ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "08" червня 2011 р.                                                                                    Справа № 5020-5/549-9/360-5/412-5/154-3/229  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., –головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України, м. Київ  

на постановувід 31.03.2011 р. Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 5020-5/549-9/360-5/412-5/154-3/229 господарського суду м. Севастополя

за заявоювідкритого акціонерного товариства "Новинка", м. Севастополь

до  боржника державного підприємства "Конструкторське бюро радіозв'язку", м. Севастополь  

провизнання банкрутом

керуючий санацією арбітражний керуючий  Бондар О.А.

в судовому засіданні взяв участь представник:

Міністерства оборони УкраїниОСОБА_1, довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 06.11.2008 року порушено провадження у справі № 5020-5/549 про банкрутство державного підприємства "Конструкторське бюро радіозв'язку" (далі – Боржник, Підприємство) за заявою відкритого акціонерного товариства "Новинка" (далі –Кредитор, Товариство) в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 10.06.2009 року, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009 року, заяву Міністерства оборони України (далі –Міністерство) про визнання вимог у розмірі 4 277 624 грн. 00 коп. залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2009 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009 року та ухвалу господарського суду м. Севастополя від 10.06.2009 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 17.02.2011 року (суддя-Головко В.О.) заяву Міністерства оборони України про визнання вимог у розмірі 4 277 624 грн. 00 коп. залишено без задоволення.

Не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду м. Севастополя від 17.02.2011 року та визнати заявлені грошові вимоги.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 року (головуючий суддя –Проценко О.І., судді: Фенько Т.П., Котлярова О.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Севастополя від 17.02.2011 року –без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 693 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, ст.14 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє подане  представником Боржника 03.06.2011 року письмове клопотання про відкладення розгляду справи з причин неможливості представника Підприємства забезпечити явку у судове засіданні 08.06.2011 року, виходячи з того, що в ухвалі від 24.05.2011 року про призначення касаційної скарги Міністерства до розгляду зазначено, що нез'явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг; дана справа розглядалась судами неодноразово, а наявні в справі матеріали є достатніми для здійснення касаційного провадження у справі це по-перше.

По-друге, представник Боржника у якості підстави для відкладення зазначив про своє відрядження в м. Ростов-на-Дону (Російська Федерація), надавши при цьому ксерокопію авіаквитка. Однак, цей доказ може свідчить про те, що представник Боржника відлітає до м. Ростов-на-Дону 06.06.2011 року та прилітає до м. Києва 30.06.2011 року (до речи, значно пізніше можливих  процесуальних строків розгляду касаційною інстанцією скарги). Що ж до копії посвідчення про відрядження, то представник Боржника  його до заяви не додав.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,  виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлені кредиторські вимоги  Міністерства є негрошовими, а тому не підлягають задоволенню (хоча виникли до порушення справи про банкрутство). У зв'язку з цим, за висновком судів попередніх інстанцій не підлягають задоволенню заявлені у складі кредиторських вимог Міністерства до Боржника  вимоги щодо штрафних санкцій.

Однак, суд касаційної інстанції частково не погоджується з такими висновками, оскільки вони зроблені без належного врахування вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції за результатами перегляду судових рішень стосовно заявлених Міністерством кредиторських вимог до Підприємства.

Так, в постанові Вищого господарського суду України  від 28.10. 2009 року  при попередньому розгляді справи було вказано, що при новому розгляді справи мають знайти належну оцінку господарського суду обставини щодо умов контрактів стосовно порядку та строків настання відповідальності (у вигляді штрафу та пені) для Підприємства за порушення строків  виконання робіт по контрактах взагалі та по кожному етапу робіт окремо (ці умови викладені, зокрема, в розділі VІІ контрактів від 2000 року та від 2006 року, а також в узгоджувальних протоколах до цих контрактів). При цьому, суд касаційної інстанції послався на норми п. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, згідно якої право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, та на норми п. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України встановлює, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Крім викладеного, суд касаційної інстанції зауважив на необхідності надати правовий аналіз заявленим Міністерством вимогам в контексті відповідних строків настання відповідальності для  Боржника, на предмет їх приналежності  до вимог  конкурсного чи поточного кредитора відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство.  

Між тим, виконуючи та враховуючи визначені вказівки суду касаційної інстанції, судами при новому розгляді справи були невірно застосовані відповідні норми законодавства.

Так, за загальним правилом, встановленим нормами ст.ст. 1, 14 Закону про банкрутство, конкурсні  кредитори  за  вимогами,  які  виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду  письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до  порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних доказів у справі встановлено, що Міністерство та Підприємство погодили в узгоджувальних протоколах від 31.05.2008 року та від 29.12.2007 року строки виконання робіт та дії відповідних договорів від 31.10.2000 року та від 25.12.2006 року  до 31.12.2008 року (т. 7 а.с. 31, 63). Отже, право вимагати від Підприємства виконання  робіт за цими договорами, а у випадку їх невиконання –повернення сплачених авансових платежів виникло після вказаної дати –31.12.2008 року. Враховуючи ж порушення справи про банкрутство Боржника ухвалою господарського суду м. Севастополя від 06.11.2008 року, вказане право вимоги у Міністерства виникло після порушення провадження у даній справі, а тому кредиторські вимоги, які складають суму неповернених Підприємством авансових платежів за контрактами, є не конкурсними, а поточними (як такі, що виникли після порушення справи про банкрутство боржника) і тому не підлягають задоволенню з посиланням на  норми ст. 14 Закону про банкрутство.   

