ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" травня 2011 р. Справа № 18/116/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого, суддіДемидової А.М.,
суддівЖукової Л.В., Коваленко С.С.(доповідач)
розглянувши касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_1
напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.11р.
у справі№ 18/116/09-НР господарського суду Миколаївської області
за позовомСПД ФО –ОСОБА_1
доПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"
провизнання недійсним кредитного договору
За участю представників сторін
від позивача не з'явилися,
від відповідача ОСОБА_2 дов.
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту –ФОП ОСОБА_1) звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (далі по тексту –ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року позов було задоволено, кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”, укладений між сторонами, визнано недійсним та присуджено до стягнення з відповідача здійснені позивачем судові витрати.
Під час розгляду апеляційної скарги судом, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль”.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 року рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. по справі № 18/116/09 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.10 р. по справі № 18/116/09 та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. скасовано, справу передано до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.01.2011 року у справі № 18/116/09-НР (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 було відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 року у справі № 18/116/09-НР (судді Лашин В.В., Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.) рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2011 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, СПД ФО –ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15 квітня 2008 року між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № 010/01-02/08-044, відповідно до умов якого та в рамках Генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008 р. кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит на фінансування затрат, пов’язаних з ремонтом, реконструкцією та відкриттям торгових центрів (в т. ч. сплата комісій та страхових платежів по кредитам в ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) у формі мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом еквівалентним 2 500 000,00 доларів США з терміном погашення до 10 квітня 2013 року зі сплатою в строк по 14.04.2009 р. 11,5 відсотків річних при кредитуванні в дол. США, а позичальник–отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені цим договором (п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 2.1).
Відповідно до п. 6.1 кредитного договору заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до цього договору).
Згідно положень п.п. 6.7, 6.8 вказаного Договору всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту; комісії, пені та штрафи за цим договором розраховуються в валюті кредиту.
Частинами 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно тверджень позивача умови кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. суперечать Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України та іншим актам законодавства, зокрема валютного законодавства.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом(стаття 192 Цивільного кодексу України).
Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та іншими нормативно-правовими актами не передбачено прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті.
Частинами 1 та 2 статті 198 Господарського кодексу України передбачено, що платежі за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
Частиною 1 статті 339 Господарського кодексу України встановлено, що фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій, і їх основними видами є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Статті 47, 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Згідно п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснення фінансового посередництва у формі кредитних операцій на підставі кредитного договору, є правом банку, що здійснюється на підставі банківської ліцензії.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” Національним Банком України видано ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” банківську ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, та Дозвіл Національного Банку № 10-4 від 11.10.2006р.(з додатком до дозволу), на підставі яких ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мав право на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору та під час його дії ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мало право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, а отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.
Залишаючи поза увагою твердженнями ФОП ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним внаслідок використання ним долару США як засобу платежу за кредитним договором всупереч приписам п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави(пп. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Згідно п. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Суди встановили, що матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р., є довгостроковим, термін його дії межі, встановлені чинним законодавством, не перевищує.
Крім цього, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, чинним законодавством не визначено межі сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує видачі індивідуальної ліцензії.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд попередньої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що укладення та виконання кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. в іноземній валюті не суперечить вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, а отже відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору за ст. 203 Цивільного кодексу України та задоволення позову.
Крім цього, суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості вимог позивача про недійсність оскаржуваного кредитного договору внаслідок нескріплення його печаткою юридичної особи –ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.11р. по справі № 18/116/09-НР залишити без змін.
Головуючий, суддя А.М. Демидова
Суддя Л.В. Жукова
Суддя
С.С. Коваленко