Справа № 2-404/2011

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2011 р.                                                                                                      м. Севастополь                                                         

       Балаклавський районний суд  м. Севастополя, у  складі головуючого   судді –Сафонова В.В.,  при секретарі  -  Фуштової О.А., розглянувши   цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі, третя особа КП «Жилсервіс-14»про  визнання особи, втратившею право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи  відділ департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі і КП «Жилсервіс-14»про  визнання права на жилу   площу та вселення, зміни договору найму жилого приміщення, -

В С Т А Н О В И В :

     Позивачі  звернулися  в суд  з позовом і просять, на підставі  ст. 107 ч.2 ЖК України визнати відповідача втратившим право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1,  а також  зобов’язати відділ департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі зняти з  реєстраційного обліку ОСОБА_4 за вказаною адресою.

     Вимоги  мотивовані тим, що позивачі є наймачами квартири  АДРЕСА_1, в якій постійно  проживають. Також наймачем є і відповідач, але, в 1993 році останній зі своїм майном виїхав з квартири у інше житло та проживає зі своєю дружиною в будинку АДРЕСА_2, тому втратив право користування житлом. Однак,  залишившись  зареєстрованим у квартирі, вони вимушені сплачувати  за нього   комунальні послуги. Майна, яке йому належить, в квартирі немає.

     В судовому засіданні позивачі підтримали  свої  позовні вимоги та пояснили, що  спірна квартира була надана всій родині, включаючи відповідача, за ордером  в 1982 році.  У 1983 році вся родина разом з  відповідачем виїхала у м. Норільськ РФ, де родина  разом проживала. У 1990 році, крім відповідача ОСОБА_4, родина  повернулася у м. Севастополь у спірну квартиру,  а відповідач  залишився проживати у  м. Норільську і був зареєстрований у квартирі, в який вони проживали всією родиною, про що свідчать надані документи, в  підтвердження його  постійного проживання у Норільську.  Проживаючи у  м. Норільськ відповідач одружився и проживав  у місті своєю  родиною, але, після розірвання  шлюбу у  1999 році, він знов приїхав  у м. Севастополь, але в квартирі не  проживав.  У 2006 році відповідач заключив  шлюб і проживає по наступне у іншому житлі своєї дружини,   у будинку АДРЕСА_2. З зустрічним позовом вони не згодні, тому як вважають, що відповідач втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, тому вважають, що в задоволенні зустрічного позову повинно бути відмовлено у повному обсязі.

    Відповідач пред’явив зустрічний позов  і просив суд  визнати за ним право на  жилу площу в квартирі  АДРЕСА_1, вселити його  в квартиру, змінити договір найму жилого приміщення, зобов’язати КП «Жилсервіс-14»заключити з ним окремий договір найму  жилого приміщення та відкрити особистий рахунок на кімнату площею 16 кв.м..

    В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з’явився. Представники відповідача основний  позов не визнали, підтримали свої  позовні вимоги по зустрічному позову і пояснили, що їх довіритель зареєстрований в квартирі своїх батьків з  1983 року.  Однак, позивачі,  не дають йому

можливості користуватися житловою  площею у вказаній квартирі, тому як психологічно тиснуть на нього і не дозволяють користуватися житловою  площею. У  лютому 2006 р. він захворів і лікувався в інфекційної лікарні і, після одуження, у травні 2006 року він заключив шлюб, але повернутися на свою житлову площу він не міг, тому як його батьки чинили йому  різні  перешкоди, тому він вимушений був  проживати на жилій площі у своєї дружини. Вважають, що суд повинен задовольнити  зустрічний позов у повному обсязі.

     Представники  відповідача відділу департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі та   третя особи КП «Жилсервіс-14» направили на адресу суду письмові заяви  з  проханням про  розгляд справі у їх  відсутність.

      Вивчивши  матеріали  цивільної справи,  дослідивши та оцінивши  зібрані  по справі докази  у їх сукупності  суд приходить  до  висновку, що позовні вимоги за основним позовом підлягають задоволенню а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, виходячи  з наступного.

      Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини, які  регулюються нормами Житлового законодавства.

      На підставі ордеру №16 від 13.12.1983 р. на квартиру АДРЕСА_1, родина  ОСОБА_4 з п’яти осіб, включаючи відповідача,  вселилася у вказану квартиру (а.с.167), в якій всі члени родини були зареєстровані.

