УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-23230/11
Справа № 22ц-23230/11 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (3) інстанції – Тимошенко Т.І.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – представника відповідача Черевика О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», яке у подальшому змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ПАТ «Кривбасзалізрудком») та просив стягнути з відповідача 200000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійним захворюванням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково та з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на його користь стягнуто 45000 грн. у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, суд залишив поза увагою, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів, а такого висновку позивач не надав. Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів та те що позивачем не надано доказів того, що відповідач не забезпечував його такими засобами. Не враховано судом і те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Окрім цього, судом не застосовано тримісячний строк передбачений ст. 233 КЗпП України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 протягом тривалого часу працював у шкідливих та небезпечних умовах праці.
Рішенням ЛЕК НДІ від 25.09.2007 року позивачу встановлені професійні захворювання: вегетативна поліневролгія рук, люмбоішіалгія і цервікобрахіалгія вертеброгенна з двостороннім плечолопатковим періартрозом ПФС-2 ст, ДФА і пері артроз ліктьових суглобів ПФ 1-2 ст.; хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт 1 ст. емфізема легень першої ст. ЛН першого ступеню та призначено обстеження та лікування з оглядом через 12 місяців. 25 березня 2010 року ЛЕК встановлено радикулопатію та підтверджено попередні діагнози.
Рішенням ЛЕК НДІ від 06 квітня 2010 року позивачу встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова та шийна (полісегментарно) з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим синдромом та статико-динамічними розладами, нейродистрофічними проявами у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу, ПФС другого ступеня, деформуючого артрозу ліктьових суглобів, ПФ першого-другого ступеня, деформуючого артрозу між фалангових, п’ястково-фалангових, п’ястковіо-зап’ясткових суглобів з вираженим периферичним нейроваскулярним синдромом верхніх кінцівок з порушенням трофіки кистей, сидеросилікоз першої ступені, у зв’язку із чим складено акт № 13 розслідування хронічного професійного захворювання від 05 травня 2010 року.
Згідно п. п. 17, 19 вищезазначеного акту причиною професійного захворювання є робота протягом 13 років 4 місяців в умовах важкої фізичної праці, запиленості повітря робочої зони, що перебільшувало ГДК, винним у профзахворюваннях позивача визнано адміністрацію шахти «Гвардійська» ВО «Кривбасруда» та ВАТ «Кривбасзалізрудком» за період роботи ОСОБА_3, яка порушила вимоги ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, щодо утворення на робочих місцях умов праці відповідно вимогам нормативних актів.
Висновком МСЕК від 21.05.2010 року ОСОБА_3 первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності (з яких 40 % - по радикулопатії та 20 % по сидеросилікозу) та визнано його інвалідом третьої групи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05 травня 2010 року (а.с. 12-14) причиною професійного захворювання ОСОБА_3 є – робота в умовах важкої фізичної праці, запиленості повітря робочої зони, рівень яких перевищував ГДК, що виникло в результаті порушення адміністрацією підприємств, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, якою передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи ПАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2010 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 21.05.2010 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 у зв'язку з його професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності безпідставні, оскільки відповідно до п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз’яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках та конкретних обставин справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
Разом з тим з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню посилання суду на ст. 1167 ЦК України, оскільки її положення стосуються відшкодування моральної шкоди по недоговірним зобов’язанням, в той час як спірні правовідносини виникли із договірних трудових правовідносин, вирішення яких регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 1167 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2011 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 1167 ЦК України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: