ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2006                                                                                   Справа № 13/61  

  Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  головуючого судді Кузнецової І.Л.

суддів: Сизько І.А.(доповідач), Швець В.В.

при секретарі судового засідання: Ткаченко А.О.

за участю представників сторін:

позивач: Левченко О.Є., юрисконсульт, довіреність №174/102 від 18.08.06р.- присутній у судовому засіданні тільки 13.09.06р.;

Мацегорін А.О., головний юрисконсульт, довіреність  №190/102 від 18.08.06р.;

відповідач:Хорішко А.В., представник, довіреність №б/н, від 23.02.06р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерговодхоз”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  07.06.06р.

у справі № 13/61

за позовом   Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ

до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерговодхоз”, м.Дніпропетровськ

про  стягнення 21440,99грн.

ВСТАНОВИВ:   

Позивач, Дочірня компанія “Газ України“ Національної акціонерної компанії  “Нафтогаз України” (далі - ДК ”Газ України” НАК ”Нафтогаз України”), звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області і просив стягнути з ТОВ “Енерговодхоз” основний борг за поставлений природний газ у розмірі 13003,07грн., пеню у розмірі 2401,63грн., індекс інфляції у розмірі 3994,18грн., 3% річних у розмірі 1131,90грн., 7% штрафу у розмірі 910,21грн., а всього - 21 440,99грн. за порушення зобов’язань згідно з договором на постачання природного газу №06/03-218-ТЕ-4 від 24.01.2003р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.06р. у справі №13/61 (суддя - Рудь І.А.)  позов задоволено частково. З ТОВ ”Енерговодхоз” на користь ДК ”Газ України” НАК ”Нафтогаз України” стягнуто 13003,07грн.- основного боргу, 3994,18грн.- індекс інфляції, 1131,90грн.-3% річних, 910,21грн.- 7% штрафу, 191,35грн.- витрат по сплаті державного мита, 105,02грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення пені у розмірі 2 401,63грн. відмовлено.

При цьому господарський суд посилається на те, що відповідач свої зобов’язання за договором не виконав, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 13003,07грн. На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості не надано. У задоволені  позовних вимог в частині  стягнення пені у розмірі 2041,63грн. відмовлено в зв’язку з пропуском строку позовної давності, який  сплинув у листопаді 2004р.

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач  подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги ДК ”Газ України” НАК “Нафтогаз України” задовольнити частково, стягнувши на його користь з ТОВ ”Енерговодхоз” заборгованість за спожитий природний газ в сумі 6300,01грн., інфляційні витрати в сумі 1868,63грн. і три відсотки річних в сумі 538,29грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом були залишені поза увагою посилання на переукладення договору на постачання природного газу, характер оформлених сторонами документів. Господарським судом невірно застосовані положення ч.2 ст.231 ГК України при стягненні штрафу в розмірі 7% від суми боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає, що скарга задоволенню не підлягає, оскільки господарським судом винесено законне рішення про стягнення заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню на підставі наступного.

Між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та  ТОВ „Енерговодхоз” було укладено договір на постачання природного газу №06/02-1647-ТЕ-З від 30.10.2002 р., за яким Позивач постачав на користь Відповідача природний газ (а.с.60-61).

В подальшому Позивач звернувся до Відповідача з листом № 17/1-2-452 від 24.02.2003 р., яким запропонував переоформити договірні відносини з постачання природного газу шляхом укладення нового договору. Також було запропоновано скоригувати акт приймання-передачі газу за січень 2003 року. Переукладення договору на постачан ня природного газу викликане зміною Позивачем структури ціни на газ (а.с.83).

24.01.2003р. між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та  ТОВ „Енерговодхоз” укладено договір на постачання природного газу № 06/03-218-ТЕ-4, відповідно до якого Позивач зобов’язався протягом 2003р. передати Відповідачеві природний газ, а останній зобов’язався прийняти та оплатити природний газ.

30.01.2003р. між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та  ТОВ „Енерговодхоз” укладено угоду до договору на постачання природного газу де п.1 визначено: вважати договір на постачання природного газу №06/02-1647-ТЕ-З від 30.10.2002р. таким, що припинив свою дію в частині постачання природного газу з 01 січня 2003р. (а.с.62).

Відповідач оплатив поставлений йому газ у розмірі 13 554 грн. 64 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.69-74). Платежі проведені відповідно до договору № 06/02-1647-ТЕ-3 від 30.10.2002р.  По договору від 24.01.2003р. Відповідач сплатив Позивачу суму у розмірі  154 грн. 64 коп.

За результатами звіряння розрахунків за угодами як №06/02-1647 так і №06/03-218 ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та ТОВ „Енерговодхоз” дійшли згоди, що станом на 31.10.2005р. сальдо на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” становить 6300,01грн.(а.с.75). Таким чином, в акті звірки взаємних розрахунків розмір заборгованості Відповідача за спожитий природний газ визначено з врахуванням зменшення його на суму  сплати грошових коштів за Договором від 30.10.2002р.

