Справа № 2-842/11

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 червня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Литвинова І.  В. ,

при секретарі –                    Соколенко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми збитків,-

В С Т А Н О В И В :

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків розмірі 250151 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2009 році позивач та відповідач домовились про те, що позивач за власні кошти проведе капітальний ремонт приміщення – цокольного поверху приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1, яке на праві приватної власності належить відповідачу. Відповідно до усних домовленостей між сторонами, по закінченню будівельно-ремонтних робіт, відповідач повинен був надати цокольний поверх позивачу для проживання, а позивач буде сплачувати на користь відповідача суму в гривнях, що еквівалентно 500 доларів США за місяць. З 01.10.2009 року на підставі укладеного усного договору з відповідачем, позивач розпочав будівельно-ремонтні роботи у вказаному приміщення. Відповідач в цей час проживав на першому поверсі приватного будинку АДРЕСА_1 і мав змогу контролювати проведення ремонтних робіт на цокольному поверсі цього ж будинку. Позивач проводив будівельно-ремонтні роботи за власні кошти та загальна сума коштів, витрачених позивачем на ремонт спірного приміщення склала 250151 грн. Після завершення 90% ремонтних робіт позивач, як було домовлено з відповідачем, 27.01.2010 року заселився в дане приміщення зі своєю сім’єю та продовжував ремонтні роботи. З травня 2010 року відповідач почав вимагати виселення позивача з сім’єю зі свого будинку, що свідчило про те, що він не бажає виконувати домовленість перед позивачем.

У зв’язку із відсутністю нормальних умов для проживання, позивач 15.12.2010 року був змушений виселитися із займаного приміщення. В зв’язку із невиконанням відповідачем умов договору та його небажанням врегулювати спір, шляхом відшкодування шкоди позивачу, останній просить стягнути на його користь грошові кошти, які були витрачені на ремонт цокольного поверху приватного будинку АДРЕСА_1 в розмірі 250151 грн. та судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали та заперечували щодо його задоволення, зазначаючи, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, права позивача не порушені, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів.

Суд, вислухавши пояснення сторін,  їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні були встановлені та не заперечувались сторонами наступні обставини: у 2009 році позивач та відповідач домовились про те, що позивач орендує у відповідача приміщення – цокольний поверх житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та щомісячно сплачує відповідачу суму еквівалентну 500 доларам США, але оскільки достатніх коштів позивач не мав, то зобов’язувався паралельно проводити поточний ремонт даного приміщення в рахунок орендної плати. Після закінчення ремонту та прийняття його відповідачем, сторони повинні були підрахувати його вартість та після цього, позивач мав право проживати у спірному приміщенні разом з сім’єю на термін цієї вартості із розрахунку: 500 дол. США за кожен місяць. Відповідно до усних домовленостей між сторонами, по закінченню будівельно-ремонтних робіт, коли термін проживання позивача став би рівним вартості зробленого ним ремонту, позивач, в установленому законом порядку, повинен був в подальшому орендувати у відповідача дане приміщення – цокольний поверх житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та сплачувати щомісячну орендну плату в гривні, в розмірі, що еквівалентний 500 дол. США.   

З 01.10.2009 року на підставі укладання усного договору з відповідачем, позивач почав проживати у вказаному жилому приміщенні та виконувати ремонтні роботи.

Як зазначав в судовому засіданні відповідач, який був допитаний судом в якості свідка у справі, ОСОБА_1 на його численні зауваження щодо виконаних робіт не реагував та свої дії з ним не узгоджував, проводив ремонті роботи на свій розсуд. На момент вселення позивача, приміщення цокольного поверху будинку було придатне для нормального проживання та у ньому були наявні всі необхідні комунікації та обладнання, зокрема: системи газопостачання, опалення, гарячого і холодного водопостачання, каналізаційна система, кухня обладнана газовою плитою «Брест», мийкою, санвузол – вбудованим умивальником, унітазом, душовою кабіною. Даний факт у судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5   

Як встановлено п.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1. ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. В даному випадку істотними умовами для договору підряду є предмет договору, у т. ч. перелік робіт, ціна роботи, матеріали, строк виконання.  

Однак, позивачем не було надано належних доказів про наявність договору з відповідачем на виконання такого обсягу та виду будівельних робіт, з використанням будівельних матеріалів певної вартості та встановленням обладнання, що визначено у експертному висновку, поданому позивачем в обгрунтування позову та зазначено, що об»єктом аналізу є вартість капітального характеру (фактичної перебудови) спірного приміщення, яка визначена оцінювачем в розмірі 247552 грн. Відповідач, який давав пояснення як сторона у справі та допитувався судом в якості свідка, заперечував факт  укладення з позивачем договору на проведення капітального ремонту приміщення, але він зазначив, що він як власник будинку, дозволив позивачу провести  поточний (косметичний) ремонт  та вартість робіт з витраченими матеріалами та обладнанням не повинна була перевищувати суму в 10000 доларів США,  яка в подальшому буде врахована як орендна плата за проживання в цьому приміщенні.

