Справа №  2-а-1049/11

ПОСТАНОВА

28 березня 2011 року

Суддя Свердловського міського суду Луганської області Александрина І.О., розглянувши у порядку письмового провадження у залі судових засідань Свердловського міського суду у місті Свердловську Луганської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ

     02 листопада 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради по відмові йому в доплаті суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008, 2009 роки; зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради доплатити йому компенсацію у сумі 12461,60 грн. в рахунок недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008, 2009 роки.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, надавши суду заяву з проханням розглядати справу без його участі.

Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області Константинов М.Ф. у судове засідання не з’явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, також надав письмові заперечення, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство Соціальної Політики України, а розпорядником коштів, які надходять в якості субвенцій тощо, є управління праці та соціального захисту населення.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у письмовому порядку на підставі вимог ч.4 ст.122 КАС України.

Дослідивши і оцінивши представлені письмові докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.     

Відповідно до вимог п. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР,  право на подання  позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.   

 Згідно ст. ст. 13 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» громадяни, здоров’я та майну яких завдану шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії, мають право на відшкодування її в повному обсязі.   

Статтею 19 ч.2 Конституції України передбачено, що органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 46   Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення  єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі  України «Про статус та соціальний  захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст.48 Закону України  «Про статус та соціальний  захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні
заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2
категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати. Таким чином, вихідним критерієм обчислення цих виплат є мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

 Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, ОСОБА_1 визнано інвалідом 3 групи  з 22 лютого 2010 року та його віднесено до 1-ої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 01 червня 2010 року, копією вкладки до посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.6) та довідкою МСЕ № 110607 від 10 березня 2010 року (а.с.8).

В судовому засіданні встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області щодо проведення перерахунку виплачених йому сум щорічної допомоги на оздоровлення.

Згідно відповіді Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області № М-84-01/16 від 25 червня 2010 року (а.с.8) на ім’я позивача ОСОБА_1, відповідач роз’яснив, що відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Виплата цієї допомоги проводилась позивачу в порядку та розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та від12 липня 2005 року № 562 і складала: за 2003 рік – 26,70 грн. виплачена у червні 2004 року; за 2004 рік – 26,70 грн. виплачена у лютому 2005 року; за 2005 рік – 100,00 грн. виплачена у жовтні 2005 року; за 2006 рік – 100,00 грн. виплачена у серпні 2006 року; за 2007 рік – 100,00 грн. виплачена у березні 2007 року; за 2008 рік – 100,00 грн. виплачена у лютому 2008 року; за 2009 рік – 100,00 грн. виплачена у червні 2009 року.

Розмір мінімальної заробітної плати на 2000 – 2003 роки встановлювався законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004 – 2009 роки – законами України про державний бюджет на відповідні роки.

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачу за 2003-2005 та 2009 роки застосуванню підлягає ст. 48 Закону України  «Про статус та соціальний  захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої вбачається, що при визначенні розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не вищезгадані постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №836 від 26 липня 1996 року та №562  від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи», які істотно звужують обсяг встановлених прав позивача. Крім того, розмір виплат, передбачених цими постановами, не відповідає визначеному Законом України «Про статус та соціальний  захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалася у різні часи законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» на відповідні роки.

Суд не приймає аргумент відповідача щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1 ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи: реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.

За таких обставин  з урахуванням положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд вважає, що дії Управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради пов’язані  з  виплатою позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2009 роки,  у меншому розмірі, ніж встановлено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є неправомірними.

Разом з тим, при розгляді вимог позивача в частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області в частині виплати не в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 та 2008 роки і зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області виплатити недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 роки, суд вважає їх  необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Дію положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено на 2007 рік та на 2008 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.п.11 п.28 розділу ІІ Закону України «Про  Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до  деяких законодавчих актів України».

Зупинення дії положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007.

Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про  Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до  деяких законодавчих актів України», визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп2008.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не має.

Судом встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу компенсації на оздоровлення за 2007 рік у березні 2007 року в розмірі 100 грн. 00 коп. та за 2008 рік у лютому 2008 року в розмірі 100 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.

У зв’язку з чим дії відповідача за цей період є правомірними, виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 та 2008 роки здійснені у порядку та розмірі, визначеному діючим на момент виплати законодавством України, і тільки з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року рішеннями Конституційного суду України була відновлена дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв’язку з чим суд вважає в цій частині позовних вимог позивачу відмовити за необґрунтованістю.

Крім того, суд зазначає, що обов’язок по здійсненню перерахунку належних до виплати позивачу грошових сум покладено на відповідача, в зв’язку з чим суд не може виконувати обов’язки суб’єкта владних повноважень, щодо проведення розрахунків суми заборгованості, суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік.

Також судом встановлено, що позивача, як постраждалого від аварії на ЧАЕС, згідно ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» звільнено від сплати судового збору, також згідно з п. 7 ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» органи праці та соціального захисту населення звільнено від сплати судового збору, у зв’язку з чим суд вважає витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.  

На підставі ст.ст. 19, 22, 152 Конституції України, ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп2008 від 22 травня 2008 року, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 17, 18, 87, 94, 99, 122, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області щодо відмови в доплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2002 -2005 та 2009 роки, як інваліду 3 групи внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

 Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Свердловської міської ради Луганської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2002 – 2005 та 2009 роки в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням фактично виплачених коштів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги до апеляційного адміністративного суду через Свердловський міський суд Луганської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС, а також прийняття  постанови  у  письмовому  провадженні апеляційна скарга подається  протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії постанови.

СУДДЯ                                                                                              І.О. Александрина