Що ж до відхилення кредиторських вимог на суму нарахованих штрафних санкцій та пені  суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.    

Суди попередніх інстанцій пов'язали виникнення права та настання строків, коли Міністерство має право вимагати від Підприємства стягнення узгоджених з ним сум штрафних санкцій та пені за контрактами саме із моментом виникнення права на суму основної заборгованості (авансових платежів, право на повернення яких виникло у Міністерства, як вже було встановлено вище, після встановлення факту невиконання  умов контракту згідно обумовлених строків –тобто після 31.12.2008 року).

Між тим, суди не врахували  наведені вище вказівки  суду касаційної інстанції в постанові від 28.10.2009 року та не застосували наведені в цій же постанові положення  п. 1 ст. 550 та п. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України.

Так, в узгоджувальному протоколі від 09.10.2007 року, яким закінчення третього етапу за контрактом від 25.12.2006 року встановлювалось ще до 31.05.2008 року (т. 7 а.с. 24) сторони (Міністерство та Підприємство) внесли зміни до цього контракту, передбачивши також в п. 7.1 контракту, поряд зі сплатою пені, сплату штрафу за порушення кінцевого терміну виконання третього етапу контракту в сумі 155 544 грн. 10 коп. за порушення попереднього терміну закінчення робіт за контрактом –31.12.2007 року, що був узгоджений раніше. Сплата пені в сумі 399 969 грн. 00 коп., як вже вказано вище, була обумовлена в п. 7.1 контракту. Тобто, право вимоги у Міністерства стосовно вказаних суми штрафу та пені  виникло 09.12.2007 року за узгоджувальним протоколом, незалежно від факту та строків виконання (невиконання) контракту від 25.12.2006 року у майбутньому (навіть коли були змінені відповідні строки). Такий висновок, на думку суду касаційної інстанції, цілком узгоджується із нормами п. 1 ст. 550 та п. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України.

Аналогічно, в узгоджувальному протоколі від 29.12.2007 року, яким закінчення четвертого етапу за контрактом від 31.10.2000 року встановлювалось до 31.12.2008 року (т. 7 а.с. 63) сторони (Міністерство та Підприємство) погодили зобов'язання Підприємства сплати відповідний штраф за порушення попереднього терміну закінчення робіт за контрактом, що був узгоджений (термін) раніше згідно вих. 12.12.2007 № 04/151-438. Враховуючи, що сума штрафу не була погоджена, в п. 32 контракту від 31.10.2000 року передбачена сплата пені за порушення кінцевого терміну виконання роботи (т. 7 а.с. 40), а нормами  ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського  зобов'язання, право вимоги у Міністерства стосовно суми штрафних санкцій (пені) в розмірі  1 678 109 грн. 40 коп. виникло 29.12.2007 року за узгоджувальним протоколом, незалежно від факту та строків виконання (невиконання) контракту від 31.10.2000 року у майбутньому (навіть коли були змінені відповідні строки).

Стосовно посилання скаржника на акти звіряння, суд касаційної інстанції вказує на те, що ці акти лише підтверджують факт отримання Підприємством авансів по згаданих контрактах, а не заборгованість Боржника, право вимоги по якій у Міністерства, як вже було зазначено вище, виникло лише після порушення справи про банкрутство  Підприємства.

У зв'язку із викладеним, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як незаконні, з прийняттям нового рішення (ухвали) про визнання Міністерства  кредитором до Боржника з грошовими вимогами  в сумі  2 233 624 грн. 00 коп.  

Дійшовши викладеного висновку та у зв'язку із частковим задоволенням заявлених Міністерством кредиторських вимог до Боржника, касаційні вимоги в частині передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст.  550, 552 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2.          Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 р. та ухвалу господарського суду м. Севастополя від 17.02.2011 р. у справі № 5020-5/549-9/360-5/412-5/154-3/229  скасувати.

3.          Прийняти нове рішення (ухвалу), яким заяву Міністерства оборони України про визнання кредитором задовольнити частково.

Визнати Міністерство оборони України кредитором державного підприємства "Конструкторське бюро радіозв'язку" з грошовими вимогами в розмірі штрафу в сумі 2 233 624 грн. 00 коп. та включити їх до реєстру вимог  кредиторів в шосту чергу.

Головуючий                                                                    Б.М. Поляков

         Судді                                                                                 В.М. Коваленко                                                                           

                                                                                                    О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 10.06.2011 року.