Як встановлено судом, сторони домовлялись про проведення поточного ремонту жилого приміщення, а не капітального, як стверджує позивач. Дана обставина підтверджується передусім нормами чинного законодавства, а саме абз. 24 вступної частини, абз.1п. 2.5., п.п.2.5.2, 2.6, 2.7 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, ч.2п.1, ч.1.п.2 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, п.п. 1.2, 2 Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, а також відсутністю у позивача доказів на підтвердження даних обставин, зокрема відповідної проектно-кошторисної документації та дозволу Держархбудінспекції на проведення капітального ремонту.  

Відповідно до абз.1 п.2.4 Правил утримання жилих будинків, поточний ремонт – це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій та інженерного обладнання. При цьому, поточний ремонт не потребує обов’язкової наявності відповідної проектно-кошторисної документації та отримання дозволу. При цьому всі виконані позивачем роботи містяться в переліку робіт, зазначених в п. 1.2. («Поточний ремонт»)   Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Таким чином, позивач не надав достатніх доказів на підтвердження обставини проведення ним саме капітального ремонту жилого приміщення.

Згідно п.1. ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В даному випадку, оскільки позивач відмовився узгоджувати з відповідачем істотні умови їх домовленостей, він діяв на власний ризик, виконуючи роботи без погодження з власником приміщення, при цьому він з родиною проживав в спірному приміщенні безоплатно більше року, не сплачуючи комунальні витрати, при виселенні з приміщення демонтував усе встановлене обладнання і тому не може вважатися особою, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права. Таким чином, позивачем не доведено спричинення збитків відповідачем, внаслідок порушення його цивільного права.  

Згідно ч.3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивач зобов’язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог.

Позивач зазначає, що купував будівельні та інші матеріали для проведення ремонтних робіт  саме у приміщенні, яке належить відповідачу та за власні кошти.

Однак, додані позивачем до позовної заяви товарні чеки, накладні та рахунки-фактури не стосуються предмету доказування та не можуть прийматися до уваги судом як належні докази, оскільки вони не містять інформації щодо предмета спору. Ні рахунок-фактура, ні накладна не підтверджують факту оплати коштів за товар, а лише те, що товар був переданий покупцю та у покупця з’явився обов’язок щодо його оплати. Щодо товарних чеків, наданих позивачем, то вони дійсно є розрахунковими документами, які підтверджують факт оплати  коштів за товар, але дані товарні чеки лише підтверджують факт, що зазначені в них будівельні матеріали дійсно були кимось придбані, але не підтверджують, що саме позивачем і саме на ремонт в приміщенні відповідача.

Як встановлено п.п.1,3 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, додані позивачем докази (а.с. 20-42) не є належними доказами по справі, тому не можуть прийматися судом до уваги.

Також доданий позивачем договір  від 13.10.2009 р. №105 про надання послуг щодо встановлення металопластикових вікон з доповненням №1 та актом прийому-передачі від 13.10.2010 р. та відповідна комерційна пропозиція до цього договору, не можуть вважатися допустимими доказами по справі, оскільки зміст цих документів дає підстави вважати, що їх було укладено без наміру створення правових наслідків та з порушенням порядку їх вчинення. Так, договір датований 13.10.2009р., вартість робіт складає 13553грн., а підрядник був зобов’язаний виконати роботи 17.10.2010р. з правом дострокового виконання, що начебто було ним зроблено 13.10.2010р.  

Щодо експертного висновку щодо вартості капітального ремонту частини житлового будинку, наданого позивачем, то він також не може бути прийнятий до уваги судом, як належний доказ так, як був отриманий позивачем з порушенням порядку, встановленого законом.

Як встановлено ч.2 ст.11 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач також посилався на те, що ним були сплачені кошти будівельникам за надання послуг щодо проведення ремонтних робіт і подав в якості доказу, який підтверджує дану обставину, договір № 1329 надання послуг будівельних робіт від 15.10.2009р., укладений ОСОБА_6 як виконавцем послуг та позивачем як замовником з відповідним кошторисом та актами прийому-передачі робіт. При цьому вартість робіт за договором була визначена в розмірі 180000 грн., по актам передавались кошти на загальну суму - 205750 грн. (а.с.125-133).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначила, що вона сторонам надавала юридичні послуги, пов»язані з реєстрацією підприємства, оскільки вона є юристом за фахом та зареєстрована як суб»єкт підприємницької діяльності. Що стосується наявного в матеріалах справи договору, який ніби то укладався нею та ОСОБА_1, то вона категорично заперечила цей факт та зазначила, що вона ніколи не укладала та не підписувала зазначену угоду та акти виконаних робіт і ці докази є сфальсифікованими. Зазначила, що особу – виконавця ОСОБА_7, який отримував кошти за актами, підписаними від її імені, вона також не знає.

Отже, судом встановлено, що поданий стороною позивача доказ є сфальсифікованим і тому суд не приймає його до уваги.

Стаття 3 ЦПК України встановлює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частина 3 ст. 10 ЦПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів того, що відповідачем було порушено його особисті майнові права та інтереси.

Таким чином позовні позивача є незаконними та необґрунтованими і тому не можуть бути задоволені судом.  

          На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 22, 525-526, 610, 629, 638, 639 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 58-61, 212, 213, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми збитків – відмовити.   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                                           І. В. Литвинова