ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ:

25.07.2006                                                                                Справа №  5/287

за позовом  Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава

до  Державного підприємства Полтавського центру з проблем захисту прав споживачів, м.Полтава

про  стягнення 2462,50 грн. штрафних санкцій та 32.26 грн. пені

                              Суддя  Штофель Т.В.

Секретар Батрак Я.А.

Представники:

від позивача:  Прохорова Н.М., дор. від 10.01.06р.

від відповідача:  Несіна  М.П., Бутрім В.О.

        СУТЬ СПРАВИ:  Розглядається адміністративний позов про стягнення 2462,50 грн. штрафних санкцій та 32,26 грн. пені за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив,  що  відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для всіх підприємств, установи і організацій, незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив створення робочих місць, визначений в розмірі 4% від середньоспискової чисельності робочих. На підприємстві відповідача дана чисельність складає  8 місць. Норматив  створення робочих місць для інвалідів в 2005 році  становить 1. Фактично у 2005 році, як зазначає Позивач,  на підприємстві  відповідача  інваліди не працювали.

  Згідно зі ст. 20 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  підприємства, на яких інвалідів працює менше, ніж встановлено нормативом, зобов‘язані щорічно відраховувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів грошові кошти на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів по їх соціально-трудовій реабілітації в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати.

За 2005 рік відповідач повинен був перерахувати за  1 незайняте робоче місце 2462,50  грн.

Ч. 2 ст. 20 Закону України "Про внесення  змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати. Позивач нарахував  32,26 грн. пені.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника  відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.19 Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами (об‘єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

          Таким чином, вказаний Закон встановив порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості  обов‘язкової умови передбачив, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.

Відповідно до вимог ст.18 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Дослідивши    положення   Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, суд дійшов висновку про  те,  що  обов'язок підприємства   щодо  створення  робочих  місць  для  інвалідів  не супроводжується  його  обов'язком  підбирати  і  працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.  Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.  Це  підтверджується  і  змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального  захисту  інвалідів, який затверджено постановою   Кабінету   Міністрів   України  N  1434 від 26 вересня 2002 року, згідно з яким завданням Фонду є здійснення  контролю  за  додержанням  підприємствами нормативів  робочих  місць   для   забезпечення   працевлаштування інвалідів,   а  також  підпункту  третього  пункту  четвертого  та підпункту третього пункту п'ятого  цього  Положення,  якими  Фонду надано  право  здійснювати  контроль  за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за  недодержання  ними  нормативів робочих  місць  для  забезпечення  працевлаштування  інвалідів  та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

    Вказаний висновок відповідає висновку Верховного  суду  України  з  зазначеного  питання,  що міститься у постанові від 20.07.2004 року, винесеної внаслідок розгляду у   відкритому   судовому   засіданні касаційної  скарги  Фірми "Союз-Віктан" ЛТД (ТОВ) на постанову Вищого  господарського  суду  України  від  24   березня 2004 року   у   справі  за  позовом  Кримського  республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення заборгованості з відрахувань цільових  коштів  на  створення  робочих  місць,  призначених  для працевлаштування  інвалідів,  і  на здійснення заходів стосовно їх соціально-трудової   і   професійної    реабілітації, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст ст.17 Закону України "Про основи соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні", можна дійти висновку, що підприємствам лише заборонено відмовляти інваліду в укладенні з ним трудового договору, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб.

Отже, підставою для застосування до Відповідача штрафних санкцій, передбачених ст.20 Закону України "Про основи соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні" можна розцінювати лише ухилення Відповідача від забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також відмову від укладення трудової угоди з інвалідом.

Позивачем не надано доказів того, що відповідні органи у 2005 році направляли до Державного  підприємства Полтавського центру з проблем захисту прав споживачів інвалідів для працевлаштування, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні, або те, що інваліди самі звертались на підприємство відповідача для працевлаштування, а відповідач їх не працевлаштував.

Отже, нормами зазначених нормативних актів на Відповідача покладається тільки обов’язок забезпечити певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та здійснювати їх працевлаштування у разі звернення.

Крім того, судом досліджено, що на підприємстві відповідача  одна людина із 8 працюючих осіб  працювала на умовах сумісництва. на 0,75 ставки.  Отже, підприємством відповідача не порушувались норми Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо працевлаштування та створення робочих місць для інвалідів.

          За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню.

   На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 86, 87, 94, ч. 3 ст. 121, ст.  160-163 КАС України, суд,-

 

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

                   Суддя                                                 Штофель Т.В.