Справа № 2-2055/11

Номер рядка звіту 18

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

02 червня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Литвинова І.  В. ,

при секретарі –                    Соколенко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про розірвання договору про розірвання договору про визнання боргу та відновлення дії договору про визнання боргу та стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

 Позивач звернувся з даним позовом до суду, посилаючись на те, що 06 вересня 2006 року між позивачем та відповідачкою  було укладено «Договір про визнання боргу», відповідно до якого відповідачка визнала матеріальні витрати позивача в сумі 95000,00 грн. на проведення будівельних та опоряджувальних робіт, які позивач здійснив за рахунок власних коштів у садовому будинку та надвірних будівлях, що знаходяться АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що у 1980-85 рр. він з батьком побудували садовий будинок з надвірними будівлями, а в подальшому він займався упорядкуванням цього будинку та земельної ділянки,  відповідачка ж ніякої участі у цьому не приймала. Також в обґрунтування позову зазначено, що у 1994 році позивач фактично прийняв спадщину на дачу і весь час одноособово за власний кошт підтримував садовий будинок та інші споруди в належному стані. В 2006 р. відповідачка подала в Хотянівську сільраду документи на одноособову приватизацію садового будинку з надвірними будівлями, скориставшись тією обставинною, що позивач того літа  рідко відвідував дачу. Дізнавшись про це, позивач 29 серпня 2006 року подав до Хотянівської селищної ради заяву про призупинення приватизації до з’ясування між ним та відповідачкою питання  права власності. 6 вересня 2006 року між позивачем та відповідачкою було укладено та нотаріально посвідчено договір «Про визнання боргу» на суму 95000,00 грн. В подальшому, 10 травня 2007 року, позивач з відповідачкою уклали та нотаріально посвідчили «Договір про розірвання договору боргу». Як зазначено в договорі, договір було розірвано у зв’язку з істотною зміною обставин, а саме даруванням 27 квітня 2007 року відповідачкою Ѕ частини садового будинку та земельної ділянки сину позивача, ОСОБА_6 У грудні 2009 року відповідачка звернулась до Вишгородського районного суду Київської області з позовом про визнання недійсними договорів дарування Ѕ частини садового будинку та Ѕ частини земельної ділянки сину позивача, обґрунтувавши це тим, що договори були укладені під впливом  тиску і рішенням суду від 13 серпня 2010 року позов було задоволено. Позивач вважає, що внаслідок задоволення позову відповідачки відбулась істотна зміна умов « Договору про розірвання договору про визнання боргу» від 10 травня 2010 року,  а саме, стали недійсними умови, на підставі яких він був укладений, оскільки були визнані недійсними договори дарування Ѕ частини садового будинку та  Ѕ земельної ділянки сину позивача. Позивач вказує, що відповідачка істотно порушила « Договір про розірвання договору про  визнання боргу», внаслідок чого він позбавлений того,  на що розраховував при укладенні, а саме, на те, що його син стане власником Ѕ садового будинку та земельної ділянки. Зважаючи на викладені обставини, позивач просить розірвати « Договір про розірвання договору про визнання боргу», укладений між ним та відповідачкою,  відновити дію « Договору про визнання боргу», укладений між ними ж,  та стягнути з відповідачки 127727,56 грн., що включає суму заборгованості, інфляційні нарахування та 3% річних.

Представник відповідачки позов не визнала, посилаючись на те, що боргу у відповідачки перед відповідачем не існує та не існувало, що встановлено рішенням Вишгородського районного суду Київської області, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для даної справи. Представник відповідачки пояснила суду, що садовий будинок будувався їх з позивачем  покійним батьком у 1980-1985 рр. за кошти батька.  На підтвердження своїх заперечень надала квитанції на придбання матеріалів на будівництво в період 1980-1985рр, оформлених на ім’я ОСОБА_4, покійного батька позивача та відповідачки. Представник зазначила, що з 1979 по 1993 року їх покійний батько був членом садівницького товариства, що підтверджується наданими у судовому засіданні членськими книжками садового товариства «Сільбуд», виписаними на ім’я покійного батька та на відповідачку. У 1993 році він здійснив переуступку відповідачці  права в членстві садового товариства.

Приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив факт посвідчення договорів про визнання боргу та розірвання договору про визнання боргу, які укладались сторонами у справі, зазначивши, що нотаріальні дії, вчинені ним, відповідають вимогам закону.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, третю особу, допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.  

Як встановлено в судовому засіданні,  з 1979 по 1993 рр.  батько позивача та відповідачки - ОСОБА_4, був членом садового товариства «Сільбуд» масиву «Каскад», розташованого на території Хотянівської сільської ради. В період з 1980 по 1985р. ОСОБА_4 побудував садовий будинок АДРЕСА_1.

У 1993 році на підставі заяви батька - ОСОБА_4, була здійснена переуступка права в членстві садового товариства «Сільбуд» на ОСОБА_2, що підтверджується довідкою, виданою об’єднанням садівницьких товариств «Каскад» від 17.10.2010р.  Позивач в судовому засіданні підтвердив той факт, що відповідачка в 1994 р. йому повідомила про те, що членство в товаристві переоформлено на неї та їй видана нова садова книжка, але будь-яких дій по оспорюванню даної дії їм зроблено не було. В 1998 році  ОСОБА_2 приватизувала  земельну ділянку для ведення садівництва у садовому товаристві. Цей факт також встановлено судовим рішенням у справі № 2-868/10 від 13 серпня 2010 року Вишгородського районного суду  Київської області, що набрало законної сили. Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В 2006 році відповідачка як член садового товариства почала приватизацію садового будинку, проте позивач, вважаючи, що він також має право на спадок у вигляді садового будинку та земельної ділянки,  29 серпня 2006 року звернувся до Хотянівської селищної ради з заявою про зупинення приватизації до з’ясування між позивачем та відповідачкою відносин щодо права власності на це майно. Як зазначила в судовому засіданні представник відповідача, її довіритель була змушена укласти з позивачем договір «Про визнання боргу», щоб мати можливість закінчити приватизацію,  в той час як реального боргу у неї перед позивачем не існувало. Дана обставина встановлена судовим рішенням у справі № 2-868/10 від 13 серпня 2010 року Вишгородського районного суду  Київської області, що набрало законної сили та не заперечується сторонами.

Після укладення зазначеного договору між відповідачкою та сином позивача – ОСОБА_6 та дочкою відповідачки - ОСОБА_5 в квітні 2007р. було укладено договір дарування садового будинку та земельної ділянки, який рішенням у справі № 2-868/10 від 13.08.2010р. Вишгородського районного суду Київської області було визнано недійсним як такий, що укладено під впливом насильства.

Як встановлено судом, «Договір про розірвання договору про визнання боргу»  від 10 травня 2007 року було укладено між позивачем та відповідачкою та нотаріально посвідчено. Позивач вважає, що відповідачка, звернувшись до суду, істотно порушила «Договір про розірвання договору про визнання боргу». В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ч.2 ст. 651 ЦК України.

Свідки, допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача, а саме ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили суду, що позивач займався будівництвом дачного будинку на протязі 1980-1985р.р., працював там підсобним робочим, купував будівельні матеріали та транспортував їх. Свідок ОСОБА_10 – дружина позивача також підтвердила, що тільки її чоловік допомагав батькові будувати дачний будинок. Разом з тим, покази свідків про ці факти не мають правового значення для вирішення даного спору по суті.

Ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано,   якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Позивачем невірно трактується і безпідставно робиться посилання на цю норму права в обґрунтування позовних вимог,  оскільки зазначена матеріальна норма стосується діючого договору. Звернення ОСОБА_2 до суду з відповідним позовом про оспорювання укладених угод дарування та визнання їх недійсними, є її цивільним правом і це не може визначатись як обставина, що істотно змінилась під час дії договору.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються, отже «Договір про розірвання договору про визнання боргу», укладений між позивачем та відповідачкою, на момент звернення позивачем до суду є припиненим і підстави для відновлення «Договору про визнання боргу» відсутні. З огляду на наведені обставини також не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з ОСОБА_2 боргу за  «Договором про визнання боргу» в розмірі 127727,56 грн.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону, а отже не можуть бути задоволені судом.

Керуючись ст. 653 ЦК України,  ст. ст. 10, 11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про розірвання договору про розірвання договору про визнання боргу та відновлення дії договору про визнання боргу та стягнення заборгованості– відмовити в повному обсязі.   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                           І. В. Литвинова