ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/2098/11
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання: Задерей Ірині Василівні,
за участю представників сторін:
позивача: Жученко Т.П.,
відповідача: Долиняного В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
ВСТАНОВИВ :
до Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" (далі - СВК "Нива") про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Позов мотивовано тим, що відповідачем, всупереч вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечено встановленого нормативу 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інваліда у розмірі 11646,66 грн. За порушення вимог даного Закону відділенням Фонду відповідачеві нараховано пеню в сумі 48,86 грн. Оскільки, СВК "Нива" адміністративно-господарські санкції та пеню в добровільному порядку не сплачено, відділення Фонду звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з проханням стягнути з СВК "Нива" адміністративно-господарські санкції в розмірі 11646,66 грн. та пеню в розмірі 48,86 гривень.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд адміністративний позов задовольнити повністю.
Натомість представник СВК "Нива" у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що підприємством вжиті всі заходи для працевлаштування необхідної кількості інвалідів, зокрема: щомісячно протягом 2010 року кооперативом подано інформацію до Гайсинського районного центру зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можуть працювати інваліди, та проведено ярмарку вакансій для працевлаштування інвалідів. Крім того, представник відповідача вказав, що на СВК "Нива" не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженими органами (центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів) необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на СВК "Нива".
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Крім того, ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Позивач підтвердив, що відповідно до ч. 2 Порядку надання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, відповідач подав до відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік за формою 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 (а.с. 4). У даному звіті відповідач чітко зазначив, що на його підприємстві в 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 105 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, фонд оплати праці штатних працівників становив 1222,9 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 11646,66 грн. Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка самостійно розрахована відповідачем у звіті, становить 4 особи (а.с. 4).
На думку позивача, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи, самостійно розрахував, проте вчасно не сплатив адміністративно-господарські санкції у відповідності до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Представник позивача в своїх вимогах зазначила, що, згідно з вимогами ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п. 3.7 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, відповідачем в поданому звіті за 2010 рік розраховано та в рядку 06 відображено суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку, згідно чинного законодавства, повинен розрахувати і сплатити роботодавець самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми відділенням Фонду нараховано СКВ "Нива" пеню в розмірі 48,48 грн. (а.с. 20).
За таких умов, позивач прийшов до висновку, що відповідач самостійно розрахував, про те не сплатив до відділення Фонду до 15.04.2011 року адміністративно-господарські санкції у розмірі середньорічної зарплати за 2010 рік за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, тобто 11646,66 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 48,86 гривень.
Судом з'ясовано, що представник відповідача, не погоджується з позицією відділення Фонду, оскільки, на СВК "Нива" не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженими органами (центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів) необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на СВК "Нива".
Крім того, представником СВК "Нива" у судовому засіданні зазначено, що кооперативом вжито всі заходи для працевлаштування необхідної кількості інвалідів у 2010 році, зокрема: щомісячно протягом 2010 року подано інформацію до Гайсинського районного центру зайнятості про вільні атестовані робочі місця та вакантні посади, на яких можуть працювати інваліди, та проведено ярмарку вакансій для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ч.2 ст. 19 цього Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пункт 4 п.п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Поряд з тим, абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 31.01.2007 року №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.
Підтвердженням факту виділення та створення робочих місць для інвалідів СВК "Нива" є подання до Гайсинського районного центру зайнятості звітів про наявність вакансій кожний місяць протягом 2010 року.
Частиною 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
До суду позивачем надано лист Гайсинського районного центру зайнятості №04-18/624 від 22.03.2011 року, в якому зазначено, що СВК "Нива" с. Гранів протягом 2010 року до центру зайнятості подавало щомісячно інформацію про вакансії для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями та, на підтвердження, надано 12 звітів, про наявність вільних робочих місць для інвалідів (вакантних посад) у СВК "Нива" (а.с. 6, 8-19).
Крім того, Гайсинський районним центром зайнятості в листі №04-18/624 від 22.03.2011 року повідомлено, що протягом 2010 року на вакантні посади в СВК "Нива" видано два направлення на роботу, про те особи з обмеженими фізичними можливостями відмовлялися від вказаної вакансії по причині того, що відповідач знаходиться не за місцем їх проживання (а.с. 7-8).
Гайсинським районним центром зайнятості в листі №04-18/624 від 22.03.2011 року також повідомлено, що 03.12.2010 року за участю СВК "Нива" с. Гранів проведено ярмарку вакансій для працевлаштування інвалідів, та вказано, що працевлаштування не має через відсутність кандидатів серед інвалідів, які перебувають на обліку з метою пошуку роботи та проживають в даному населеному пункті, згідно з висновками МСЕК (а.с. 6).
Суд не погоджується з позицією відділення Фонду щодо порушення СВК "Нива" вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в частині не забезпечення встановленого нормативу 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів та не сплати суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інваліда у розмірі 11646,66 грн. Оскільки, судом з'ясовано, що відповідач приймав міри по створенню робочих місць для інвалідів, належним чином інформував центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів. Натомість Гайсинським районним центром зайнятості та іншими організаціями, підприємствами, установами на СВК "Нива" для працевлаштування інваліди направлялись, про те вони відмовлялися від вакансій в СВК "Нива" по причині того, що відповідач знаходиться не за місцем їх проживання, та відсутність кандидатів серед інвалідів, які перебувають на обліку з метою пошуку роботи та проживають в даному населеному пункті, згідно з висновками МСЕК.
За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги ч. 3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень.
Позивач, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, помилково не врахував, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Крім того, елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Однак, позивач суду не надав доказів, які б вказували на наявність в діях роботодавця складу правопорушення за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій (ст. 218 ГК України).
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
За сукупністю наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за не забезпечення встановленого нормативу 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 11646,66 грн. та пені за не сплату суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інваліда у розмірі 48,86 грн., а тому в позові слід відмовити.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Загороднюк Андрій Григорович