Справа № 1-296/2011

В И Р О К  

іменем України

"18" березня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого –судді Левко В.Б.,

при секретарі –Свириденко А.М.,          

з участю прокурора –Ковальського С.В., Довбищук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу про обвинувачення: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 року

                                             народження, уродженця с. Шаболтасівка, Сосницького р-ну,

                                             Чернігівської обл., українця, громадянина України, із

                                              вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох

                                              дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 непрацюючого, зареєстрованого за адресою:

                                              АДРЕСА_1, проживаючого за адресою:

                                              АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 в період часу з 01.03.2008р. по 26.04.2008р., згідно трудового договору, працював реалізатором на СПД-ФО «ОСОБА_2.». Згідно з договором про повну матеріальну відповідальність від 01.01.2008р. ОСОБА_1 був матеріально-відповідальною особою та працював на ринку автомобільних запчастин ТОВ «Парк сервіс»за адресою: м. Київ, вул. Перова, 19-а, торгівельна точка НОМЕР_1, де вчинив привласнення грошових коштів, котрі надходили від продажу товарів на загальну суму 51 162 грн.

В результаті акту документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності СПД–ФО «ОСОБА_2.»за період з 01.03.2008.р по 26.04.2008р.  встановлено, що нестача товару по матеріально відповідальній особі –продавцеві ОСОБА_1 станом на 27.04.2008р. становить 1532 одиниць на суму 51 162,00 грн.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у пред’явленому обвинуваченні визнав частково, та пояснив, що дійсно працював у ОСОБА_2 реалізатором, але частину товару йому давали не належної якості, в результаті чого товар не продавався, а при проведенні інвентаризації цей товар до уваги не брали. Також пояснив, що частково брав грошові кошти, виручені в результаті продажу, в зв’язку з важким матеріальним становищем, оскільки в нього на утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей.     

Незважаючи  на часткове визнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини, його вина у вчиненому підтверджується зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема:

показаннями потерпілого ОСОБА_2, який прояснив, що ОСОБА_1 працював у нього на торгівельній точці НОМЕР_1 по вул. Перова, 19-а в м. Києві, під час інвентаризації було виявлено недостачу товару на суму 51 162 грн. Від цивільного позову, заявленого на досудовому слідстві, потерпілий відмовляється з особистих причин, підсудному вчинений злочин пробачив, просить його суворо не карати.

Крім наведених показань потерпілого винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується даними:

явки з повинною, в якій ОСОБА_1 зізнається у заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_2 (а.с. 7);

речовими доказами –накладними та оборотно-сальдовими відомостями в яких ОСОБА_1 ставив свій власний підпис, що стверджує факт отримання ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей від ОСОБА_2 (а.с. 35-177);

актом документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності СПД-ФО ОСОБА_2 за період 01.03.2008 по 26.04.2008 згідно якого встановлено, що під час роботи матеріально-відповідальної особи –продавця ОСОБА_1, на торгівельній точці НОМЕР_1, розташований на території авторинку ТОВ «Парк сервіс», по бульвару Перова, 19а в м. Києві, виникла нестача товарно-матеріальних цінностей, які належать ОСОБА_2, в кількості 1532 одиниці на загальну суму 51 162 грн. (а.с. 21-27).      

Оцінивши зібрані по справі й досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає повністю доведеним пред’явлене підсудному обвинувачення.

Часткове визнання підсудним вини, суд розцінює як намагання пом’якшити відповідальність за вчинений злочин.  

          Дії ОСОБА_1 органами досудового слідства правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 191 КК України як привласнення чужого майна, яке перебувало в його віданні.

Призначаючи підсудному вид і міру покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, відмову потерпілого від цивільного позову, а також позицію потерпілого щодо відсутності будь яких претензій до підсудного, дані про його особу, те, що на його утриманні перебувають двоє батьків пенсіонерів, має на утриманні двох дітей ІНФОРМАЦІЯ_2, те, що він позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, пом’якшуючі обставини –з’явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину.

Обтяжуючих покарання обставин не встановлено.  

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідним призначити підсудному покарання у виді позбавлення волі.

Також суд вважає, що особа підсудного ОСОБА_1 не становить небезпеки для суспільства, тому, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, звільняє від його відбування з випробуванням та іспитовим строком, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України.

Таку міру суд вважає достатньою не тільки для покарання ОСОБА_1 за вчинені протиправні діяння, а й для його виправлення.

Як додаткове покарання, суд призначає позбавлення права займати посади, пов'язані з фінансово-господарськими функціями.

          Речові докази по справі: податкові накладні, внутрішні накладні на переміщення товару, оборотно-сальдові відомості - залишити при матеріалах справи.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд

з а с у д и в :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з фінансово-господарськими функціями строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки.

          На підставі ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_1 без дозволу органу КВІ не виїжджати за межі України на постійне проживання, повідомляти про зміну місця проживання і роботи, періодично з’являтись на реєстрацію.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ОСОБА_1 змінити з тримання під вартою в Київському СІЗО Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області на підписку про невиїзд звільнивши його з-під варти в залі суду.

Речові докази по справі: податкові накладні, внутрішні накладні на переміщення товару, оборотно-сальдові відомості - залишити при матеріалах справи.

          На вирок може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва на протязі 15 діб з дня, наступного після його проголошення, через районний суд.

Суддя: