Справа № 298/1966/24

Номер провадження 2/298/262/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року                                                 с-ще Великий Березний

Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Ротмістренко О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору на розробку дизайн-проекту, стягнення сплачених грошових коштів за договором та стягнення пені за наслідками невиконання договірного зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про розірвання договору на розробку дизайн-проекту, стягнення сплачених грошових коштів за договором та стягнення пені за наслідками невиконання договірного зобов`язання.

Суддя, дослідивши матеріали заяви у їх сукупності, встановив таке.

Як убачається з позовної заяви, предметом спору у даній справі є питання щодо неналежного виконання договору на розробку дизайн проекту квартири, яка знаходиться за адресою: у ЖК «Ярославів Град» в АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 по справі № 911/9390/18 щодо територіальної юрисдикції (підсудності) зроблено наступні висновки.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ЦПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ЦПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов1язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки, за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що спір виник з приводу розірвання договору та стягнення з відповідача сплачених грошових коштів за договором виконання ремонтних робіт та розробку дизайн-проекту у квартирі позивача, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 . Тобто предметом вище зазначеного позову є нерухоме майно, для якого положеннями ст. 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність.

Таким чином, справа не належить до територіальної підсудності Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, а належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, а саме – Шевченківського районного суду м. Києва, в силу положень ст. 30 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно зі ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 31, 187, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору на розробку дизайн-проекту, стягнення сплачених грошових коштів за договором та стягнення пені за наслідками невиконання договірного зобов`язання передати на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31А).

Передача страви на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 31 КУпАП, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцять днів з дня її проголошення.

Суддя                                                                         О.В.Ротмістренко