ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "30" травня 2011 р.                                                                                    Справа № 17/236  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

суддів:Іванової Л.Б.,

Кролевець О.А.,

Шевчук С.Р.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "ЖЕО-109"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 

у справі№ 17/236 господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

доКомунального підприємства "ЖЕО-109"

треті особиКомунальне підприємство Київської міської державної адміністрації "Головний інформаційно-обчислювальний центр",

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київененрго"

простягнення 449 191,13 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –        ОСОБА_1., дов.від 31.03.2011р. № 133

відповідача   –  не з'явилися

третіх осіб –      не з'явилися

                                                       В С Т А Н О В И В :

 Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2011 року у справі №17/236 (суддя Удалова О.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з комунального підприємства "ЖЕО-109" Голосіївської районної в м. Києві ради на користь відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 202 808, 84 грн. основного боргу, 7 748,63 грн. пені, 1 133,95 грн. 3% річних, 3 717, 65 грн. збитків від інфляції. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 у справі №17/236 (судді: Мальченко А.О., Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.)  рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2011 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з комунального підприємства “ЖЕО-109” на користь публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 418  814, 41 грн.  основного боргу, 15 487, 04 грн. пені, 2 266, 40 грн. 3 % річних, 12 623, 27  збитків від інфляції, 4491,91грн. в якості відшкодування державного мита, 2245,96 грн. в якості відшкодування державного мита та 236,00 грн. в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "ЖЕО-109" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права; просить рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, відповідач та треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

  Відповідач надіслав до суду заяву про розгляд касаційної скарги за відсутності повноважного представника.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

 Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.03.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06420/2-01 (далі-Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред’явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізації Києва, а відповідач зобов’язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому позивачем послуг, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (Правила-1), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р. (Правила-2), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

Правила-1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 року, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі –Правила-2).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі -Закон), Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

Правилами-1 та Правилами-2, як і Законом, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом, що передбачено п. п. 1.10, 12.5 Правил-1.

Місцевим господарським судом зазначено, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу складається з заборгованості за двома рахунками, а саме:  заборгованості по коду 1-1379 в сумі 202808,84 грн., яка виникла за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води);  заборгованості по коду 1-51379 в сумі 216005,57 грн., яка виникла за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води).

Пунктом 2.1 Правил-2 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання"та "Про житлово-комунальні послуги".

Пунктом 3.1 Правил-2 визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил-2 передбачено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Пунктами 1.3, 12.2 Правил-1 встановлено, що абонентами, які користуються послугами водоканалу, можуть бути  підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного  вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив’язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у Водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені цими Правилами.

Пунктом 12.17 Правил-1 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Пунктом 3.13 Правил-2 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.1 Правил-1 встановлено, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.   

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської  діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням,  а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Проаналізувавши умови вказаного Договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що спірний договір не регулює відносин сторін щодо постачання питної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, тоді як інші договори, на підтвердження укладення позивача з відповідачем договорів на постачання гарячої води,              в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 216005,57 грн., який виник внаслідок нарахування позивачем відповідачу плати за послуги постачання позивачем холодної води для виготовлення гарячої води, задоволенню не підлягають як безпідставні.

Суд  касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води, враховуючи, що умови спірного Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків.

Відповідно до п. 2.1.4 Договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показанням лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об’ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил 1.

Пунктом 21.1 Правил-1 визначено, що:

- кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об’ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил-1.

- Водоканал має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.

Правилами-2 визначено, що:

- облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1);

- вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).

В матеріалах справи містяться акти про зняття показань з приладів обліку за спірні періоди, підписані представниками як позивача, так і відповідача.

Як встановлено місцевим господарським судом, між сторонами відсутні  будь-які суперечності  з приводу обсягів та вартості поставленої за умовами Договору по коду 1-1379 питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води за спірний період, а також суми, перерахованої за вказані послуги коштів.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції також прийшов до законного висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем за умовами Договору за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року включно послуг на загальну суму 926525,40 грн., та оплати відповідачем вказаних послуг на суму 723716,46 грн., з чого слідує, що заборгованість по коду 1-1379 становить 202808,84 грн.

Пунктом 2.1.1 Договору встановлено, що позивач щомісячно направляє до банківської установи відповідача розрахункові документи (в електронному вигляді –дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги –доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до  встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою позивача оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, в разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документу, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним доручення, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Враховуючи те, що боржником є саме  відповідач, останній має зобов’язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуг.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що, у разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.     

Як встановлено судом першої інстанції, за умовами Договору остаточний розрахунок має бути проведений не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто, наприклад,  за енергію, поставлену в грудні 2009 року, відповідач має розрахуватись до 5-го січня 2010 року включно.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 7748,63 грн., враховуючи часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та періоду нарахування пені.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прострочення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, які за уточненими розрахунками суду, становлять 3717,65 грн. - збитки від інфляції та 1133,95 грн. –три проценти річних.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115,  1117,  1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

                                        П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "ЖЕО-109" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 року у справі №17/236 скасувати.          

 Рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2011 у справі №17/236 залишити  в силі.

          Головуючий суддя:                                                                                           Л. Іванова

          Судді:                                                                                                            О. Кролевець

                                                                                                                                   С. Шевчук