Справа № 2-3325/11

РІШЕННЯ  

іменем України

 09.06.2011

Деснянський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Колегаєвої С.В.

при секретарі – Буцко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Вест”, Дочірнього підприємства «Енпол» про визнання права власності на об’єкт інвестування та частку в незавершеному будівництві, -

               В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним право власності на частку в об’єкті незавершеного будівництва гаражного комплексу, з наступними характеристиками: підземний гаражний бокс НОМЕР_1 (друга черга) за будівельним номером, фактичний НОМЕР_2, загальною площею 18,9 кв.м (за замірами БТІ) за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ним майнове (речове) право на отримання в натурі об’єкту інвестування – підземний гаражний бокс НОМЕР_1 (друга черга) за будівельним номером, фактичний НОМЕР_2, загальною площею 18,9 кв.м. (за замірами БТІ), за адресою: АДРЕСА_1, згідно Договору на будівництво полупідземного гаражного боксу НОМЕР_1 від 26 березня 2004 року, після введення в експлуатацію гаражного комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач обґрунтовуває тим, що 26 березня 2004 року уклав договір на інвестування будівництва підземних гаражів по АДРЕСА_1, згідно умов якого він сплатив кошти у розмірі 27.184 грн. 53 коп., що становить вартість будівництва об’єкту інвестування, відповідач повинен був закінчити будівництво у другому кварталі 2004 року після отримання коштів, проте відповідач відповідно до умов договору не завершили будівництво всього гаражного комплексу та введення його в експлуатацію та відмовляється ввести гаражний комплекс в експлуатацію та передати об’єкт інвестування по акту прийому - передачі, що унеможливлює оформлення права власності в установленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ “НВФ “Вест” в судове засідання не з’явився, однак надіслав до суду заяву про визнання позову в повному обсязі та розгляд справи за відсутності представника.

          Представник відповідача ДП “Енпол” в судове засідання не з’явився, однак надіслав до суду заяву про визнання позову в повному обсязі та розгляд справи за відсутності представника.

          Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

          Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об’єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

26 березня 2004 року між позивачем та ТОВ НВФ “Вест” було укладено договір НОМЕР_1 на інвестування будівництва підземних гаражів.

Згідно п. 2.2 договору загальна сума витрат на будівництво  складає 27.184 грн.53 коп., які позивач сплатив 31.03.2004 року, що підтверджується квитанцією.

Дочірнє підприємство “Енпол” являється генеральною підрядною організацією будівництва всього гаражного комплексу.

На даний час відповідачі, відповідно до умов договору відмовляються ввести гаражний комплекс в експлуатацію та передати об’єкт інвестування по акту прийому - передачі, що унеможливлює оформлення права власності в установленому законом порядку.

Встановлені обставини свідчать, що відповідачами не виконано своїх зобов’язань за договором, а саме не передано об’єкт інвестування по акту прийому – передачі, що порушує майнові права позивача.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Статтею 2 Закону встановлено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

          Відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону інвестори - суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

          Статтею 7 цього Закону встановлено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

          Статтею 9 Закону передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

          Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-який інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності.

          Умови договорів, укладених між суб’єктами інвестиційної діяльності, згідно із ст. 18 Закону, чинні на весь строк дії цих договорів і у разі, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб’єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

          Стаття 19 Закону визначає, що захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих та створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, в тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності.

          Так, Законом України “Про інвестиційну діяльність” не передбачено механізму передачі майнових прав інвестору на об’єкти інвестицій. Разом з тим, ч. 7 ст. 8 ЦПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

          Подібні за змістом відносини врегульовано Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництва житла та операціях з нерухомістю”.

          Згідно із ст. 9 вищевказаного Закону управитель укладає із забудовником договір, за яким замовляє забудовнику збудувати один або декілька об’єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію та передати об’єкти інвестування установникам цього фонду та на умовах, визначених цим Законом та Правилами фонду.

          Відповідно до ст. 10 Закону в договорі має бути передбачене зобов’язання забудовника уступити управителю майнові права на нерухомість, яка є об’єктом будівництва, у разі виникнення обумовленого цим договором ризику невиконання забудовником своїх зобов’язань перед управителем. За кожним об’єктом будівництва забудовник та управитель укладають, зокрема, договір уступки майнових прав на нерухомість, яка є об’єктом будівництва, з відкладальними умовами.

          Система функціонування Фонду фінансування будівництва передбачає, згідно із ст. 13 Закону, зокрема, передачу управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об’єкти інвестування, майнових прав на ці об’єкти інвестування за договором про уступку майнових прав.

          Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних справ та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір – це домовленість щодо встановлення, зміни або припинення зобов’язання як правовідношення. Предметом договору є зобов’язання, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільного права є визнання права.

          Згідно із ст. 12 ЦК України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Статтею 177 ЦК України передбачено, що об’єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Стаття 178 ЦК України встановлює, що об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невідўємними від фізичної чи юридичної особи. Відповідно до ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю, майнові права визнаються речовими правами.

          Майновим правом, згідно із ст. 49 Закону України “Про заставу”, є право вимоги по зобов’язаннях, в яких він є кредитором, як належних йому на момент укладення договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Визначення поняття “майнові права” міститься також в ст. 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, відповідно до якого майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

          Отже, право на отримання Об’єкту будівництва та оформлення його у власність, є майновим правом позивача  і може вільно передаватись іншим особам.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таким умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач позов визнав і таке визнання не суперечить вимогам закону, не порушує прав та інтересів інших осіб, тому на підставі ч. 4 ст. 174 ЦПК України позов підлягає задоволенню.

          На підставі ст. 88 ЦПК України солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 271 грн. 85 коп., та витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі  120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 224-227 ЦПК України, Конституцією України, ст. 11, 12, 16, 177, 178, 190, 328, 525, 526, 876 ЦК України, Законом України “Про інвестиційну діяльність”, Законом України “Про планування і забудову територій”, Законом України “Про заставу”, Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, суд -

В И Р І Ш И В:

          Позов ОСОБА_1 -  задовольнити.

          Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в об’єкті незавершеного будівництва гаражного комплексу, з наступними характеристиками: підземний гаражний бокс НОМЕР_1 (друга черга) за будівельним номером, фактичний НОМЕР_2, загальною будівельною площею 18,9 кв.м. (за замірами БТІ) за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 майнове (речове) право на отримання в натурі об’єкту інвестування - підземний гаражний бокс НОМЕР_1 (друга черга) за будівельним номером, фактичний НОМЕР_2, загальною будівельною площею 18,9 кв.м. (за замірами БТІ) за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору інвестування будівництва підземних гаражів НОМЕР_1 від 26 березня 2004 року, після введення в експлуатацію гаражного комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з ТОВ “Науково-виробнича фірма “Вест” та ДП «Енпол» на користь ОСОБА_1 на відшкодування понесених судових витрат 391 грн.  85 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня його проголошення.

Суддя