      Представники відповідача ОСОБА_4 не заперечують факт заключення  05.06.2006 року шлюбу останього з  громадянкою ОСОБА_6 та проживання  з нею однією родиною до наступного часу у  жилому  будинку АДРЕСА_2 в якому,  ? частка вказаного будинку належить  саме дружині відповідача ОСОБА_6,  що також   підтверджується довідкою БТІ (а.с.77).

       Згідно зі ст. 107 ч.2 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до  іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається  розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення  вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член  сім’ї, який вибув, втрачає право  користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

      Відповідно до  роз’яснень в п.11 постанови Пленуму ВС України №2 від 12.94.1985 р. на ствердження вибуття суд  може  брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого  постійного місця проживання ( повідомлення про  це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці,  перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

    Таким чином з наведених  норм ЖК України, а також  роз’яснень ПВСУ  вказаних  положень закону, слідує, що однією з ознак втрати права користування жилим приміщенням є утворення сім’ї, яка проживає в іншому місці, тобто не  в спірній квартирі.

    Як слідує  з наданих суду доказів, сім’я відповідача була утворена 05.06.2006 року.

    Крім  цього з наданих доказів слідує, що  відповідач також зареєстрований з 01.02.1985 року і постійно проживає за адресою АДРЕСА_3 і має заборгованість за комунальні послуги, що  підтверджується довідкою паспортного столу м. Норільськ від 08.12.2008 р.  Вказаною довідкою підтверджуються доводи позивачів в тій частині, що після повернення  з  м. Норільську у 1990 році у м. Севастополь у спірну квартиру, відповідач ОСОБА_4 дійсно залишився у м. Норільську  у квартирі, яку йому залишили батьки, в якої  він зареєстрований по наступне.  Тобто, відповідач постійно проживав у м. Норільську, про що свідчать  письмові  докази, а саме:  витяги з будинкової книзі по вул. Єнисейська в м. Норільську,  по квартирна картка, та довідка  по формі №14 про реєстрацію відповідача ОСОБА_4 і його постійне  проживання  по АДРЕСА_3 (а.с.140-143), а також ордер на вселення у вказану квартиру відповідача з  родиною від 21.09.1984 р. (а.с.154).

     Таким чином суд  вважає, що відповідач з моменту утворення сім’ї втратив право користування житлом у спірній квартирі, а саме з 05.06.2006 р.

     Доводи відповідачів про те, що батьки впливали на відповідача психічно та фізично,  у зв’язку з чим останній  вимушений  був залишити житло, судом до уваги не приймаються, тому як  відповідач самостійно утворив сім’ю і проживає  зі своєю дружиною постійно в її житловому будинку, що  самостійною ознакою  втрати права користування житлом.

     Що стосується зустрічного позову то в задоволенні позову необхідно відмовити з-за необґрунтованості позовних  вимог, тому як відповідач втратив право користування житлом на

підставі ст. 107 ЖК України саме з моменту утворення сім’ї –з 05.06.2006 року, тому позовні вимоги про  визнання за ним права на жилу площу, та зобов’язання заключення договору найму не засновані на законі, тобто задоволення основного позову виключає  можливість задоволення  зустрічного позову.

    Що стосується вимог  позивачів до відділу департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі про зняття відповідача з реєстраційного обліку, то в цій частині позову  необхідно відмовити, тому як рішення суду про  втрату права  особою на житло є самостійною підставою для зняття з реєстрації, до того ж, вказані вимоги відносяться до публічно-правових  відносин і можуть розглядатися окремо в іншому провадженні, при  виникненні спору.

     На підставі  ст. 107 ч.2 ЖК України, керуючись вимогами ст.ст. 60, 88, 212-215, 294-296    ЦПК України ,-

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу департаменту громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Балаклавського РВ УВС України в м. Севастополі, про  визнання особи, втратившею право користування жилим приміщенням задовольнити - частково.

  Визнати ОСОБА_4 втратившим право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.   В останній частині позову відмовити.

  В задоволенні  зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на жилу   площу, вселення і зміни договору найму жилого приміщення -  відмовити у повному обсязі.

   Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3  судові витрати  у сумі -16 грн.

    Рішення суду набуває законної сили  протягом  10 (десяти) днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга  на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий  суддя:                                                                                                 В.В.  Сафонов