2-1571/11

Р  І  Ш  Е  Н Н  Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24.05.2011р . Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого –судді  Шумко  А.В.

при секретарі –Бакал С.В., Тасенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, –

в с т а н о в и в :

в грудні 2010р. позивачка звернулась в суд з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики. Зазначала, що 05.11.2008р. відповідач, перебуваючи з нею в шлюбі, взяв у неї по розписці в борг 5200 доларів США, що належали їй на праві особистої власності до шлюбу, які зобов’язався повернути у випадку їх розлучення. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва 26.03.2010р. їх шлюб було розірвано. Проте відповідач боргу не повернув, на її прохання про добровільне погашення боргу –відповів відмовою. Просила стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 5200 доларів США.

При розгляді справи позивачка уточнила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за Договором позики від 05.11.2008р., в сумі 41 600,00 грн, що є еквівалентом суми боргу 5200 дол.США, в перерахунку на національну валюту України, за курсом НБУ.

У судовому засіданні позивачка та її представник уточнені позовні вимоги підтримали. Позивачка пояснила, що грошові кошти в сумі 5200 доларів США належали їй до шлюбу на праві особистої власності, були отримані її бабусею, яка була острбайтером в Німеччіні під час ІІ світової війни, та подаровані їй до укладення шлюбу з відповідачем. Відповідач просив її позичити дані кошти для його матері, яка мала розрахуватись по наданому їй кредиту для придбання квартири. Вказані кошти вона погодилась позичити відповідачу за умови повернення позики у випадку розлучення, оскільки не мала повної впевненості щодо тривалості їх сімейних стосунків. Вона передала 05.11.2008р. кошти в сумі 5 200 дол.США відповідачу, про що він написав їй розписку. Цього ж дня відповідач обміняв частину отриманих в позику коштів в обмінному пункті, на національну валюту, на яку придбав швейцарські франки, які були потрібні  його матері для сплати кредиту. Просила позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав до суду письмові заперечення та доповнення до заперечень до позовної заяви.

За змістом письмових заперечень та доповнень до них, відповідач позовні вимоги не визнав. Посилався на те, що позивачка з початку 2008р. не мала самостійного доходу та разом з їх донькою, 15.04.2008р. народження, перебувала на його утриманні. Для врегулювання конфлікту та заспокоєння позивачки, яка під час подружнього життя влаштовувала сварки з приводу недостатнього його заробітку, він на її вимогу надавав їй записки з надиктованим нею змістом про отримання від неї позики та з умовою повернення коштів у випадку розлучення. В дійсності договору позики між ними укладено не було, зазначені в розписці кошти йому не передавались, що вбачається зі змісту розписки. Крім того, в розписці не конкретизовано вид умовних одиниць, розписка не містить строку (терміну) повернення позики, оскільки розірвання шлюбу, на час написання розписки, не могло вважатись подією, яка неминуче має настати. Також зазначав, що позивачка не надала доказів належності їй зазначеної в розписці суми на праві особистої власності до шлюбу. Надані позивачкою копій квитанцій про обмін грошових коштів не стосуються предмету позову. Просив у позові відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що  підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачкою та відповідачем 05.11.2008р. укладено договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 позичив у своєї дружини, ОСОБА_1, гроші у розмірі 5200 у.о. на погашення кредиту на квартиру. Зобов»язався повернути гроші у випадку розірвання шлюбу.

На підтвердження укладення Договору позики відповідач 05.11.2008р. надав позивачці розписку (а.с.57).

Суд вважає обгрутованими та погоджується з твердженнями позивачки та її представника про те, що сторонами укладено договір позики саме в сумі 5 200 доларів США, у розписці від 05.11.2008 р. зазначено позику в умовних одиницях виходячи зі звичаїв ділового обороту. Під умовними одиницями звично розуміється іноземна валюта –долари США, що  серед інших іноземних валют має найпоширеніше використання в України. Зазначена обставина є загальновідомою, і, відповідно до ст.61 ЦПК України не потребує доказуванню. Крім того, на підтвердження доводів позивачки про укладення сторонами договору позики саме в доларах США також свідчить факт здійснення відповідачем ОСОБА_2 у день отримання позики операції продажу іноземної валюти –доларів США в частині отриманої позики, що стверджується квитанцією Київської міської філії АКБ Укрсоцбанк від 05.11.2008р. (а.с.59).

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були переданої йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва 26.03.2010р. (а.с.40) шлюб сторін розірвано.

Відповідно ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,  встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовому засіданні доведено, що позивачка виконала свої зобов»язання за Договором позики, передала у власність відповідачу зазначені в розписці від 05.11.2008р. кошти в сумі 5200 дол.США, про що свідчить та обставина, що відповідачем написано відповідну розписку, оригінал зазначеної розписки наданий суду позивачкою, а також здійснення відповідачем в день укладення договору позики операції продажу іноземної валюти – доларів США.

Відповідач у судовому засіданні, відповідно до ст.60 ЦПК України, не довів своїх доводів про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позивачки.

Крім того, не мають значення твердження відповідача про те, що позивачка з початку 2008р. не мала самостійного доходу та перебувала на утриманні відповідача, оскільки для використання спільно нажитих подружжям коштів відсутня потреба в укладенні договору позики, проте, з урахуванням положень ст.57 СК України щодо належності на праві особистої приватної власності дружини майна, набутого нею до шлюбу, між подружжям може бути укладено договір позики майна (грошових коштів), що є їх особистою приватною власністю. При цьому для укладення договору позики не має значення джерело набуття такого майна (грошових коштів) позикодавцем до укладення шлюбу.

В порушення умов укладеного сторонами Договору позики та вимог ч.1 ст.1049 ЦК України, відповідач позику у визначений договором термін –подією  розірвання шлюбу –не повернув, свої зобов»язання за договором позики не виконав й на заявлену позивачкою в позовній заяві вимогу, станом на даний час.

Позивачка просить стягнути з відповідача грошові кошти за договором позики в еквіваленті національної валюти України, в сумі 41 600,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, отримані в позивача за договором позики кошти в сумі 5200 дол.США підлягають стягненню з відповідача в перерахунку за офіційним курсом НБУ, станом на час розгляду справи, який становить 798,3700 грн за 100 дол.США (а.с.58).

Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача за договорами позики, становить 41 515,24 грн. (5 200,00 дол.США  :  100  х 798,3700 грн).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в сумі 41 515,24 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 415,15 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн, а всього судових витрат –535,15 грн.

На підставі наведеного, ст.ст. 526, 533, 629, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 57–61, 88, 212–215, 218 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Суми) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Кузнецовськ Володимирецького району Рівненської області) грошові кошти в сумі 41 515 (сорок одна тисяча п»ятьсот п»ятнадцять) грн. 24 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Суми) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Кузнецовськ Володимирецького району Рівненської області) судовий збір в сумі 415 (чотириста п»ятнадцять) грн. 15 коп та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн 00 коп, а всього судових витрат –535 (п»ятьсот тридцять п»ять) грн. 15 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Суддя :