У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Пшонки М.П.
Суддів: Гончара В.П.,
Леванчука А.О., Макарчука М.А.,
Хопти С.Ф.
розглянувши справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6, третя особа – КВ ЖРЕП Індустріального району міста Дніпропетровська, про визнання права користуванням житловим приміщенням, вселення та визнання договору недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_7, поданої представником – ОСОБА_9, та ОСОБА_6 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 9 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2009 року ОСОБА_8 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7 посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, в якій з 2000 року почала проживати відповідач, разом з якою позивач проживав та вів спільне господарство. У 2006 році ОСОБА_7 виїхала з квартири позивача разом із своїми речами, при цьому з реєстрації не знялася, враховуючи наведене просив суд усунути перешкоди у користуванні його квартирою, шляхом зняття відповідача з реєстрації цієї квартирі.
У листопаді 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом посилаючись на те, що в 1999 році вона переїхала жити до позивача в квартиру АДРЕСА_1, в якій прописана з 2000 року. З ОСОБА_8 проживала спільно та вела з ним спільне господарство, набула статус члена сім’ї та право на користування спірною квартирою. В січні 2007 році позивач за зустрічним позовом покинула зазначену квартиру, у зв’язку з зіпсуванням відносин між нею та позивачем, виникненням між ними сварок і скандалів та просила суд визнати її такою, що має право користування квартирою АДРЕСА_1 та вселити її в спірну квартиру та зобов’язати позивача не створювати їй перешкод в користуванні квартирою та передати ключі від вхідних дверей.
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом посилаючись на те, що
21 жовтня 2009 року між нею та її батьком ОСОБА_8 укладено договір дарування спірної квартири, на підставі якого право власності на вказану квартиру перейшло від ОСОБА_8 до ОСОБА_6 У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_7, що перешкоджає розпоряджатися належним їй на праві власності майном, а також змушує витрачати додаткові кошти на оплату комунальних послуг, на підставі наведеного просила суд усунути перешкод у користуванні спірною квартирою, шляхом зняття ОСОБА_7 з реєстрації за даною адресою.
ОСОБА_7 доповнила свої позовні вимоги, зазначивши, що договір дарування спірної квартири укладено без намірів створення правових наслідків, а єдиною метою його укладення слугувало позбавлення її права користування житловим приміщенням, враховуючи наведене просила суд визнати за нею право користування спірною квартирою, вселити її та зобов’язати ОСОБА_8 не створювати ОСОБА_7 перешкод в користуванні квартирою та передати їй ключі від вхідних дверей, а також визнати недійсним договір дарування від 21 жовтня 2009 року квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
4 лютого 2010 року за заявою ОСОБА_8 залишено без розгляду його позов до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом зняття її з реєстрації в цій квартирі.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 9 листопада 2010 року зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_7 у зазначену квартиру. Визнано недійсним договір дарування спірної квартири від 21 жовтня 2009 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 В решті зустрічного позову відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2010 року в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири від 21 жовтня 2009 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, поданої представником – ОСОБА_9, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін та ухвалення в справі нового рішення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_7 місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що вона має право на користування спірною квартирою, як член сім’ї власника і її право на користування гарантоване правилами ч. 4 ст. 156 ЖК України.
Однак погодитися з таким висновком судів не можна, суди дійшли їх у зв’язку з неповним з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для розгляду справи.
Так, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи в зустрічному позові про визнання недійсним договору дарування спірної квартири суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог в цій частині, разом з тим помилково залишив в силі рішення місцевого суду в частині вселення та визнання права на користування спірним приміщенням з підстав визначених ч. 4 ст. 156 ЖК України. При цьому, суди не перевірили, чи є ОСОБА_7 членом сім’ї власника спірної квартири, яким відповідно до договору дарування від 21 жовтня 2009 року стала ОСОБА_6 і на підставі якої норми сімейного кодексу ґрунтується таке членство. Крім того, судом апеляційної інстанції залишились неперевіреними доводи апеляційної скарги та позовні вимоги ОСОБА_6 щодо того, що ОСОБА_7, не є членом її сім’ї і будучи зареєстрованою у спірній квартирі, не користується нею з 2006 року та таким чином порушує права ОСОБА_6, як власника зазначеної квартири.
Оскільки суди не визначилися з характером правовідносин і неповно встановили фактичні обставини справи судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю та задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 про вселення і визнання права користування квартирою підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно також врахувати положення ст. 156 ЖК України, за якими припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім’ї на користування нею та усунути неповноту з’ясування обставин справи.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7, поданої представником – ОСОБА_9, та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
9 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, і в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселення до цієї квартири, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 9 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: М.П. Пшонка
В.П. Гончар
А.О. Леванчук
М.А. Макарчук
С.Ф. Хопта