Справа № 2-а-1797/11

Постанова  

іменем України

 07.04.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді – Колегаєвої С.В.

при секретарі                  - Дігтяр О.В.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними та зобовязання перерахувати щорічну разову допомогу на оздоровлення, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, що діяли на момент належної виплати, та виплатити недоплачені суми за 2008 рік - 2010 рік. В своїх вимогах позивачка посилається на те, що відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічна допомога на оздоровлення повинна виплачуватися позивачці, як особі, постраждалій внаслідок аварії на ЧАЕС, яка також є інвалідом ІІІ групи, в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Але такі виплати відповідачами не проводяться, на підставі чого вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

07.04.2011 року від позивачки до суду надійшов уточнений адміністративний позов, де вона просила про визнання дій відповідача неправомірними та зобовязання перерахувати щорічну разову допомогу на оздоровлення, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, що діяли на момент належної виплати, та виплатити недоплачені суми за 2010 рік.

В судовому засіданні позивачка уточнену позовну заяву підтримала та просила про її задоволення.

Представник відповідача – Управління праці та соціального захисту населення - в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду свої письмові пояснення, просив розглядати справу у його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у його відсутність, за наявних у справі матеріалів.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації і отримує щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

          Позивачка є особою, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, а також інвалідом ІІІ групи, що підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

          Статтею 48 вищевказаного Закону України встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи – в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, особам, евакуйованим з зони відчуження, - в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

          Також розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, що передбачено ч. 7 ст. 48 вищевказаного Закону.

          Слід зазначити, що такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення було встановлено ст. 48 Закону України з 06.06.1996 року, відповідно до змін, внесених Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 230\96-ВР до 01.01.2008 року з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік” від 28.12.2007 року.

          Однак, дію абзацу 2, 4 ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року.

          З 01.01.2007 року дію зазначених абзаців також було зупинено у відповідності до п. 30 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”  від 19.12.2006 року в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

          Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 (у справі № 1-29\2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення дії абзаців 2, 4 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

          Відповідно до ст. 62 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма субєктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

          Частиною 1 ст. 67 Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

          Отже, вищевказаним Законом не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом, а надано право розяснення порядку застосування цього Закону.

          Суд не приймає до уваги твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та коректують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки ст. 71 Закону встановлює, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

          Крім того, зазначене право надане Кабінету Міністрів України Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” віл 19.12.2006 року, “Про Державний бюджет України на 2006 рік” в 2006, 2007 роках не було реалізовано жодним належним чином, в порядку, встановленому законом. А поширювати раніше прийняті з цього питання нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є безпідставним та необгрунтованим з огляду на час надання законом відповідного права і час прийняття відповідних нормативно-правових актів.

          Таким чином, суд вважає, що здійснення виплат за 2010 рік, згідно постанови Кабінету Міністрів України є неправомірним, тобто таким, що не відповідає вимогам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

          Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а стаття 75 Конституції України встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. А чинним є лише зупинення Верховною Радою України дії ст. 48 Закону України на 2006 рік, яке не було визнане неконституційним.

          Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він не заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституцій Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

          Стаття 150 Конституції України визначає повноваження Конституційного Суду України, до яких відносяться зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

          За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Законі, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Так як рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 зупинення дії абзаців 2, 4 ч. 4 ст. 48 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік” в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів відповідача щодо відмови у здійсненні призначення (перерахунку) та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги.

          Також суд і вирішенні справи керується ст. 8 КАС України, відповідно до вимог якої суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

          Судом також застосовується принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

          Слід зазначити, що Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” від 23.02.2006 року регулює відносини, що виникають у звязку з обовязком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинства та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числі заяв до Європейського Суду з прав людини проти України.

          Так, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

          Тому судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що відсутні фінансові можливості бюджетних асигнувань з наступних підстав.

          Так, судом приймаються до уваги рішення Європейського Суду з прав людини, що були прийняті по справах “Кечко проти України”, “Бурдов проти Росії”, справа про принцип юридичної визначеності.

          Верховний Суд України в своєму листі від липня 2006 року № 1-5\400 акцентує увагу на тому, що реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

          Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

          Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Також судом приймаються до уваги вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)          з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)          обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)          безсторонньо (неупереджено);

5)          добросовісно;

6)          розсудливо;

7)          з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)          пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)          з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)          своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірність його бездіяльності.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

          На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 99, 100, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації по призначенню і виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 року.

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити дії по перерахунку та виплаті недоплаченої суми ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на моменту виникнення права на виплату, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.

          Головуючий: