковою декларацією за кожний звітний (податковий) період подає як підтвердження сплати сум податку реєстр платіжних доручень на фактично зараховані на небюджетний рахунок кошти і виписку територіальних органів Державного казначейства з небюджетного рахунка. Суми податку на додану вартість, визначені переробним підприємством за окремою податковою декларацією, щодо яких переробне підприємство не подало органу державної податкової служби підтвердження їх перерахування на небюджетний рахунок, вважаються такими, що використовуються переробним підприємством не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

Перевіркою встановлено, що за перевіряємий період позивач отримав на спеціальний поточний рахунок дотації за закупівлю молочної сировини в сумі 1210371,45 грн. від ВАТ «Кременчугський міськмолокозавод», які були розраховані і перераховані переробником у відповідності до Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам по поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. № 805 (яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Згідно абзацу 3 пункту 1 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам по поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. № 805 (яка була чинною на час виникнення правовідносин), цей Порядок не поширюється на операції з поставки молока, молочної продукції, м'яса та м'ясопродуктів, виготовлених переробними підприємствами з імпортованої сировини та із сировини, поставленої не в живій вазі і не власного виробництва сільськогосподарського товаровиробника, з поставки імпортованої сировини, з поставки молока і м'яса в живій вазі посередниками, а також з переробки сировини на давальницьких умовах.

Оскільки позивач не мав власного дійного стада ВРХ, суми цих дотацій не були направлені на розвиток тваринництва і не були вони також виплачені і справжнім товаровиробникам, тому донараховує суму в розмірі 1210371,45 грн.

Як доказ нецільового використання коштів відповідачем суду надано довідку про використання бюджетної дотації ДСГП «Лікарівка-2»(а.с.155-190).

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи по суті, позивачем не надавались докази неправомірності таких висновків відповідача, а відтак суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодного доказу щодо спростування висновків стосовно нецільового використання дотаційних сум, викладених в акті перевірки та стосовно донарахованої суми.

Враховуючи всі докази зібрані по даній адміністративний справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної заяви.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з вказаним у п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пп.3 п.1 постанови Пленуму).

Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України від 05.07.2005 р. № 2747-ІУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що відповідачем доведено в судовому засіданні правомірність оскаржуваного рішення, а відтак відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 2,17, 71, 86, 158 –163 КАС України, суд,

                                                            ПОСТАНОВИВ:

          Відмовити в задоволенні адміністративного позову дочірнього сільськогосподарського підприємства «Лікарівка-2»до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення в повному обсязі.

    Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

          Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.                                                                        

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду                                                                      Г.П. Нагібіна