Справа № 2-2392/11

РІШЕННЯ  

іменем України

 04.05.2011

Деснянський районний суд міста Києва в складі:                

          головуючого - судді                                      Колегаєвої С.В.

          при секретарі-                                                      Буцко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі  суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та вселення,

В с т а н о в и в:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, вимоги якого уточнила в процесі розгляду справи до ОСОБА_2 про виселення відповідача з  квартири АДРЕСА_1 та про її вселення до спірної вищевказаної квартири.  

          В обгрунтування позовних вимог зазначила, що їй, на підставі Договору купівлі – продажу квартири від 30 вересня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрованого у реєстрі за номером 4-5139 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком позивача. Після укладення у 2007 році між сторонами у справі шлюбу, позивач 27.12.2007 року зареєструвала відповідача у спірній квартирі, як свого чоловіка. Шлюбні стосунки між сторонами не склались, відповідач почав ображати позивача нецензурними словами, принижувати її людську гідність, приходити додому у нетверезому вигляді, застосовувати по відношенню до позивача фізичне насильство. Відкидаючи всяку пристойність, відповідач ОСОБА_2 постійно влаштовує позивачу скандали, внаслідок яких позивач систематично змушена звертатись за медичною допомогою до лікарів. З приводу неправомірної поведінки відповідача ОСОБА_2 позивач неодноразово зверталась до Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Відповідач під всякими приводами намагається залишитися в квартирі позивача. На неодноразові прохання позивача покинути спірну квартиру, відповідач відмовляється. А з грудня 2010 року відповідач не впускає позивача до спірного помешкання. Фактично у спірній квартирі мешкає відповідач ОСОБА_2 Позивач декілька разів намагалася скористатися житлом, яке належить їй на праві власності, але не змогла, оскільки відповідач ОСОБА_2 її не пустив, не дивлячись на те, що вона є власницею спірної квартири, вона не може користуватися житлом, тому що відповідач практично виселив її  з квартири. В зв’язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти її вселення та перешкоджає позивачу користуватися жилою площею у спірній квартирі, вона звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з  квартири АДРЕСА_1 та про її вселення до спірної вищевказаної квартири.  Відповідач, залишаючись проживати в спірній квартирі, порушує її права як власника, позбавляє можливості вільно користуватися належною їй власністю.

В судовому засіданні позивач та її представники уточнені позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення

       Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин.

             Суд, керуючись ст. 224 ЦПК України, визнавши матеріали справи достатніми для вирішення позову,  розглядає справу заочно.

Заслухавши пояснення позивача, її представників, свідків, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі – продажу квартири від 30 вересня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрованого у реєстрі за номером 4-5139 позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить однокімнатна квартира  АДРЕСА_1.

У квартирі в цей час зареєстровані позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, а фактично мешкає відповідач ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 проти волі позивача, проживає у її квартирі АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 постійно влаштовує позивачу скандали, щодо позивача ОСОБА_1 застосовує фізичне насильство, що підтверджується довідкою від 13.09.2010 року, виданою Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві та постановами Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи від 19 травня 2010 року та від 04 лютого 2010 року, затвердженими начальником Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

           Також, в судовому засіданні було встановлено, що зі сторони відповідача ОСОБА_2 чиняться перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні нею її особистою власністю, а саме - однокімнатною квартирою  АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 13.09.2010 року, виданою Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, де зазначено, що відповідач ОСОБА_2 на протязі 2010 року притягувався двічі до адміністративної відповідальності, за вчинення насильства у сім»ї тощо.

           Позивач категорично заперечує проти проживання в спірній квартирі відповідача ОСОБА_2 На неодноразові прохання позивача покинути спірну квартиру, відповідач відмовляється, більш того, відповідач вигнав з квартири позивача і на даний момент перешкоджає її проживанню у спірній квартирі.  

 На підставі гарантованого кожному громадянину ст. 30 Конституції України права на житло, а також виходячи з вимог ст. 156 Житлового кодексу України , суд вважає за необхідне  позов ОСОБА_1 задовольнити.

     Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України  громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

    Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

    Відповідно до ст. 157 ЖК України, виселення членів сім»ї власника жилого будинку (квартири) може бути у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України.

           Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

           В судовому засіданні позивачем було доведено факт систематичного порушення відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим сумісне проживання сторін та було доведено, що заходи запобігання виявились безрезультатними.

            Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 продовжуючи проживати у квартирі АДРЕСА_1, яка належить позивачу ОСОБА_1  на праві власності та створює їй умови, які є неможливими для сумісного проживання.

             Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 неодноразово пропонувала відповідачу виселитися, а відповідач прохання позивача до теперішнього часу залишає без реагування, на підставі всебічно досліджених судом доказів, суд дійшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 своїми діями порушує права позивача, як власника житлового приміщення.          

      В ст. 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

          Відповідач залишаючись проживати в спірній квартирі, перешкоджає позивачу в здійсненні права власності на квартиру.

 Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), користуються ним (нею) для особистого проживання i проживання членів їx сімей i мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підставі ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У ст.319 Цивільного кодексу України вказується, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов’язує.

Ст.321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

           Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

           Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 не має можливості користуватися вищевказаною квартирою через перешкоди, що створює для неї відповідач ОСОБА_2, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, суд вважає за необхідне виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири АДРЕСА_1.

          Поряд з цим, зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та те, що вона не має права користування нею через перешкоди, що створює відповідач, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, суд вважає за необхідне вселити ОСОБА_1 в спірну квартиру АДРЕСА_1.

         Керуючись ст..ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст..ст. 9,65, 98, 99, 116, 150, 156, 157 ЖК України, ст.ст. 10,60,213-215,224-225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

         Позов ОСОБА_1 задовольнити.

         Усунути ОСОБА_1 перешкоду в користуванні  власністю -  квартирою АДРЕСА_1.

        Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

        Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1

        Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі  апеляційної скарги.

        Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

          Суддя