0827/2-893/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10.06.2011  року                                                          м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді                                          Артемової Л.Г.,

при секретарі                                                   Прокопенко Ю.В.,

за участю представника позивача                 ОСОБА_1,

представника відповідачів                             ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, 24.01.2011 року, звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики, який обґрунтовує тим, що між ним ОСОБА_4, 24.08.2008 року був укладений нотаріальний договір позики, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 взяв у борг 425 000,00 грн.,  (що еквівалентно 85 000 доларів США), 425 000,00 грн. зобов’язався повернути до 31.12.2010 року.

Оскільки строк повернення грошей сплинув, а відповідач не виконав своїх зобов’язань позивач  просив стягнути з відповідача 872 686,90 грн. та  судові витрати.

Сума заборгованості розрахована з урахуванням індексу інфляції у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, виходячи з курсу долару США на час подачі позову, з розрахунку еквівалентності суми боргу 85 000,00 доларів США.

В подальшому, 04.04.2011 року позивач, в особі свого представника, змінив позовні вимоги, розрахувавши заборгованість виходячи із предмету договору, яким є національна валюта, оскільки позивач передав у власність відповідачеві грошові кошти у розмірі 425 000,00 грн., таку ж суму відповідач зобов’язався повернути на умовах та у строк визначених договором (повернення без перерахунку у відповідності до еквіваленту у доларах США). Сума позову зменшилася до 550 342,72 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала зменшені позовні вимоги п та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача позову не визнав, пояснивши, що ОСОБА_4 повернув всі кошти запозичені у позивача, частинами 22.06.2009 року та 01.07.2009 року, передавши йому у власність 36 000,00 доларів США та автомобіль FORD 2005 року випуску, д/н НОМЕР_1, оцінений ним у 25 000,00 доларів США.

Вивчивши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, допитавши свідків, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

    Так судом установлено, що 24.04.2008 року, сторони уклали договір про таке: ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 425000,00 грн., що є еквівалентом 85000,00 доларів США без сплати процентів, а ОСОБА_4 зобов’язується повернути ОСОБА_3 таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором.

    Грошові кошти були передані позикодавцем та отримані позичальником, який зобов’язався повернути їх до 31.12.2008 року, гроші повинні були бути повернути готівкою, в цілому або частками і раніше строку, передбаченого договором.

    Договір позики був укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 (а.с.7).

    При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа –незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що коли позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у тій самій сумі, в строк та в порядку встановленому договором, тобто, ОСОБА_4 був зобов’язаний повернути 425 000,00 грн. готівкою до 31.12.2008 року.

Проте, як визнають сторони, до 31.12.2008 року гроші не були повернуті не частками, не в цілому, тобто умови договору були ОСОБА_4 порушені.

Договір позики є реальною угодою і вважається укладеним з моменту передання грошей.

Відповідач стверджує, що він виконав умови договору пізніше, а саме, 22.06.2009 року та 01.07.2009 року передавши ОСОБА_3 частинами, у рахунок боргу 36 000,00 доларів США та автомобіль FORD 2005 року випуску, д/н НОМЕР_1, оцінений ним у 25 000,00 доларів США, передача відбувалася в присутності свідків, які склали акт про те, що ОСОБА_3 відмовився прийнявши гроші та машину, підписувати розписку.

Статтею 1049 ЦК України чітко прописано коли позика вважається повернутою, а саме,  в момент передання позикодавцеві суми готівкою або зарахування грошей на його банківській рахунок, про що складається письмова розписка, або оформлюються документи про безготівкову передачу грошей, які є єдиним належним доказом виконання грошового зобов’язання. Належних письмових доказів виконання боргових зобов’язань ОСОБА_4 суду не надано.

Показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про передачу грошових сум в доларах США, та автомобіля, які на їх очах ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 в рахунок боргу, біля паркану приватного будинку АДРЕСА_1, суд відкидає та не приймає вважаючи їх неналежним доказом, виходячи з наступного:

-          по-перше:  ніхто із свідків не був особисто знайомий із ОСОБА_3, не бачив його паспорту, не міг ідентифікувати особу, якій у їх присутності передавалися гроші та автомобіль;

-          всі відомості про суму, валюту боргу, тощо, їм відомі виключно із слів ОСОБА_4

Щодо акту, підписаного свідками, яким заактовано, що ОСОБА_3 на їх очах відмовився підписувати розписку про повернення йому боргу, його не можна вважати належним та допустимим доказом виконання ОСОБА_4 своїх боргових зобов’язань.  

Свідки стверджують, що ОСОБА_3 взявши гроші, не підписав розписку бо не погодився із оцінкою автомобіля, який ОСОБА_4 залишив біля паркану будинку.

Втім,  постає питання, якщо ОСОБА_3 не погоджувався прийняти автомобіль в рахунок боргу та не погодився із сумою в доларах США, чому ОСОБА_4 залишив йому автомобіль та передав велику суму в доларах США не отримавши натомість розписку про повернення боргу.

Аналізуючи все вищевикладене з огляду на зміст ст. 1049 ЦК України, суд приходить до висновку про те, що зобов’язання відповідача не можна вважати виконаними, оскільки за договором він не повинен був повертати долари США, які, за його ствердженнями, він передав позивачеві, в рахунок боргу, йому необхідно було 31.12.2008 року повернути 425000,00 грн., зміна валюти є зміною умов договору, яка можлива лише за обопільною письмовою згодою сторін.

Автомобіль FORD 2005 року випуску, д/н НОМЕР_1, оцінений ОСОБА_4 у 25 000,00 доларів США, взагалі не є предметом договору і міг би був прийнятий ОСОБА_3 в рахунок боргу лише за його письмовою згодою, теж на зміну умов договору.

Оскільки, як встановлено, що ОСОБА_4 порушив умови договору, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Розрахунок цивільної відповідальності за порушення грошового зобов’язання не оспорюється відповідачем, розрахований за весь період прострочення виходячи з того, що сума основного зобов’язання складає 425 000,00 грн., кількість прострочених днів –820, 0,0082% за добу, сума річних за весь період складає 28 577,00 грн.,  витрати від інфляції за весь період складають, з урахування індексу інфляції 96 765,72 грн., всього загальна сума боргу складає 550 342,72 грн. Судові витрати у відповідності до ст. 88 покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 1046 - 1053 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 550342,72 грн. в рахунок боргу та 1820,00 грн. судових витрат, всього стягнути 552162,72 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після його проголошення.

Суддя                                                                           Л.Г.Артемова