Листом від 29.09.2003р. ВАТ “Дніпропетровськгаз” ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” повідомляє, що станом на 01.09.2003р. ТОВ „Енерговодхоз” має заборгованість перед ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” в сумі 6300грн. (а.с.76).

Висновок господарського суду про безпідставність заперечень Відповідача   обґрунтовано тільки посиланням на призначення здійснених Відповідачем платежів за газ, в яких згадується Договір від 30.10.2002р.

При цьому судом залишено поза увагою ті обставини, що здійснюючи оплату в грудні 2002р. та 27 січня 2003р. за природний газ по Договору від 30.10.2002р. Відповідач не знав і не міг знати, що 30 січня 2003р. буде підписана угода про припинення дії Договору від 30.10.2002р. з 01 січня 2003р.

Доказів поставки природного газу в січні-квітні 2003р. по угоді №06/02-1647-ТЕ-З від 30.10.2002р. Позивачем суду не надано.

Виходячи зі змісту договірних відносин сторін, обставин переукладення договору на постачан ня природного газу, умов оплати спожитого Відповідачем природного газу, а також характеру оформлених сторонами документів, цілком логічним і закономірним є висновок про те, що здійснені Від повідачем до лютого 2003р. платежі з посиланням на Договір від 30.10.2002р. в рахунок оплати природного газу при документальному переоформленні відносин  проведені за спожитий природний газ за Договором від 24.01.2003р. Інакше, можна вести мову про те, що постачання Позивачем природного газу в січні-лютому 2003р. взагалі не стосується Договору від 24.01.2003р., оскільки фактично його положення не могли набрати чинності раніше березня 2003р. (а.с.83 - лист Позивача про переоформлення договірних відносин від 24.02.2003р.).

Щодо стягнення пені, то господарський суд з посиланням на ч. 2 ст. 258 ЦК України дійшов вірного висновку про те, що строк позовної давності для вимог про стягнення пені сплинув у листопаді 2004р.,оскільки останню поставку газу Позивач здійснив у квітні 2003р., відповідні зобов’язання Відповідача з його оплати з 07.05.2003р. є простроченими.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Проте, господарським судом були невірно застосовані положення ч. 2 ст. 231 ГК України, на підставі якої з Відповідача було стягнуто штраф в розмірі 7 % від суми боргу.

Згідно зазначеної статті ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання , в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки ... штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмі рах: за порушення строків виконання зобов 'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартос ті товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, штрафні санкції застосовуються якщо інше не передбачено законом або договором . Тобто, якщо умовами договору сторони погодили застосування інших, ніж передбачено в ч.2 ст.231 ГК України заходів господарської відповідальності, стягнення за порушення строків виконання зобов'язання як пені у розмірі 0,1 відсотка, так і штрафу у розмірі семи відсотків   вбачається безпідставним.

В розділі 7 Договору від 24.01.2003р. відповідальність Відповідача за порушення строків оплати спожитого природного газу обмежується стягненням з нього пені в розмірі по двійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, у зв'язку з чим застосування поло жень ч. 2 ст.231 ГК України до спірних відносин сторін є необґрунтованим.

Треба також зауважити, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України положення вказаного кодексу щодо від повідальності за порушення господарських зобов'язань, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відноси, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення. Проте, положення ч. 2 ст. 231 ГК України не пом'якшують, а навпаки підвищують (в порівнянні з положеннями ЦК УРСР) від повідальність за прострочення виконання зобов'язань.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штра фу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, нарахування Відповідачеві штрафу могло б мати місце в першій половині 2003р. Тобто, строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), нарахованої у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого за Договором від 24.01.2003р. природного газу, є таким, що сплив у 2004 році, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України було підставою для відмови господарським судом в задоволенні відповідної вимоги Позивача.

З наведеного вбачається, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки господарського суду Дніпропетровської області не відповідають обставинам справи та свідчать про неправильне застосу вання господарським судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що вимоги Позивача підлягали частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з Відповідача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 6300,01грн., а також вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних, розрахованих з суми фак тичної заборгованості.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. Сума індексу інфляції складає 1868,63грн. , а  3 % річних –538,29грн.

На підставі вищевикладеного рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -                                ПОСТАНОВИВ:

  Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерговодхоз”, м.Дніпропетровськ  задовольнити.

          Рішення  господарського суду Дніпропетровської області від  07.06.06р. у справі № 13/61 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерговодхоз”, м.Дніпропетровськ  на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ 6300,01грн. –основного боргу, 1868,63грн. –інфляційні втрати, 538,29грн. –три відсотки річних, 87,07грн. –витрат по сплаті державного мита, 47,92грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 В решті позовних вимог відмовити.

 Стягнути з Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерговодхоз”, м.Дніпропетровськ 96грн. витрат по сплаті державного мита за апеляційною скаргою.

  Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя

І.Л.Кузнецова

Суддя

І.А.Сизько

Суддя

В.В.Швець

З оригіналом згідно.

        Помічник судді                                         О.В.Кравець