У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  8 чер вня 2011 року                                                                                   м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

 Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Пшонки М.П.,        Леванчука А.О.,      Макарчука М.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні   справу   за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватні нотаріуси ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про визнання кредитного договору, іпотечних договорів, договору застави недійсними та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та відповідачем укладено кредитний договір та йому видані грошові кошти в сумі 42 тис. доларів США для використання на споживчі цілі строком до 13 травня 2012 року. На забезпечення виконання його зобов’язань за цим договором його дружиною – ОСОБА_5 укладені з відповідачем іпотечні договори, за яким в іпотеку передані квартира АДРЕСА_1  та квартира АДРЕСА_2. Також його сином – ОСОБА_6 укладено договір застави транспортного засобу від        14 травня 2007 року. Вважає, що кредитний договір укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки сума кредиту надана не в національній валюті, а відповідач на момент укладення договору не мав індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті.

ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» звернулося до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на заставлене майно в сумі 298 514 грн. 94 коп., оскільки ОСОБА_4, отримавши суму кредиту, належним чином своїх обов’язків по її поверненню та сплаті відсотків не виконує, тому виникла вищезазначена заборгованість.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від           1 березня 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсними з моменту їх вчинення: кредитний договір від 14 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», договір іпотеки від 22 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», договір застави від 14 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль». У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2011 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Звернуто стягнення на заставлене майно шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження для задоволення грошових зобов’язань за кредитним договором в сумі 298 514 грн. 54 коп.

 ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні недійсними укладених договорів та звернення стягнення на заставлене майно, оскільки, укладаючи кредитний договір, банк діяв на підставі виданої Національним банком України банківської ліцензії №10 від 27 березня 1992 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також на підставі дозволу №10-5 від 27 березня 1992 року, яким передбачено право на здійснення валютних операцій, у тому числі операцій щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Виходячи з наведеного, рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2011 року залишити без змін.  

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

     Пшонка М.П.                          Леванчук А.О.                     Макарчук М.А.